recaptcha Книготека онлайн recaptcha

Вхід

реєстрація

Допомога

Ел. скринька

Залишаючи сліди

Автор:

Олена Скуловатова

Жанр:

Детектив Пригоди Триллер

Формат:

Оповідання

Сторінок:

7

Рейтинг:

4.75/5 (голосів:4)

Переглядів:

81

Рік:

2022

Серія:

Психологічні детективи (№2)

Завантажити

Опис

З появою Інтернету неможливо сховатися. Щоб ви не зробили, завжди, як слимак, залишите блискучий слід. А я вмію їх читати.

Олена Скуловатова
Залишаючи сліди
Якщо в цьому світі існує «орел», то неодмінно повинна бути «решка». У всього є зворотний бік, але люди одночасно можуть бачити лишень одну сторону, проте, я інакший. Я ніколи не виходжу з дому через гемофілію. Те, що для звичайної дитини перетворювалось на кілька хвилин плачу, мені могло вартувати життя. Моя бідна матуся, як могла оберігала своє дитя. Її не стало й тепер я сам повинен подбати про себе.
Постійне перебування у чотирьох стінах розвинуло в мені особливий талант. Я бачу те, що приховано від інших.
Захожу на Facebook. Ось, наприклад, моя однокласниця Марина. Колись всі хлопчаки в класі марили її високим бюстом та глибокими синіми очима. Зараз для неї світ замкнувся на чоловікові та маленькому синові. Вона пишається своєю родиною, постійно публікує гарні сімейні світлини, пече пироги, виховує дитину та гуляє вечорами з білим пуделем.
Час від часу вона з чоловіком усамітнюється в спальні. От тільки коли вони разом, Марина закриває очі та бачить себе з іншим. Він сильний, мужній та зухвалий, не схожий на її тридцяти річного Сергійка, який встиг посивіти та відростити чимале пузце. З тим, іншим, вона ніколи не була. Він дивиться на неї палким поглядом сірих очей з екрана монітора, і Марина відчуває, як всередині неї лопаються мільярди мильних бульбашок і заливають теплом її нутрощі, від чого стає лоскотно і трохи соромно.
Красень теж має тіньову сторону – це наркотики, алкоголь та дитинство, в якому скалічили душу. Його успіх ніщо інше, ніж прагнення довести собі та світу, що він на щось здатний.
Звідки я це все знаю? Я вмію відшукувати сліди, які люди залишають в мережі. Марина часта гостя жіночих форумів. Вона вважає, що під ніком «Маріша 1998» її не впізнають. Там вона ділиться потаємним з такими ж звичайними жінками, які розкололи своє життя навпіл. Вона, немов слимак, залишає «блискучу доріжку» зі слів, картинок та фраз, яка привела мене туди.
Я дізнався багато цікавого про прихований світ жіночих мрій. Їм не так багато треба для того, щоб почуватися щасливими, але вони мовчать, бережуть свої таємниці, сподіваючись, що чоловіки самі здогадаються. Жінки сивіють, вкриваються зморшками, але назавжди залишаються наївними дівчатками в очікуванні принца.
У мережі хтось виставляє на показ власне життя, а хтось маскується, але хай там як, варто увійти в Інтернет і вже неможливо залишитися непоміченим. Аватари, ніки, комети, лайки, перехресні соціальні зв’язки – все легко зчитується та зводиться до купи.
Люблю переглядати ці потаємні архіви. Почуваюся важливим та розумним. Та я не лишень мовчазний спостерігач, часом стимулюю події. Це набагато цікавіше, ніж просто спостерігати.
Нащодавно мене зацікавила одна дівчина. Її звати Оксана. Я давно спостерігав за її сторінкою, проте нічого неординарного там не було: студентка, двадцять років, вивчає китайську мову, освоює програмування, займається танцями, симпатична та товариська. Має багато друзів з якими обмінюється пустими повідомленнями та незначущими фразами, зустрічається з симпатичним хлопцем, який працює помічником юриста, грає у футбол та пишається своєю дівчиною. Досить нудні люди, які мають всі шанси побудувати сім’ю на кшталт моєї однокласниці Марини, народити дитину і ховатися у власних світах один від одного.
Але вчора я помітив цікаву річ − Оксана змінила аватар. Раніше там була вона зі своїм хлопцем, сфотографовані десь в теплих краях, а тепер сама, але не тільки це. Мені впав в око макіяж: сильно наведені очі та губи. На мене зі світлини поглянула інша людина. Я побачив, що за маскою милої дівчини ховається щось значно цікавіше, тож почав шукати сліди.
Мене збуджують загадки. Коли мій мозок працює, я переживаю стан хвилювання та небувалого піднесення, так почувається мисливець на полюванні. Я переглянув світлини Оксани. Вони не змінилися, лишень ця, що на аватарі, стала інакша. Жодних пояснень, статусів, чи постів. Раніше вона була активною. Постійно викладала якісь жарти, яскраві світлини, тепер тиша.
Перейшов на сторінку її хлопця: там все без змін, жодної активності. Я почав пошуки. Завантажив її аватар та натиснув в браузері: «шукати подібні зображення». Гугл видав результати. Кілька варіантів я відкинув одразу, але один здався мені значущим. Це була картинка з дівчиною. Попри те, що героїня мальована, в ній було багато життя і макіяж інтенсивний, як в Оксани. Я перейшов за посиланням і потрапив на сторінку. Вона звалася: «Ти в грі». Я уважно вивчив її зміст. Сторінка розповідала про новий проєкт, сутність якого зводилася до психологічної гри, яка за словами організатора: «Змінить твоє життя назавжди».
Це було цікаво, але я не знайшов жодних правил, чи подробиць. Виникало питання: чому Оксана стала схожою на дівчину зі сторінки? Замислився. Мав різні гіпотези, але ще потрібно було їх перевірити.
***
− 12.55. Вітаю у грі. Відтепер зміни незворотні. Учасники, які не пройдуть випробування, зникнуть. Удачі, − невисока русява дівчина закінчила читати й простягнула телефон. − Ось. Це перше повідомлення. Я отримую завдання щодня. Спочатку вони були потішні. Треба було вимити посуд шампунем для волосся, або купити торт для вуличного музики. Це було весело і погроза у першому повідомленні забулася, але з часом завдання ставали складнішими, вимагали часу та зусиль. Мій хлопець, Олег, ми з ним посварилися. Він бачив, що зі мною щось коїться, проте не розумів, що саме, а я не могла наражати його на небезпеку, − Оксана заплакала. Сльози змивали косметику, яка залишала брудні сліди на щоках.
− Будь ласка, візьміть серветку. Розумію ваш стан, але не зможу допомогти, якщо будете рюмсати. Сконцентруйтеся, – чоловік з блідим обличчям сидів у шкіряному кріслі та уважно дивився на дівчину, яка мостилася на краєчку стільця.
− Я почну з початку. В мене було все добре, але часом здавалося, що якось занадто, − вона на мить спинилася добираючи слова, − прісно. Почувалася «сірою». В моєму житті не було якихось визначних подій, тріумфів, чи хоча б поразок… Ви розумієте про що я? Коли б довелося написати автобіографію, там не було б нічого крім нудних типових фактів. Ця думка мене мучила. Як навмисне, в стрічці ФБ почало з’являтися все більше постів, як люди кудись подорожують, займаються цікавими речами, виграють змагання, підкорюють вершини, вчаться керувати літаками... І разом з тим постійно спливала реклама. Там була дівчина з таким, як це сказати, проникним поглядом. Відчувалося, що вона багато бачила, і її життя не пусте. Слоган був приблизно такий: «Хочеш яскравого насиченого життя», або такий: «Прийшов час змінитися». Я подумала, що рекламують тренінги особистісного зростання. Коли перейшла на сторінку, все так і виглядало. Обіцянки змін, яскравого життя, переходу від мрій до реальності, тож я підписалася. Першим було це повідомлення. Мене воно трохи здивувало, але я вирішила, що це якийсь особливий інструмент впливу.
− Ви пам’ятаєте дату реєстрації в цій програмі?
− Так. Це був мій день народження, отже, минуло два місяці.
− Ви відповіли на моє запрошення, тож, напевно, ситуація зайшла далеко.
− Так. Я розійшлася з хлопцем, фарбуюся мов відьма, вбила власного кота. Та це все ще не так страшно, як моє сьогоднішнє завдання. – Промовивши це дівчина здригнулася. Її обличчя нагадало японську маску – бліде та незворушнолякаюче. Вона глибоко вдихнула і дістала з кишені скальпель.
− Що ви збираєтесь робити?
− Виконаю завдання. Мені потрібен людський палець. Ваш підійде, – очі дівчини зблиснули й вона впритул наблизилась до чоловіка.
− Попрошу, не робити цього. В мене не згортається кров. Я помру від кровотечі.
− Ви все одно повинні померти. Ваше життя нічого не варте. Нудне сидіння у квартирі під монітором. Кому і навіщо ви потрібні? Сміття на дорогах історії.
Тільки ті, хто здатен на вчинки, гідні жити, − з цими словами вона замахнулася скальпелем.
Раптово її руку перехопили та заламали назад. Вона зойкнула, спробувала викрутитися, але новоприбулий вправно застібнув наручники на її зап’ястку, силою відтягнув Оксану в бік, всадив на вільне крісло та пристебнув до бильця. − Олег, якого біса, що ти тут робиш?
− До тебе в мене теж багато запитань. Вадиме, як ви? Я сидів в схованці до останнього, але мені здалося, що Оксана перейшла критичну межу.
− Дякую. Ти все правильно вчинив. І, напевно, жадаєш пояснень?
− Це те, чого я прагну останні кілька місяців.
***
Не звертаючи уваги на принишклу дівчину, Вадим почав говорити. Олег уважно слухав, вмостившись на дерев’яному стільці та намагаючись не дивитися на свою колишню кохану.
− Передісторію ти вже знаєш. Я побачив зміни в аватарі Оксани, з якою випадково колись потоваришував на ФБ, і вирішив дізнатися причини. Тож прослідкував її зв'язок з одною закритою Групою, яка позиціонувала себе як «інструмент для змін». Думаю, там таких легковірних як вона з десяток. Я проникнув туди під вигаданим ім’ям та деякий час спостерігав. Ідея така: кожен учасник по колу дає завдання іншому та контролює виконання. Чим далі завдання стають складнішими. Той, хто не витримує, зникає.
− В сенсі зникає?
− Просто його не стає. При мені один хлопець відмовився виконувати завдання і на наступний день зникла з мережі вся інформація про нього. Нічого не залишилося. Мені не вдалося відкопати жодного сліду. Чи сталося з ним щось у реальному житті, доведеться перевіряти поліції.
− Ви мене лякаєте.
−Дозвольте продовжити. Я поступово зміг відшукати всіх активних членів групи. В мене на них зібрана окрема тека, проте мене цікавив Модератор. Той, хто створив цю Групу та маніпулює слабкими особистостями, як ця дівчинка, − кивнув в бік Оксани, яка принишкла і не моргаючи дивилася на Вадима. – Модератор використовує різні засоби впливу. Найперше − це схильність учасників до конформізму та залежність від думки групи. Ті, хто успішно виконує завдання та ставить складні, жорстокі задачі, отримують заохочення у вигляді балів, статусів тощо. Наша Оксана там «висхідна зірка». Учасники годинами переглядали відео виконаних завдань та різні гіпнотичні кадри. Одного разу навіть мене це ввело в легкий транс. Розумієш, друже, якщо людина довгий час перебуває в межах закритої соціальної групи, вона неодмінно починає приймати та наслідувати її цінності.
− Припустимо ви вичислите та нейтралізуєте учасників, але, як вийти на Модератора?
− Для цього я заманив сюди Оксану. Я написав їй повідомлення, в якому натякнув, що багато знаю та можу їй допомогти, і вона прийшла. Я знав, що її завдання роздобути людський палець і саме через це вона погодиться. Так і вийшло.
− Оксано, ти розумієш, що всі твої дії було записано на відео і враховуючи особливості стану здоров’я цього пана, суд інкримінує тобі замах на вбивство. Тож, мила, − Олег осікся, та швидко опанував себе. − Час розказати нам все, що ти знаєш. – Оксана мовчала, міцно стуливши губи.
− Ти дуже швидкий. Зачекай. Вона не знає прямої відповіді. Але ми їй допоможемо. Оксано, зараз ти маєш зайти в групу з мого комп’ютера та повідомити, що не будеш виконувати завдання.
− З чого ви взяли, що я це робитиму? Самі сказали, що попередній учасник, який відмовився зник. Я не хочу бути наступною.
− Ми підстрахуємо. Я відстежуватиму активність твоїх профілів в соціальних мережах та все, що буде відбуватися.
***
Я вважав себе розумним, бо вмів бачити більше за інших. Але після останніх подій зрозумів, що люди не плоскі. Аналогія з «орлом та решкою» не працює. Всі відповіді були в мене під носом, а я ходив кругами, бачив тільки тінь і думав, що то зворотний бік.
Після того, як ми вмовили Оксану нам допомагати, вона написала в Групі, що не виконає завдання. Спершу її профіль зник з групового чату. Далі почали відбуватися невідворотні речі − вірус стирав її сліди. Зникали профілі в соціальних мережах, резюме на сайтах роботи, коментарі на форумах. Я не встигав відстежувати активність. Все відбувалося надто швидко. За кілька хвилин мій вінчестер було відформатовано. Пропало все, в тому числі й відео з камери спостереження. Щось пішло не так і тут я зрозумів: Оксані нічого не загрожує. Це вона − небезпека для всіх. Вона – Модератор.
Оксана усвідомлювала, що її рано, чи пізно викриють, тому заклала в програму Групи механізм самознищення. Він запускався її заявкою: «Я не виконуватиму завдання». Цей код стирав файли не залишаючи слідів.
Коли я це зрозумів, було вже пізно. Зникли доказу існування Групи. Її код знищив все. Олег відмовився свідчити проти колишньої нареченої, тож довелося її відпустити. Вона все врахувала. Давши згоду на включення в Групу я, як й інші учасники, відкрив вхід вірусу до мого комп’ютера. Я − йолоп, який заглядав на зворотний бік, але не бачив глибини, істинної сутності.
Оксана хотіла мене вбити, і мені тепер жити з цим знанням. Вона розуміє, що я не спущу з неї очей, буду постійно шукати сліди, але не зупиниться. Вона вже одного разу почувалася особливою й захоче повторення. Нехай про неї не дізналися інші люди, та це п’янке відчуття зверхності не дасть їй спокою, мені, як нікому це відомо.
Проте, життя не спиняється. За кілька хвилин до мене завітає Марина. Вона, як і раніше, неймовірно приваблива жінка, яку з’їдає жага, а я єдиний, крім безликих ніків з жіночого форуму, знаю чого вона хоче насправді. Тож передчуваю цікавий вечір, а може й ніч.

Оцініть твір та напишіть відгук

Ваш коментар

^

«Книга - велика річ, якщо людина вміє нею користуватися» О.О. Блок