recaptcha Книготека онлайн recaptcha

Вхід

реєстрація

Допомога

Ел. скринька

Мері та зимова пригода

Автор:

Вероніка

Жанр:

Дитячий Дитячий Казка

Формат:

Оповідання

Сторінок:

7

Рейтинг:

4/5 (голосів:2)

Переглядів:

38

Рік:

2021

Серія:

Мері та зимова пригода (№0)

Завантажити

Опис

Неймовірна історія про пригоди дівчинки Мері, яка не любила Зиму.

Мері та зимова пригода
Ех, як же прекрасно літом! Яскраве сонечко лагідно пестить щічки, пташки наспівують веселу мелодію, а ти бігаєш босоніж по травичці, поки твій брат хлюпається у надувному басейні. Або читати книжку лежачи у зручному гамачку, поки мама не покличе обідати.
Але, на жаль, зараз не літо, а похмура, зла зима. Мері, як завжди взимку, лежала в ліжку та пила гарячий чай. Вона ненавиділа зиму. Це через те, що колись вона захворіла взимку, бо промерзла, і тепер не хоче виходити надвір.
Раптом дівчинка почула стукіт у вікно. Дивиться, аж там синичка! А в дзьобику вона тримала конверт. Мері відчинила вікно, і пташка залетіла до кімнати дівчинки. Мері забрала в синички конверт. Як тільки вона це зробила, пташка заговорила:
- Привіт Мері! Я Діана – посланниця Завірюхи, королеви зими. А королі Град і Лід послали своїх синичок за двома хлопчиками котрі не люблять зиму, щоб ви її врятували. Решту прочитай у конверті. - і … Діана зникла.
Мері ще п’ять хвилин стояла з відкритим ротом і кліпала очима. Аж раптом згадала про конверт, розгорнула його й почала читати. А написано там було так:
«Дорога Мері! Я - Завірюха, королева зими. Ти і ще два хлопці, котрі не люблять зиму повинні її врятувати. Ви маєте знайти одне одного, щоб далі подолати складний шлях. Загадка допоможе вам знайтися. В місці розв’язці ви покличете Діану і вона скаже вам наступну підказку, як врятувати зиму. Я розумію, ви її не любите, але без неї загине літо, бо не буде йому відпочинку. Отож загадка така: «йдіть на гору, що догори дригом!»».
Мері не любила зиму, та пригод їй хотілося. Тому вона, два рази перечитавши загадку подумала: «У нас в містечку є лише одна гора, та вона не догори дригом.» Потім ще хвильку подумала й збагнула! Біля гори є озеро в якому вона відображається. Отож зібравши речі в торбинку, та запитавши дозволу у мами, Мері вирушила в дорогу. Вона дійшла до лісу. Сніжинки лагідно торкалися дівчинки, а вона йшла далі. Раптом Мері спіткнулася і покотилася вниз. Їй було страшно, але водночас весело. Вона зрозуміла, що це так само, як з’їжджати з гірки на санчатах.
Тут вона побачила гору й озеро, яке ще не встигло замерзнути. Мері підійшла ближче, і коли придивилася, їй здалося, що то не озеро, а портал. Вона, не довго думаючи, стрибнула туди, і на її диво води там не було. Дівчинка падала вниз поки не впала в сніг. А коли підвелася й озирнулася навкруги, то зрозуміла, що стоїть на вершині гори. Було дуже гарно! Сніг виблискував та переливався неначе перли! На деревах був іній, а посеред цієї краси стояв великий круглий стіл. Але стільців навколо нього не було, і Мері вирішила зробити їх зі снігу. Поки вона робила один стілець, з неба впав хлопчик. У нього було світле волосся й блакитні очі. Він одразу підвівся й почав озиратися навкруги. А коли угледів Мері не здивувався.
- Привіт, я Луі. – сказав він. – А ти напевно дівчинка котра не любить зиму?
- Так. – озвалася Мері. – А звідки ти знаєш?
- Мені розповіла синичка Лола. – відповів Луі. – А як тебе звати? І чи не падав з неба другий хлопчик, котрий також не любить зиму?
- Я – Мері. І ні - не падав. Доречі, допоможи мені зробити ще два стільці.
- Добре.
І вони почали робити ще стільці. Коли зробили другий, з неба впав ще один хлопчик. Вони познайомилися. Хлопчика звали Микита. І діти разом зробили третій стілець.
- Ну все. Тепер можна поговорити про порятунок зими. – сказала Мері. – Діано!
На столі з’явилася синичка.
- Привіт! – сказала пташка. – Бачу ви вже знайшли одне одного. Кажу наступну підказку: «Щоб врятувати зиму потрібно знайти її джерела».
- Домівка Санти! – вигукнув Микита.
- Ні, це дуже далеко. – сказав Луі.
- Можливо, треба знайти палац Льоду, Граду і Завірюхи? – запитала Мері.
Так, ви на правильному шляху! – сказала Діана. – А щоб знайти цей палац, потрібно рухатися за місяцем.
І Діана знову зникла.
- Що ж, тоді треба чекати, поки прийде ніч. Але щоб іти цілу ніч – потрібно виспатись. – сказала Мері і дістала з торбинки покривало, простирадло і подушку.
Микита і Луі зробили так само. Діти зліпили ліжка зі снігу, щоб не було відчуття, що спиш на підлозі. І вирішили, щоб не проспати – чатувати по черзі. Першим на варті був Луі. Чатував півгодини, розбудив Микиту і сам ліг спати. Після Микити настала черга Мері. Навколо було тихо. Вона чула десь далеко сову, але не бачила її.
«Напевно вона зверху озера.» - подумала Мері.
Тут дівчинка побачила місяць. Він лише сходив, але його було вже видно. Мері розбудила хлопців. Зібравши свої речі в торбинки, діти покликали синичку Діану, яка перенесла кожного з них вверх з озера і Мері, Луі та Микита вирушили в дорогу.
Навколо було дуже тихо і чутно лише укання сови. Діти йшли через ліс, тому що так повів місяць. Скрізь були дерева і Мері здалося, що вони крізь сон їй щось шепочуть. Та слів вона не чула. Ішли вони лісом годину чи дві та нарешті вийшли в поле. Посеред поля біля дерева спало ягня. Коли воно почуло шурхіт – одразу прокинулось і підвелося на ноги.
- Що ти тут робиш? – запитала Мері. –
Заблукало?
Мееее! – відказало ягня. Воно хотіло втекти, але щось йому не дало.
Діти підійшли ближче і Мері зойкнула. У ягняти в корінні дерева заплуталась ніжка. Мері нахилилась до нього і розплутала.
- Ось. Тепер ти вільне – сказала дівчинка. – Але в тебе на нозі – рана. А що, як ти підеш з нами? Так тебе ніхто не скривдить.
Дівчинка дістала з торбинки аптечку, але ягня намагалося втекти, шкутильгаючи. Але воно бігло не довго, бо перечепилося і впало. Мері дістала з аптечки йод та бинт, і підійшла до ягняти, яке намагалося підвестися.
- Микито! Луі! Притримайте його, будьласка! – гукнула Мері
- Так, зараз. – в один голос відповіли хлопці і підбігли до дівчинки.
Вони притримували ягня, а Мері зі словами - «Зараз трішки попече» - обробила рану йодом і перев’язала ніжку. Потім відрізала ручку торбинки і зав’язала ягняті навколо шиї, щоб воно не втекло. А речі поклала в торбинку Луі.
- Ось так. Тепер тебе не з’їсть вовк. – сказала Мері. – Але тобі потрібне ім’я.
- Як щодо… Грізлі? – запитав Луі.
- Грізлі – це ведмідь. – сказав Микита. – Можливо – Дені?
- Мені здається, це – дівчинка. – відповіла Мері.
Давайте назвемо її Намистинка.
Намистинка, так Намистинка. Але як вона тут опинилася? Зима ж! – сказав Луі.
- Можливо з якоїсь ферми втекла? – припустила Мері. – Але дивіться! Місяць вже заходить! Треба поспішати!
І вони вчотирьох пішли далі.
Коли настав ранок діти дістали з торбинки бутерброди. Кожен по шматочку дав ягняті. Коли всі поїли, прив’язали ягня до дерева, зробили ліжка зі снігу і вирішили поспати. Цього разу не чергували, тому що були дуже втомлені.
Коли діти прокинулись, місяць вже стояв на небі. А ягняти не було, лише ремінь залишився прив’язаний до дерева.
- Ех… Намистинка втекла. – сказала Мері. – Ну, що ж… Давайте вирушати в дорогу.
І перекусивши, діти пішли за місяцем. Йшли вони стежиною і далеко за горою побачили вежу. Дві чи три години йшли і вийшли на вершину гори. Та нудно їм стало просто йти і вирішили у сніжки пограти. І так веселилися, граючись, аж до самого замку. А коли дійшли – постукали у ворота.
Їм відчинили Завірюха, Град і Лід. Завірюха була схожа на Снігову королеву, але з добрими очима. Град і Лід були близнюками. У них було кучеряве біле волосся і карі очі.
- Ви здолали цей шлях і врятували зиму! – сказала Завірюха.
Як це? – запитала Мері. – Ми ж нічого не зробили.
- Ти помиляєшся! Ви її полюбили! – сказав Град.
І цим ви врятували її!
- А тепер – вам час додому! – сказав Лід.
І… Мері прокинулася. «Оце сон….» - подумала вона. Швиденько вдягнулась і побігла кататися на санчатах.

Оцініть твір та напишіть відгук

Ваш коментар

^

«Книга - велика річ, якщо людина вміє нею користуватися» О.О. Блок