recaptcha Книготека онлайн recaptcha

Вхід

реєстрація

Допомога

Ел. скринька

Рум`яшка

Автор:

Вікторія Юрковська

Жанр:

Реалізм Мелодрама Історичний

Формат:

Оповідання

Сторінок:

20

Рейтинг:

3.67/5 (голосів:3)

Переглядів:

36

Рік:

2021

Завантажити

Опис

Ця історія про мрії, прагнення, переживання, ця історія про життя, яку повідає персонаж на ім`я Рум`яшка. Разом з Рум`яшкою ви будите сумувати, радіти, дивуватися і співчувати.

Рум’яшка
Чи вірите Ви у збіг обставин, який пояснити не дуже вдається? Скептики усе розкладуть по поличках, як, чому і з якою вірогідністю таке може трапитися, агностик не повірить зовсім, а оптиміст, мабуть, повірить і підтримає. Але ким ви не були, я впевнена у вашому житті траплялися хоча би раз незрозумілі дива, які і досі залишилися для вас таємницею.
Моє диво народилося, або зійшло з конвеєра дуже далеко від міста, де я живу, на Волжському автомобільному заводі у 1982 році. Це була новенька, червоненька машинка «Жигулі». Більш консервативна назва ВАЗ – 21051. Вона була сповнена сили і вже ніяк не могла дочекатися, коли ж у неї з’явиться власник, і вона покаже йому, на що здатна. Якою вона буде помічницею своєму хазяїнові.
Поки вона стояла і мріяла далеко-далеко від України, два п’ятдесятирічні трудівники - шахтарі вирішили купити собі по автомобілю за допомогою профспілки шахти. (Раніше трудівникам допомагали з квартирами і авто). Мужчини все життя тяжко проробивши, вирішили вивчитися на права, замовили машини, це було щастя для простих сімей робочих, не «Волга», що була транспортом для начальства, але все ж таки машина - «Жигулі».
Час летів довго, але дочекалися, машинки приїхали. Одному біла «Копієчка», другому червоненька «П’ятірочка». Залишилося отримати права, на управління транспортним засобом. Так от, здавалося, начебто ще трохи і мрія здійсниться, вивчилися і за день до екзамену вирішили відсвяткувати приїзд авто. Звісно зранку було чути, що ввечері було свято і алкоголь, тому екзаменатор не допустив до екзамену. Машина є, а прав нема.
Перший, власник «Копієчки» з годом все ж таки посвідчення водія отримав, а другий, власник «П’ятірочки», зневірився і не пішов на другий екзамен.
«П’ятірочка» була трохи, мабуть, здивована, скільки сил, потенціалу, а нічого не трапляється. Просто стоїть. Але в один день їй купили, чи отримали для неї домівочку, маленький металевий гаражик, недалеко від будинку хазяїна, який чомусь не їздить на ній.
Поставили її в будиночок, стояла вона там в темряві довгенько, все гадала, що не так, може якась вона не така, чи навіщо вона тут, вона мріє кататися, чути вітер, хоче поблимати усіма лампочками, які на хвилинку знаходяться під однією панеллю, у неї першої, у інших машин вони були окремо. Вона стояла і слухала радісні виклики других машин, яких ставили в домівки поруч, вони вночі перекликалися і кожна розказувала, що бачила і чула за цілий день. «П’ятірочка» сумувала і чекала, коли і вона зможе щось розповісти своїм сусідам.
Одного дня, врешті-решт ворота будиночку відчинилися і «П’ятірочка» побачила іншого чоловіка, дуже схожого на її хазяїна, але молодшого. Він з упевненістю зайшов до неї, протер очі, скло, постукав по колесам, налив щось дуже добреньке під капот і до бензобаку, це все передвіщало щось незнайоме, але довгоочікуване. Зрештою після усіх маніпуляцій, він завів двигун. Боже, яке щастя, нарешті, я кудись поїду, щось побачу, я покажу яка я швидка і слухняна – пронеслося у думках «П’ятірочки».
Нарешті перший виїзд з гаражу. Вона тихенько руркала, швиденько крутила своїми ніжками-колесами і радісно блимала поворотниками. Вона приїхала до двору, де було багато дітей і побачила, що з під’їзду виходить її справжній хазяїн, його дружина і двоє дітей, хлопчик і дівчинка. Усі всілися, молодий хазяїн сів за кермо, хазяїн постарше поруч, а дружина з сином і донькою сіли позаду. «П’ятірочка» була задоволена, зараз я повезу вас легесенько, безпечненько, м’якесенько, ви моя сім’я, я буду з вами назавжди. Сповнена надій і щастя, вона повезла свою сім’ю у селище, де побачила багато цікавих тварин, гарних місць, річку, поля, з яких зібрали урожай. Поставили її під липкою і поки сім’я займалася своїми справами, вона тихенько відпочивала.
Їздити їй дуже подобалося, частенько вона стала сюди приїжджати, вона возила картопельку, бурячки, соняшник і багато інших приємно запашних продуктів. Але в один день до її будиночку завітав інший син хазяїна, він був ще молодший за попереднього і якийсь різкий. Вони поїхали також у селище, але він якось не так тис на газ, якось не так перемикав передачі, «П’ятірочка» намагалася пручатися, казала йому, ти робиш не так, ще рано, або навпаки, переключай на іншу передачу, а він все давив на газ, не сподобалося їй так гуляти. Ввечері молодший хазяїн сів за кермо, стукнув дверима і швидко поїхав до клубу. Від нього чувся неприємний запах спирту і він був якийсь злий, а коли під’їжджав до клубу, трохи вдарив носиком «П’ятірочки» стовп. Це було дуже боляче, краска здерлася, вигляд втрачено, посмішка зникла з обличчя «П’ятірочки», її було неприємно і гірко. Наступного дня, було ще гірше, в салоні машини перевозили навоз, палили цигарки, не помивши, так і залишили в будиночку стояти на довгий час. Вона в цю ніч нічого не розповідала своїм сусідам, вона закрила очі і гірко плакала, а потім зітхала, вже нікого не чекавши.
Вона була гарна, добра, послужлива дівчинка, але вона дуже хотіла, щоб старий хазяїн більше не дозволяв молодшому їздити за її кермом. З часом так і сталося, коли старший зі старим хазяїном завітали до неї, вони побачили, у якому вона стані. Згодом її відремонтували, трішечки вигуляли, покатали, вона чула, що молодшому не дозволяють на ній їздити, а старший одружився і десь поїхав з дружиною у інше місто. Так і стояла вона у темному гаражі, інколи приходили родичі хазяїна, їздили по своїх справах на ній, але задоволення це не приносило, вона хотіла бути частиною сім’ї, хотіла бути корисною, щоб її любили, але ніхто не ремонтував, не заглядав під капот, добре не мив її і не тер ганчірочкою. Довго так було, вона виїжджала з гаражу все менше і менше, поки її геть там не залишили на декілька років.
Стоїть вона бідолашна, зі скаліченою душею, вся брудна, в пилюці, в павутинні, не бачить сонечка, мовчки слухаючи розповіді сусідів, про нові дороги, про нові машини, як і куди вони подорожують, а вона стоїть мовчки занедбана і забута.
Але якось у один чудовий-пречудовий день, коли все було дивовижно-сірим, йшов веселий дощик і сонечка не було видно, коли листячко покривало землю жовтим блискучо-мокрим килимом до неї завітав молодий парубок зі старим хазяїном і маленькою дочкою, яка вже виросла і вийшла заміж, а цей парубок виявився її чоловіком, життя «П’ятірочки» геть перемінилося. Цей хлопець, хоч і палив у салоні, але він зі знанням справи, наче лікар, відремонтував усе, що можна було, він повіз її до річки, він вимив її усю з піною свіжою водою, він часто був за кермом і «П’ятірочка» потроху стала відчувати себе потрібною, доглянутою і трішки щасливою.
Вона возила хлопця на роботу, вона працювала тяжко разом з ним, вона стала знову бачити сім’ю, старого хазяїна, вона побачила інші міста, вона побачила море, вона піднесена і щаслива повезла разом з хлопцем, старого хазяїна, його дружину, доньку, і якусь манесеньку дитинку, зовсім крихітку, за тисячу кілометрів від свого будиночка. Це була дивовижна подорож, «П’ятірочка» побачила ліса і поля, побачила гарну природу незнайомих місць, бачила багато незнайомих, закордонних машин. Це було щастя.
Справжнє щастя, яке може відчути металеве серце автомобіля.
Тією ж дорогою «П’ятірочка» прямувала додому і вже могла краще почути це немовля і трохи про нього дізнатися. Це була милесенька дівчинка, яка з таким же захопленням розглядала все навкруги, тому що, як і «П’ятірочка» вона бачила усе це уперше в житті.
Йшли роки, «П’ятірочка» старішала, дівчинка росла, молодий хлопець теж став трохи змінюватися, йшов восьмий рік, як вони бачилися кожен день. Дівчинка пішла до школи, і «П’ятірочці» випала честь везти її на перше вересня до школи. Вся сім’я, яка влізла, вся їхала разом, відправити це дитинча до місця, де відкривається вирій знань. Бантики і хвостики, посмішка і трішки переживання, яка гарна дитина – світла, з посмішкою. З цього дня маршрут «П’ятірочки» трохи змінився, її забирав з гаражу хлопець, вони гріли салон, а потім їхали забирати дівчинку і везти до школи, а потім вже на працю. Хазяїн встановив програвач і динаміки і двигун «П’ятірочки» гуркотів під різноманітні пісні, а ще й коли в машині була дівчинка, вона підспівувала. «П’ятірочка» дуже любила ці поїздки з піснями».
«П’ятірочка» почала бачити кольорові сни, про поїздки, посмішки, про хмари і природу, про квіти, про інші машини, про вирій різнобарв’я цього світу, вона нарешті увійшла у сім’ю. Вона тепер частенько розповідала своїм сусідам, де бувала вона, що бачила і чула, що наснилося. Якось одна із сусідок розповіла страшну, хвилюючу історію, про те, що вона бачила. Вона їздила на якусь металеву базу, де був страшний величезний прес, він сплющував метал, він чавив машини. На цій території було дуже багато побитих, розбитих, скалічених машин та купа металевих частин. Це дійсно було моторошно. Сусідка хотіла чимшвидше поїхати звідтіля, настільки її вразило побачене. Усі сусіди, хто чув цю історію спали неспокійно, як і наша
«П’ятірочка».
Цієї ночі, коли усі машини спали у своїх домівках, «П’ятірочка» почула нові звуки, сильніше завивав вітер, щось стукотіло по металевому даху гаражу, щось тріщало. Вона дуже занепокоїлася, було дуже холодно і чомусь страшно.
Коли вона врешті-решт змогла заснути, їй приснився жахливий чорно-сірий сон. Злякавшись, вона швидко прокинулася і вже не змогла заснути, а лише подумки відправлялася до думок хлопця і зверталася до нього з жалібними словами: «прийди», «провідай», «та не їдь», «прийди», «провідай», «та не їдь».
Вранці прийшов хлопець, її друг і лікар, але він з тяжкою працею відкрив ворота гаражу, «П’ятірочка» після таких нічних жахіть побачила дуже біле, ріжуче очі світло, коли очі її звикли, вона роздивилася, що все було вкрито льодом, все було засніжене і яскраво світило сонце, у цьому раптово білому світі єдиний контраст, це був її друг. Він спробував завести «П’ятірочку», але вона пручалася, не хотіла їхати, їй було дуже страшно, вона скрипіла, пихтіла, казала, що боїться, що не треба, таким цей світ вона ще не бачила, молила його не виїжджати сьогодні на роботу. Хазяїн завів її і вивіз з гаражу, вона відчула холодний лід під колесами. Це було дуже незвично, адже вона ще ніколи не їздила по такій дивній дорозі. Він зачинив гараж, сів за кермо і про щось замислився, вона ж в свою чергу невпинно молила його, хоча б малу не бери з собою, я не впевнена, я боюсь. Він включив пічку, вона її вимкнула, він знов включив пічку, вона запустила дуже холодне повітря, треба зробити все, щоб малу він не брав. Врешті-решт вони вирушили до будинку, де жила школярка і улюблена дитина «П’ятірочки», хазяїн зупинився біля будинку, «П’ятірочка» тремтіла і шепотіла «не треба», він викурив цигарку, надавив на щеплення, увімкнув передачу і поїхав, не дочекавшись малої, вже коли вони від’їхали, «П’ятірочка» побачила малу, яка вийшла на дорогу, але вони вже були далеченько, вона посміхнулася і спокійно зітхнула, хазяїн з «П’ятірочкою» поїхали без малої школярки.
Шлях до роботи хазяїна пролягав повз школу малої, вони вже були зовсім не далеко, як на повороті «П’ятірочка» відчула, як її задні колеса неначе хочуть наздогнати передні, якийсь ривок, одна секунди і її на повній швидкості понесло на стовп. Темрява. Скрегіт металу. Біль. Страх.
Через декілька секунд, прийшовши до тями,
«П’ятірочка» відчула, що з лівого боку в неї увійшов стовбур, він розкроїв її залізо і дах майже до середини, її загнуло навколо нього, хазяїн був увесь червоний, повилітало усе скло, передне повністю засипало хазяїна. Він відімкнув пасок і з великим зусиллям відчинив двері, їх заклинило, випав на проїжджу частину, раптово проїхала якась машина, але не зупинилася, хазяїн підвівся на ноги, нічого не бачивши, став триматися за пошкоджений капот «П’ятірочки», раптово вона побачила інше авто, це була сіренька «Волга», вона зупинилася і з жалібністю роздивлялась понівечене тіло «П’ятірочки», поки її хазяїн допомагав пораненому хазяїну «П’ятірочки». За декілька хвилин зупинилися ще різні авто, всі хотіли допомогти, всі з жалістю роздивлялися «П’ятірочку», всі питали, чим вони можуть бути корисними. Зрештою водій якоїсь великої автівки причепив до фаркопу «П’ятірочки» якийсь гак, і почали її тягнути, але трос тріснув, «П’ятірочка» злилася в одне ціле зі стовпом. Люди руками допомогли їх розлучити, випхали ледве живу «П’ятірочку» на дорогу, але чим буксирувати, тріс лопнув. Хазяїн п’ятірочки повикручував паски безпеки, зв’язав їх і таким чином водій великої автівки зміг відтягти «П’ятірочку» до гаражу. В гараж вона не влазила, вона була схожа на місяць, чи на калач, так вона і зосталася біля воріт на снігу. Хазяїн сильно не постраждав, вона його зберегла, тільки скло порізало обличчя і трохи шматочків застрягло в ньому, але очі залишилися цілими. Слава Богу чи вічному двигуну, дівчинка не поїхала з ними, адже вона завжди сиділа за водієм, обіймала його за шию, якщо б вона була в авто, страшно уявити, що могло статися з нею.
«П’ятірочка» так і стояла біля своєї домівки, брудна, іржава, потріскана, пошарпана, побита. Перші місяці її вбивали думки про страшний прес, вона переживала, що так і залишиться такою і її просто відправлять на звалище металобрухту, вона така вже нікому непотрібна. Якось місяців два, згодом після аварії до неї завітав перший старий хазяїн зі своїм зятем, старий хазяїн зовсім постарішав, «П’ятірочка» його давненько не бачила, а його зять швидко одужав, сліди від скляних порізів було ледве видно, а ось «П’ятірочкині» рани не загоюються. Старий хазяїн сказав, що це всього лиш залізо, головне, що ти цілий залишився.
Настало літо. «П’ятірочка» прийшла до тями після довгої сплячки, її розбуркав різкий ривок і металевий шум. Везуть на звалище, промайнуло у неї, але якось і пройшло, їй було байдуже.
Погрузили її на навантажувач і везуть. Поряд проїжджали ще новіші авто, нових кольорів, марок, але вони вже не дивували, вона просто дивилася, нічого не бачивши, готуючись провести своє життя на звалищі, з неоправданими надіями, бути потрібною і корисною.
Але недовго її везли від її будиночку, її привезли у якийсь двір, до чоловіка з добрими очима і чорними руками. Він оглянув її і сказав, що все можливо.
Старий хазяїн сказав: - Ціна неважлива, відремонтуйте її! Все ж таки вона моя.
- Як можливо?! – я буду ще їздити по дорогах? – возити людей? Промайнуло у «П’ятірочки».
Ну що? - сказав незнайомий чоловік, - будем лікувати тебе?!
Два довгих роки, дуже довгих для «П’ятірочки» її ремонтували, накривали якоюсь плівкою, залишили без уваги на місяці, потім знов щось стукали, дерли, крутили, потім знов залишали, вона поступово змінювалася. Настав день, коли їй встановили скло, фари, закрили плівкою і пофарбували. Вона виглядала чудово, таки же червоний колір, але якийсь блискучішій, якийсь новий, яскравий. Вона була дуже задоволена. Увесь цей час її лікар розмовляв із нею і вона не почувала себе самотньою.
Наступного дня до неї завітали старий хазяїн зі своїм зятем і його донькою-школяркою. Побачивши її, дівчина вигукнула, - Яка ж ти гарна, яка рум’яна!!! Невже ти знову будеш їздити!? Старий хазяїн нічого не казав, але в його очах світилася радість і доброта. – Дякую тобі, - подумала «П’ятірочка», ти не відмовився від мене, ти мене врятував.
До них підійшов чоловік, який всі роки ремонтував «П’ятірочку». – моя робота виконана, я зробив все, що зміг, їздити вона буде, але у неї був зламаний хребет, буде страждати ходова частина, може зміститися кузов, скільки їй ще їздити, я не знаю.
- Велике дякую, від всієї нашої сім’ї! – промовив зять хазяїна.
Вони утрьох сіли до машини і поїхали. Хай щастить, махаючи до побачення «П’ятірочці», промовив її лікарспаситель.
Сидівши позаду водія, його донька знов встала, обняла його за шию і з усмішкою сказала, а давайте назвем її «Рум’яшка». Вона стала такою гарною. Мужчини посміхнулися, наївності дитини, але вони не знали, що у далекому майбутньому – усі, хто знав цю машину, усі будуть її називати Рум’яшка. Вона отримала ім’я і статус сім’ї, вона отримає особистість, отримає ту любов, яку завжди хотіла, з ім’ям вона стане, справжньою, одухотвореною.
Йшли роки, молодий хазяїн вже не працював на
«П’ятірочці», тому з гаражу її вивозили дуже рідко. Вона все так же декілька разів на рік їздила до селища, возила картопельку, одного разу з’їздила на море, на тому і все. Але вона вже і не дуже хотіла часто виїжджати, вона була трохи надламана у душі і трохи боялась дороги. Але немає нічого постійного, трапляються і білі, і чорні смуги у житті, навіть у машин.
Одного дня, не вихідного, а буденного неждано відкрилися ворота гаражу і Рум’яшка побачила молодого хазяїна дуже похмурого, він був разом зі своєю дружиною, донькою старого хазяїна. Вона весь час намагалася не заплакати, а він був сіріше хмари. Цілий день вони їздили на Рум’яшці у різні установи, а наступного дня приїхали на цвинтар.
Так Рум’яшка дізналася, що помер її перший, старий хазяїн, Рум’яшка їхала за якоюсь довгою чорною сумною машиною, а всі, хто сидів в ній - всі були похмурі, мала школярка плакала дуже гірко, старий хазяїн був її улюбленим дідусем.
Повернувшись ввечері до своєї домівки, Рум’яшка довго думала, над тим що люди можуть перестати існувати, що більше вона їх не покатає, не побачить. Старий хазяїн був її власником 23 роки, їй було його дуже шкода.
Через декілька років стався схожий випадок. Цього разу помер батько її нинішнього хазяїна. Коли Рум’яшка похмура зі своїми скорботними пасажирами під’їжджала до кладовища, вона побачила цілу шеренгу машин, різноманітних від велетенських до малих, з кранами, кузовами, бочками. Перед нею їхала похмура довга, чорна машина і тільки ця машина під’їхала до цієї шеренги, Рум’яшка почула гул майже сотні клаксонів цих машин, вони сигналили невпинно, виявилося з такою повагою проводжають в останній шлях водіїв. Це було сумно і прекрасно.
Йшов час, проходили місяці, Рум’яшка частіше стала залишатися під під’їздом будинку хазяїна і якось вночі її двері почав колупати якийсь незнайомий чоловік. Вона злякалася і почала кликати на допомогу хазяїна своєю сигналізацією, але було холодно, вікна були зачинені, ніхто її не почув. А чолов’яга тим часом відчинив дверцята, відкрив капот і вирвав акумулятор, Рум’яшка затихла. Вранці до неї вийшов хазяїн і побачив, що вона відкрита, зрозумів, що вона гукала, а він не чув. У салоні зникли деякі речі, але так, як там не було нічого цінного, зловмисник збожеволів від злості і бив ногами руль, торпеду, панелі, зламав в салоні, що міг зламати. Рум’яшку відвезли до гаражу, починили її, але не пройшло і місяця, як такі ж самі злі люди відкрили ворота її домівки, залили щось дуже недобре в її бензобак, наклали купу речей до салону і стали її заводити. Вона дуже пручалася і пухкала, але все ж таки зловмисники отримали перемогу і Рум’яшка поїхала, нажахана незнаючи куди, але в неї вистачило мужності через 3 кілометри просто зупинитися і все, вона стала мертвим вантажем, не їхала, не заводилася, вона не хотіла, щоб якісь невідомі злі люди стали її новими власниками. У такому стані через декілька днів її і знайшов її хазяїн зі своєю дружиною. Дружина дуже плакала і раділа, коли знайшли свою Рум’яшку, адже вона машина її батька, вона - пам'ять про нього, гроші на неї були зароблені тяжкою працею, а якісь ледарі, яким краще вкрасти і продати, ніж заробити, могли продати її на метал, і Рум’яшка могла опинитися в жахливому кошмарі – під пресом.
Не було бідній машинці спокою, другий раз її відкрили і пограбували у дворі хазяїна, тепер - що у гаражі, що під під’їздом було небезпечно залишатися. Все ж таки вирішили відігнати її у гараж. Знов йшли роки, знов Рум’яшкою користувалися дуже рідко. І тут одного теплого літнього вечора до неї у гості завітав хазяїн із донькою-школяркою, але вона вже зовсім не була школярка.
- Ну, що Рум’яшка, ти готова? – промовила дівчина.
- До чого? – відповіла Рум’яшка.
- Будемо вчитися їздити.
І тут почалися у Рум’яшки тяжкі і веселі дні, дівчина вчилася водити. Так, як вона не розуміла, який наслідок для пошкодженого організму Рум’яшки ведуть її дії, то дівчина глухла багато разів, на великій швидкості входила у повороти, падала колесами в ями, неправильно вмикала передачі, зовсім нещадно експлуатувала Рум’яшку. Але кожен раз вони спілкувались. Кожен раз дівчина віталася з нею, кожен раз вибачалася за якісь невірні дії чи ями.
Коли дівчина отримала водійське посвідчення, почалась жорстка експлуатація транспортного засобу і легке перетворення. На торпеді з’явилося два прапори, український і піратський, на задньому склі з’явилося дві наліпки, з літерою «У» і знаком ТАНК, музика гриміла у машині, дівчина часто їздила і співала з Рум’яшкою. Спочатку Рум’яшці це не подобалось, Румяшка відчувала, що вона, як стара жінка, яка звикла сидіти удома наодинці сама з собою і тут у житті цієї жінки різко з’являється дуже активна онука-ураган, за якою потрібно пильнувати, інакше вона собі нашкодить. Так воно, мабуть, насправді і було. Навіть, якщо дівчина вела себе зарозуміло на дорозі, Рум’яшка не давала їй скоїти, або нанести якусь шкоду. Але згодом їй самій почало подобатися, вона, неначе помолодшала. Якось вони з дівчиною здавали задом і перевернули великий контейнер-смітник, вони дуже злякалися і миттю поїхали звідтіля, педаль у підлогу і скрип колодок, веселий сміх і гучна музика. Вони усвідомили, що вчинили погано і неправильно, і треба було повернутися і все прибрати, але ж у цей момент було смішно. От шибениця і я така стаю думала Рум’яшка.
Одного дня батько дівчини поїхав на Рум’яшці комусь допомагати ремонтувати машину. День був приємний і теплий, Рум’яшка стояла і грілася на сонечку, поки хазяїн ремонтував стареньку «Ниву», але раптом вона почула, як «Нива» видала страшенній гуркіт і запалала. Хазяїн теж горів, при вибуху на нього бризнуло гаряче палаюче масло. Його ледве загасили, він сів за кермо і мерщій вирушив до лікарні. Рум’яшка летіла з такою швидкістю, з якою ще не їздила ніколи, вона дуже боялася втратити ще одного хазяїна. Він прилетів до лікарні і забіг до прийомного покою. Рум’яшка бачила, як його повезла карета швидкої допомоги до іншої лікарні, а вона залишилася стояти.
-Як ти? Хазяїне? Хоча б усе було добре. Я буду чекати на тебе тут.
Але не пройшло і п’яти хвилин, як в Рум’яшку увірвалася її дівчина-хазяйка. Вона плакала і швидкошвидко витирала якусь рідину з коробки передач і сидіння, потім вони помчали наздоганяти швидку. Цілий тиждень Рум’яшка з дівчиною і її мамою літали по місту до аптек і до лікарні, ні Рум’яшка ні дівчина не зважали ні на що, їм потрібно було реагувати швидко, все заради хазяїна.
Тільки через три місяці, які були суцільними переїздами – будинок, аптека, лікарня, Рум’яшка на ганку лікарні побачила свого хазяїна. Їй полегшало, він живий, але за ці три місяці вона кожен день бачилась і спілкувалась з дівчиною і вони якось зріднилися ще більше, їх об’єднувала одна біда, вони були потрібні одна одній.
Коли через пів року хазяїна виписали з лікарні, ще через пів року до лікарні потрапив старший син, старого нині покійного хазяїна, її перший водій, знов почались поїздки - дім, аптека, лікарня, згодом знов цвинтар. Дуже тяжко було Рум’яшці бачити, як люди, яких вона знала і возила йдуть з життя, в один кінець проводжала вона ще декілька родичів, знайомих, мужчину, з чорними по лікоть руками який її повністю реабілітував після аварії. Ще важче Рум’яшці було бачити скорботні, обличчя своїх рідних.
Але ж буває і біла полоса, йшла підготовка до весілля дівчини, теж проїхала Рум’яшка чимало кілометрів, щоб все було у цей день бездоганно, а згодом вона поїхала і на саме весілля.
Безліч доленосних, важливих подій не обійшлися без участі Рум’яшки. Вона возила дівчину на кожен прийом лікарів, вона відвезла дівчину до пологового будинку, вона ж і забрала звідтіля і відвезла додому дівчину і маленьку крихітку, новонароджену дитинку. Рум’яшка їхала ледве-ледве, обережно-обережно, вона везла найцінніший вантаж.
А з появою дитини Рум’яшка геть не знала спокою, бо була потрібна. Поїздки у парки, лікарні, театри, цирки, моря, ліса, пікніки, річки – завжди і усюди вона супроводжувала молоду сім’ю з їхньою дитиною.
Якось, коли маленькій було вже п’ять років, Рум’яшку, яка спокійно дрімала на стоянці біля будинку, розбудили, і вона повезла дитинку і її батьків кудись за місто, у якесь поле. Багажник Рум’яшки застелили теплою ковдрою, посадили на нього дитинку і почали спостерігати за чимось високо у небі. Що там можна побачити, думала Рум’яшка, ще й уночі, але згодом вона побачила безліч літаючих світлих крапочок, це був дуже активний зорепад Персеїди. Рум’яшка спостерігала за зорепадом і своєю сім’єю, вона була найщасливіша машинка у всесвіті.
А ще невдовзі після цього Рум’яшку дуже здивували. Її вивезли на якусь місцинку, для учбової їзди і усадили за її кермо маленьку дитинку, звісно вона сиділа на руках у свого татуся, але вже керувала Рум’яшкою, вони обидві були у захваті. Страшно і дуже весело, як колись із дівчиною.
Рум’яшка - це машина, як і усі інші авто, у неї і у других є безліч історій, поїздок, але, мабуть, мало які автівки можуть похизуватися тим, що вони дійсно члени сім’ї.
Що її так ідеалізують і припідносять.
За 10 років тільки мого досвіду водіння було усіляке, диміла проводка, ламався генератор, сідав акумулятор, зникало світло, не працювали якісь маленькі системи, але ніколи, ніколи у моєму житті не було такого, що Рум’яшка стала і все, не заводиться і не їде. Скільки я бачила машин на узбіччях, де їх власники стоять і чухають голови, не знаючи, що робити, а машинки стоять з відчиненими капотами, ніколи я не була на їхньому місці, я дуже вдячна Рум’яшці за це. Якби її не хаяли, не казали, що вона металобрухт і старе іржаве корито, вона моя помічниця, вона моя сім’я, вона мене ніколи не підвела, вона була зі мною завжди з самого мого народження, вона була, коли мій улюблений дідусь був живий і мені здається, що разом із Рум’яшкою він теж мене оберігає. У Рум’яшки є душа, хто б і щоб мені всупереч не казав.
Колись, коли моїй дитині було два з половиною рочки, ми поїхали на море, з моїми батьками, чоловіком і дитиною, так вийшло, що бідолашна Рум’яшка їхала 13 кілометрів не то що по бездоріжжю, а грязюці, яка була високо вкрита водою, це була дорога понад полем після сильної зливи, світило сонце, але вода там і не думала висихати, так от, Рум’яшка проїхала на першій і другій передачі цей важкий шлях, на кожному горбку чи впадинці ми усі завмирали, думали, як загрузне, як стане і що робити, нам нікуди виходити повсюди болото, і знаєте що – Рум’яшка не стала. Вона бідолашка вивезла нас звідтіля, довезла до першого селища, як я його назвала «цивілізація» і закипіла. Але там ми вже вийшли на сухий асфальт, там ловив сигнал телефона, там були люди, які могли б допомогти, але допомога не знадобилася, 15 хвилин, Рум’яшка перепочила і повезла нас далі. Я її дуже поважаю.
Чому на початку розповіді я назвала Рум’яшку дивом? Я думаю кожен після прочитаного зробив свої висновки, але і зрозумів мене.
Передивившись свої дитячі фотографії, я побачила, що частенько, якийсь шматочок, зкраєчку десь поряд стоїть моя Рум’яшка, передивившись фото доньки, Рум’яшка ще частіше потрапляє на фото, ненавмисно, але якось так виходить.
На цей день Рум’яшці 39 років, вона ремонтується, вона їздить, вона радується. Всі, хто знає мене, знають і Рум’яшку, так її і називають. Стоїть вона на стоянці авто, оченятами своїми до воріт і кожен ранок я веду дитину до садочка і ми махаємо їй і бажаємо доброго ранку. Вона улюблена машина, вона Рум’яшка. Так Рум’яшка стара та іржава зі шрамами, але в ній є дитяче автокрісло, безліч веселих дитячих наліпочок, в ній лунає хороша музика і щасливий сміх. Я думаю ця машина з душею, доброю і чистою, і разом з нею нас оберігає і мій дідусь, її перший власник. І Рум’яшка ще не раз повезе мою сім’ю до нових вражень.
Люблю тебе, Рум’яшка, ціную і поважаю! І дякую дідусю за таку спадщину – машину з душею!

Оцініть твір та напишіть відгук

Ваш коментар

^

«Книга - велика річ, якщо людина вміє нею користуватися» О.О. Блок