recaptcha Книготека онлайн recaptcha

Вхід

реєстрація

Допомога

Ел. скринька

Маленька відьмочка та самокат

Автор:

Олена Скуловатова

Жанр:

Дитячий Казка Пригоди

Формат:

Оповідання

Сторінок:

5

Рейтинг:

4/5 (голосів:5)

Переглядів:

37

Рік:

2022

Серія:

Маленька відьмочка (№0)

Завантажити

Опис

Нові пригоди Маленької відьмочки Галинки. Веселі та трохи сумненькі. Дівчинці доведеться зробити нелегкий вибір, щоб врятувати нового друга.

Скуловатова Олена
Маленька відьмочка та самокат
Галинка дуже хотіла самокат. Щоби був блискучий, аж до осліпу й із рожевими колесами, які світяться вночі. Й от, нарешті, тато приніс подарунок.
Він виявився ще гарніший, ніж у її мріях. Галинка вдягнула новеньку спідничку, зав’язала коси стрічкою та поїхала в парк кататися. Мчала назустріч вітру, і їй здавалося, що перехожі обертаються та милуються тим, яка вона стрімка та гарненька. Спідничка розвивалася й ніжно тулилася до голих ніжок. Катаючись парковими доріжками, помітила, що на лаві одиноко сидить повненький хлопчик із кирпатим носом вкритим веснянками. «Він, мабуть, не займається спортом, раз так розтовстів, − думала дівчинка, − буду кататися повз нього, нехай дивиться та заздрить. Може, теж почне чимось займатися».
Вона пролетіла повз хлопчика разів із десять. Минаючи кирпатого товстуна вдавала, що не помічає, як він дивиться на неї. Галинка думала, що хлопчик захоплюється її вправністю та почувалася зіркою. Замріявшись та остаточно зарозумівшись, не помітила кошеня, яке вибігло на переріз. Щоби не задавити малого, Галинка різко крутнула руля в бік та злетіла із самоката, прошкрябавши колінами по асфальту. Лежала розтягнувшись посеред доріжки й почувалася нещасною.
Зі стогоном перевернулася й сіла роздивляючись зчесані коліна, з яких сочилася кров.
− Забилася? Дай руку, допоможу стати, − Галинка підняла очі й побачила, що поряд неї, затиснувши під пахвою милицю, стоїть повненький хлопчик. Вільну руку він простягнув їй назустріч, пропонуючи допомогу.
Галинка відчула нестерпний сором. Він хворий, а вона вважала його ледачим. Він набагато кращий за неї, такий добрий та уважний. Дівчинка взяла простягнуту руку, підвелася й пошкутильгала до лавки. Хлопчик йшов слідом.
Сівши, розговорилися, і Галинка дізналася, що нового знайомого звуть Лесиком. Раніше він дуже любив грати у футбол, мріяв стати чемпіоном, як Роналдо, але захворів і тепер прогнози невтішні. Лікарі кажуть, що скоро не зможе ходити, навіть, на милицях.
Галинка щиро шкодувала цього милого хлопчика. Ввечері за Лесиком прийшла мама, і він повільно, спираючись на милиці, пішов додому. Галинка теж пішла, тримаючи самокат у руках. Кататися не хотілося.
***
Наступного дня Галинка цілеспрямовано мчала на самокаті в бік знайомої лавки. Лесик уже був на місці. Дівчинка сіла поряд і показала замазані зеленкою коліна. Говорили. Лесик, який через хворобу мав багато часу, прочитав безліч книг. Він розповідав Галинці про далекі острови, піратів та неймовірні пригоди.
Відтепер Галинка їздила у парк не просто так. На неї чекав друг. Коли вона думала про нього, на душі ставало тепло та радісно. Так минув місяць.
Одного разу Галинка приїхала на знайоме місце, але Лесика не знайшла. Вона чекала майже годину, зрештою втомилася й повернулася додому. Настрій відразу зіпсувався. Наступного дня знову поїхала шукати Лесика, але хлопчик не з’явився, і вона зрозуміла − сталася біда.
***
Галинка − не проста дівчинка. Вона − відьмочка, хоча й маленька, але дуже здібна. Живе звичайним життям, та коли хтось потребує допомоги, вирушає до Чарівного лісу. Тож коли мама поцілувала доню та побажавши: «На добраніч», − вийшла з кімнати, Галинка скочила з ліжка та витягнула з-за шафи віник. Вона відчинила вікно, осідлала свого «коня» й вилетіла в ніч. На небі стояв повний місяць, який залив небо золотавим ніжним світлом. Легенький вітерець розвивав густе волосся, і Галинка мчала вперед. Вона замислила складну справу. Знала, що в Чарівному лісі живе Головна відьма й саме до неї направлялася смілива дівчинка.
Діставшись лісу, Галинка приземлилася. З-за кущів вийшов вовчик:
− Мої вітання, шановній відьмочці.
− Привіт, вовчику. Мені конче необхідна Головна відьма, проведеш мене до неї?
− Ти знаєш, що Головна відьма, насправді ніяка не відьма. Вона значно давніша. Колись була слов’янським божеством, на ім’я Дана, але люди забули про неї й тепер вона живе тут. Будь із нею обережна.
За пів години друзі опинилися на галявині біля річки. Хата Головної відьми була схожа на невеликий дерев’яний теремок. Галинка піднялася скрипучими сходами й несміливо прочинила двері.
Посеред кімнати стояла висока струнка жінка. Її пишне волосся відливало синім кольором, голубі та глибокі очі, примусили гостю зашарітися.
Вона уявляла її старенькою бабусею, а в хатинці жила справжня красуня.
− Заходь, якщо прийшла. І Сірого клич. Знаю, що він на дворі чекає.
− Добрий вечір, − несміливо проказала Галинка та гукнула на двір: − Вовчику, заходь!
Сірий нехотя, бочком увійшов до кімнати. На нього відразу зашипів великий чорний кіт, що мирно спав на лаві біля вікна.
− Я тут посиджу, − вклався на передні лапи в кутку.
− Розповідай, із чим прийшла.
− Хочу попросити допомоги. Мій друг тяжко хворий і крім вас ніхто не здатен його врятувати.
− Подивимось. − Жінка дістала залізний тазик, плеснула води і проказала заклинання. За мить, як на екрані телевізора, з’явилося зображення. Дівчинка побачила Лесика, який сидіть на лікарняній койці, його маму та чоловіка в білому халаті. Лікар говорив, а мама плакала. Галинка не чула слів, але Дана сказала, що прочитала по губах:
− Хлопчику завтра ампутують ногу. У твого друга, дуже важка хвороба, але я можу йому допомогти.
− Будь ласка, дуже вас прошу, − благально склала рученята Галинка.
− Ти майбутня відьма і знаєш, що за все в житті доводиться платити. Чи не стане ціна зависокою?
− Що завгодно, − відповіла не розмірковуючи.
− Я хочу твій вказівний палець, − Головна відьма дивилася серйозно й Галинці стало страшно. Руки затремтіли, а спину вкорив холодний піт. Як це віддати палець? Але ж вона пообіцяла, що завгодно. Вовчик, який чув цю розмову, підвівся й ощирив пащу. Він відчув небезпеку, а кіт знову вигнув спину та зашипів.
− Беріть, − Галинка простягнула руку.
Дана взяла з полички великі ножиці й піднесла їх до пухкої дитячої долоньки. Вовчик приготувався стрибати, Галинка закусила губу та замружила очі…
Раптом Головна відьма розсміялася.
− Забирай свою руку. Бачу, що ти смілива дівчинка й щиро прагнеш врятувати друга. Я візьму іншу плату. Хочу твій самокат.
− Добре, відказала з полегшенням Галинка, − шкодувала новенький татів подарунок, але це ж це не палець, а звичайна іграшка. Головна відьма махнула рукою, і самокат з’явився в кімнаті, проказала чарівні слова і він зробився зовсім маленьким. Вона поклала його в банку й накрила кришкою.
− Консерви на майбутнє, − хмикнула. Узяла іншу банку, відлила в маленьку пляшечку рідину з неї, щось прошепотіла й дала дівчинці. − Сьогодні вночі маєш оббризкати цим зіллям свого друга, але треба поспішати, поки не заспівали півні. Зараз ти увійдеш у ці двері й опинишся в палаті Лесика. Прощавай, − Головна відьма показала на різьблені дверцята великої шафи, що стояла в кутку.
Дівчинка підійшла до дверей, і вони відчинилися. Вона подякувала та ступила в темряву, а вовчик стрибнув слідом.
***
Друзі опинилися в лікарняній палаті. На ліжечку тихо посапував Лесик.
Глинка відкрила пляшку та збризкала хлопчика чарівним зіллям.
Коли вибралися на двір, Галинка згадала, що віник залишився в лісі.
− Як же я потраплю додому?
− Я тебе підкину, сідай, − вовчик підставив свою блискучу спину,
Галинка сіла верхи, як на коня, і вони помчали нічними вулицями.
***
На ранок Лесик не з’явився в парку. Не прийшов він і через день. Галинка навідувалася до їхньої лави, у надії його зустріти, цілий тиждень.
Одного разу поверталася зі школи й побачила, що на майданчику хлопці ганяють у футбол. Вона зупинилася та стала спостерігати. Між спітнілих червоних хлопчаків ледве впізнала Лесика. Цілковито захоплений грою, він більше не здавався огрядним, навпаки виглядав спортивним та підтягнутим.
Галинка вилізла на парканчик, всілася звісивши ноги й спостерігала, чекаючи, з яким рахунком закінчиться тайм. Коли хлопчаки награлися, Лесик помітив Галинку.
− Привіт, − загукав радісно. − Я зараз перевдягнуся і проведу тебе додому, хочу розказати цікаву історію. Почекаєш?
− Звісно, почекаю, − відказала усміхаючись Маленька відьмочка.

Оцініть твір та напишіть відгук

Ваш коментар

^

«Книга - велика річ, якщо людина вміє нею користуватися» О.О. Блок