recaptcha Книготека онлайн recaptcha

Вхід

реєстрація

Допомога

Ел. скринька

Шотландська пригода

Автор:

Олександр

Жанр:

Детектив Дитячий

Формат:

Оповідання

Сторінок:

20

Рейтинг:

5/5 (голосів:2)

Переглядів:

87

Рік:

2021

Серія:

Дитячий детектив (№0)

Завантажити

Опис

Події відбуваються в казковому світі, де звірі поводять себе як люди. На щорічне святкування Дня усіх святих до знатного шотландського лорда сера Вальтера збираються різні гості. В родовому замку зберігається цінна річ - куейч. Це особлива чаша, яку привіз з хрестового походу предок лорда. Під час святкування чаша зникає, і під підозрою опиняються всі присутні. А може чашу вкрав клурикон – злодіюватий родич леприкона? Добре, що серед запрошених був особливий гість – Комісар Мангуст, який, повертаючись до рідної Індії, завітав на вечерю до замку Данноттар. Застосувавши незвичайний метод, Комісар з’ясовує хто викрадач.

Золото більше вбило душ, ніж залізо — тіл.
В. Скотт.

Шотландська пригода
Олександр Богдан
Розділ 1. Замок Данноттар.
Якщо ви художник і хочете написати справжню осінь, відвідайте в жовтні Шотландію. Хіба що потрібно буде запастися парасолькою, та ви скоро забудете цю дрібну неприємність. Різнобарв’я фарб, якими користується тут природа, неодмінно вразять вашу романтичну душу. Золоті, ванільні, бурштинові, пшеничні, оливкові, лаймові, жасминові, бежеві, шафранові і багато таких відтінків, яким ще не дали назву, з’являться у чистому вигляді на горах і пагорбах, в лісах і підлісках, на річках та на морі.
Саме біля моря розташувався дивовижний замок Данноттар. За давніх часів, природа створила велику пласку скелю, яка завітала до моря в гості, та так і застигла навіки. На цьому клапті землі, перші поселенці звели багато століть тому неприступну фортецю. Здавна володів замком Данноттар рід Резенфордів. Ці знамениті шотландці славилися своєю чесністю, порядністю, благородством і щирістю, тому й отримали від короля велику честь зберігати в своїх стінах королівські регалії – корону, меч та скіпетр.
Теперішній власник, сер Вальтер – граф-маршал Шотландії, був дворянин, як кажуть найвищої проби, про чесність і порядність якого складали легенди. Це був опецькуватий бобер з широким хвостом, темно-руде хутро якого, з роками вкрилося сірими плямами. Він давно вже відійшов від справ і проживав самотньо в родовому замку. Хіба що завів собі традицію святкувати День усіх святих в компанії найближчих друзів та родичів.
Вже тиждень гостювали в Данноттар дві невістки старого сера Вальтера – лісова куниця леді Ребека та шотландська козуля леді Ровена. Вони були одружені з братами сера Вальтера, яких, на жаль, забрала остання війна. Обидві отримали в спадок чималі господарства, тому не потребували допомоги дівера. Леді Ребека мала гостру хитру мордочку, струнке довге тіло каштанового кольору з великою округлою плямою біля горла і пухнастий хвіст. Леді Ровена, також була струнка з красивою фігурою. Шерсть її, бурого кольору з невеликою кількістю білих плям, була ніжна і м’яка. Голову прикрашали довгі вуха.
Розділ 2. Сер Альберт Мальвуазен.
Від Стонгейвен до замку Данноттар було майже дві милі. Не надто великий шлях для простого шотландця, а для потомка героя Сіта – і взагалі дрібниці. Легендарний Кіт Сіт був символом наймогутнішого клану Шотландії – Хаттану. Це про нього казали: «Не чіпай кота без рукавиці». Таке було гасло могутнього клану. Мер міста Стонгейвен – сер Альберт Мальвуазен був лісовий кіт з довгими кінцівками та сірувато-коричневими смугами на шерсті. Він отримав запрошення на знамениту вечерю власника Данноттар, завдяки своєму знатному походженню. Але сказати, що сер Альберт хотів цього запрошення, то казати ніби чорти прагнуть святого причастя. Сер Альберт з дитинства проповідував загальне рівноправ’я і соромився, а часом не визнавав та ретельно приховував, своє аристократичне походження. Саме завдяки цим поглядам, він і займав таку неаристократичну посаду мера міста. А містянам було втішно, що керує містом високородний «сер».
Наближаючись до замку, Кіт відзначив значне погіршення погоди. Стрімкі пориви морського бризу, в купі з раптовим рясним дощем, справляли гнітюче враження на похмурого сера Альберта. Знову і знову він проклинав цього пихатого аристократа, замок Данноттар, та й легендарному предку Сіту дістався шматок нечемних висловів. Але повертатися було запізно, ось і замкові двері.
На гупання міцною котячою лапою відчинив дворецький Тук.
Що, ти ще не покинув свого старого сюзерена? – Замість звиклого вітання прокричав сер Альберт, перекрикуючи завивання вітру, до якого долучився ще гуркіт розбурханого моря.
Добрий вечір, сер Альберт, - вклонився Тук, сірий миша в сірій лівреї. Казали, що декілька поколінь роду сірих мишей Туків служили в замку Данноттар, а їхній фірмовий одяг не змінювався сторіччями.
Сер Альберт зайшов до широкої вітальної зали і почав знімати промоклий плащ. Дворецький Тук мовчки чекав допоки гість не віддасть йому верхній одяг.
Багато гостей сьогодні прибуло? – Кіт нарешті звільнився від мокрого одягу і оправляв вовняну куртку.
Вже тиждень гостюють леді Ребека та леді Ровена, - відповідав Тук, - також прибули сер Вілфред Сакс та преподобний пріор Еймер.
Цей пронирливий пресвітер не пробіжить повз добрячого пригощання, а? – Ощирив міцні зуби сер Альберт. – І це всі?
Очікуємо ще кілька осіб, а зараз прошу до зали, - Миша Тук знову схилив сіру голову.
Розділ 3. Заєць-біляк сер Моріс де Брасі.
Ось нарешті і Данноттар. Доволі неприступна фортеця. Про таку давні хрестоносці казали: «Є фортеці, які не захопити ні штурмом, ні облогою. Краще оминути їх». Але не всі знають закінчення: « І тоді вони падуть самі». Спадковий дворянин Заєць-біляк сер Моріс де Брасі дуже полюбляв згадувати хрестоносців. Він вів свій рід від однієї з найкращих родин воїнів хреста. Колись сер Моріс і сам намагався створити лицарський орден, але зіткнувся з повним нерозумінням місцевої аристократії та відвертою ворожістю місцевого пріора Еймера, доволі хитрого лиса. Правда була така, що пріор Еймер і справді був Лисом, хитрим і підприємливим. Ходили чутки, що пріор Еймер неодноразово вибирався громадою завдяки підкупам, але нічого не було доведено. Сер Моріс неприємно скривився. Та яке йому діло до того нікчемного фанатика. Реальна загроза була в шотландському парламенті, деякі члени якого, поклали око на його родові володіння поблизу Единбургу. Але нехай собі зуби зітруть до пеньків, а його землі їм не дістати.
Сер Моріс оглянув себе. Він ще не встиг змінити свою сіру шубу з жовтуватими плямами на боках. Білим, наче плащ хрестоносців, він стане зимою, тому зима була улюбленою порою року. Під’їхавши до воріт, Заєць із заздрістю подивився на замок і намацав в кармані конверт з жорсткого паперу. О, якщо б у нього було таке родове гніздо і такі скарби, то він підніс би славу хреста на таку височінь, що жоден пресвітер не дотягнувся б своїми брудними лапами. Ворота відкрив старий миша, як там його, Тук, здається.
Добрий вечір, сер Морісе. – Миша Тук шанобливо схилився. Він вже не один раз відчував на собі неприємний
і важкий погляд Зайця, якому постійно здавалося, що дворецький віддає замало пошани.
Ти так і не навчився приймати справжніх лицарів? – Сер Моріс говорив тихо, але його високий голос пронизував наче кинджал.
Дворецький Тук зіщулився і мовчки провів гостя до обідньої зали Данноттар.
Розділ 4. Сер Вальтер Резенфорд.
День усіх святих – це завжди було особливе свято. Сер Вальтер чув, що традиції святкування в цей день почалися ще за часів давніх кельтів, але старий лорд цьому мало вірив. Поминання померлих, молитва на обов’язковій месі – ось головні атрибути свята. Сер Вальтер недарма вибрав цей день для повернення в світ, від якого тікав цілий рік. Сьогодні можна в колі друзів і, що важливо, деяких недругів, спробувати зменшити кількість земних гріхів суспільства, шляхом примирення, любові і благочинства. В інші дні року сер Вальтер уникав товариства, шукаючи спасіння в колі відданих слуг.
Все було готове для святкувань – відмінно сервірований стіл і вишукані страви. Гості майже зібралися, але бракувало ще декількох. Поки пріор Еймер та сер Альберт Мальвуазен розважали філософсько-проповідницькими бесідами леді Ровену та леді Ребеку, з’явилося кілька хвилин для приємної бесіди з сером Вілфредом Саксом. Цей Пес-коллі був шляхетним дворянином і, на відміну від сера Вальтера, ще засідав у шотландському парламенті. «Ненавиджу підступність і зраду» - так частенько любив промовляти сухим голосом Сакс і додавав: «На жаль, в політиці достатньо покидьків, яким притаманні ці риси». І його красиве чоло спотворювала гримаса роздратування.
Як ви вважаєте, сер Вальтере, чи можливий перехід старих правителів на шлях правди і справедливості? – Сер Вілфред намагався втягнути старого друга в суперечку, - чи варто знайти інших правителів, можливо з більш нижчих верств суспільства?
Ви знаєте, мій друже, що всяка влада від Бога і нам слід дякувати, що ми є частиною Божого плану. – Сер Вальтер одразу переходив на іншу тему.
Так, ви відомий святоша, - сміявся сер Вілфред, - але я бажав би відчувати плече товариша в війні за кращу долю нашої країни. Давайте самі творити історію і допомагати Богу виправляти помилки в своєму плані.
Ви богохульник і краще для вас примиритися з Богом, - сер Вальтер гнівався на старого друга, але миттєво пробачав йому. - Дорогий мій Саксе, я вже старий для війн, залиште мені молитву, так буде більше користі для світу.
Хто знає, любий Вальтер, хто знає. – І не бажаючи загострювати стосунки, сер Вілфред запитав, - а що, всі гості прибули?
Не вистачає двох. Але, здається, ось один з них.
В залу, стукаючи каблуками, увійшов сер Моріс де Брасі. Весь його вигляд проявляв зарозумілість і зневагу. Особливо це стосувалося пріора Еймера. З сером Вальтером та дамами сер Моріс ввічливо привітався, причім з дамами занадто ввічливо. Серу Вілфреду кивнув абияк, а пріора Еймера ніби не помітив.
Сер Морісе, - привітав Зайця сер Вальтер. – Чи приємною була подорож?
Погода зпаскудилась одразу після того, як я під’їхав до замку, - сер Моріс зауважив на свої мокрі черевики.
Ви, мабуть, так хотіли дістатися нашого товариства, що Господь сприяв вашій подорожі? – в’їдливо промовив пріор Еймер.
Воїни Христові не на такий йшли подвиг, щоб позбавити світ диявола, - у сера Моріса завжди була відповідь пріору.
Ай, панове, залиште свої дуелі надворі, - втрутився сер Альберт і його котячий хвіст нервово зашарудів.
Справді, друзі, - почав сер Вальтер, - сьогодні свято, День прощення і пам’яті.
Залиште свої списи турнірам, час бенкету! – Прокричав сер Вілфред.
Шановне товариство, - продовжив господар, - для бенкету нам бракує ще одного гостя, я чекаю його от-от.
Всі присутні почали обмінюватися здивованими поглядами.
Не можу відкрити вам цю загадку, та мій гість доволі цікава і неординарна особистість. – Сер Вальтер таємничо знизив голос.
Але ми його знаємо? – Запитав сер Вілфред.
Скажу, що він не місцевий і в нашій країні перебував на запрошення королівського двору.
Ого! - сер Моріс та сер Вілфред вигукнули одночасно.
Але ж ім’я у нього є? Не крайте нам розум. – Леді Ровена підступила майже впритул до дівера.
Так, його звати… - Сер Вальтер зробив паузу. Двері відчинилися і до зали увійшов новий гість.
Розділ 5. Комісар Мангуст Чоота.
«Тисяча замерзлих мух цеце, як тут холодно. Шлях до рідної Індії з Единбургу довелося подовжити подорожжю до замку Данноттар. Знайомство з сером Вальтером Резенфордом під час розслідування справи Единбургського вампіра, переросло в справжню дружбу. До того ж, святкування Дня усіх святих розкриє нарешті таємничу шотландську душу. Цікаво буде оглянути колекцію незвичайних і цінних речей, на яку натякав сер Вальтер.» Шлях до замку тривав майже цілий день, тому Мангуст прибув, коли сонце вже сіло і добряче втомився. До того ж, рясний дощ, який поливав його останні дві години, не сприяв гарному настрою. Ворота відчинив сірий миша, невисокий і гладкий. Тренований погляд детектива одразу склав емоційний портрет: ввічливий, уважний, зі сміливим поглядом. Служить цій родині дуже давно, напевно з дитинства, одружений, судячи з каблучки.
Добрий вечір. – Мангуст не мав наміру рекомендуватися. Він був впевнений, що сер Вальтер попередив про незвичайного гостя. Так і сталося.
Ласкаво просимо, комісаре, - вклонився дворецький. – Щиро вітаю вас в замку Данноттар.
Дякую за привітання, - Комісар Мангуст вже знімав мокрий одяг і обтрушував воду з голови.
Бачу ви знаєте хто я, а вас, шановний, як називати?
Кличте мене Миша Тук, або просто Тук. Я дворецький в замку.
Ви, здається, не один тут служите? – Мангуст завжди любив отримувати всю інформацію про місце, де знаходиться.
Комісар має рацію, ми живемо з дружиною, а ще нам допомагають по господарству мій брат Морен, також з дружиною. Але вони мешкають в сусідніх будівлях. В замку тільки я і моя дружина Ельза.
Добре, Тук, так зручніше буде вас називати, я готовий знайомитися з товариством.
Комісар Мангуст Чоота чіткими швидкими кроками увійшов до святкової зали.
Розділ 6. Скарбниця Данноттар.
Святкова зала була освітлена великою кількістю електричних ліхтарів, які, між тим, залишали в напівтемряві стелю. Стіни прикрашали арабські гобелени, а вікна вкривали тріщини кольорових вітражів. В залі палав великий камін, наповнюючи затишним теплом весь простір. В центрі розташувався величезний стіл з масиву дубу. Стіл був зроблений з вишуканою майстерністю і неймовірним художнім смаком. Ходили чутки, що цей стіл виготовив перший з роду Резенфордів – Бобер Дуглас. На столі чекала гостей багата вечеря.
Назустріч Мангусту вийшов сер Вальтер і привітав міцним потиском сильної лапи. Інші присутні з цікавістю розглядали гостя. Леді Ребека подумки зазначила струнку статуру Мангуста, а леді Ровена - міцне треноване тіло. Пріор Еймер з натхненням подумав, що непогано було б потренуватися в проповідуванні з цим «дикуном». Сер Моріс згадав, як його славні предки в черговому хрестовому поході різали ось таких невірних, а сер Альберт нічого не подумав, адже в портовому місті Стонгейвен бачив чимало іноземців. Сер Вілфред також бачив індусів в Единбурзі.
Мій друже, - закричав сер Вальтер, - нарешті ви приїхали. Щиро радий вас вітати.
Сер Вальтер, добрий вечір.- Мангуст схилився в знак поваги. – Намасте, я вітаю у вас Бога, - і він ще раз потиснув двома лапами лапи Бобра в знак найвищої пошани старшому.
Панове, я маю честь рекомендувати вам мого друга з Індії Комісара Мангуста Чооту.
Насамперед Мангуст наблизився до дам. Він схилився у поклоні і привітав їх.
Це прекрасні леді Ребека та леді Ровена, - представив сер Вальтер.
Який у вас неймовірний колір хутра, леді Ребека, а вашій стрункості, леді Ровена, позаздрили б найтендітніші антилопи при дворі нашого правителя, раджи Баага. – Було помітно, що Мангуст мав досвід спілкування з дамами.
Ви так люб’язні, Мангуст Чоота. – Обидві дами схилилися в кніксені.
О, не треба церемоній, називайте мене просто Комісар Мангуст.
Потім йому представили і інших присутніх.
Вітаю вас, панове. – Мангуст схилив голову. – Маю за честь знаходитися поміж таких поважних осіб.
Всі привіталися і в повітрі застигла незручна пауза. Пріор Еймер скористався ситуацією:
Кажуть в Індії розповсюджена цікава релігія? – Лис приготувався до багатослівної проповіді.
Залиште, панове, релігійні диспути на потім. – Сер Вальтер не дозволив розпочатися найнуднішій бесіді в святковий вечір.
Перед вечерею, я хотів би ознайомити вас зі своєю колекцією рідкостей. Запрошую всіх в сусідню залу. Сер Вальтер дав знак дворецькому і той розчахнув двері. Всі гості, на чолі з сером Вальтером, зайшли до скарбниці.
В цій залі, зовсім без вікон, була висока стеля. Залу освітлювали електричні лампи, а стіни завішували оксамитові портьєри. Приміщення, на кшталт лабіринту, розділяли дерев’яні ширми. Але в ньому абсолютно неможливо було заблукати. Здавалося, що ці ширми просто утворювали тематичні зони, для зручності перегляду.
Пані та панове, - звернувся сер Вальтер до присутніх, - запрошую вас перед гастрономічною насолодою відчути насолоду духовну. Ці дивовижні речі мої предки збирали сторіччями, а наприкінці вас чекає справжній діамант будьякої історичної колекції.
З захопленням всі почали розглядати розміщені експонати: різноманітні грецькі статуї, арабську та європейську зброю, старовинні карти і плани, рідкісні фоліанти, укладені в дорогоцінні оправи, древні монети, численні глеки, жбани та амфори, килими і мереження. Гості поволі пересувалися від однієї зони до іншої, а сер Вальтер мовчки спостерігав за ними. Він не давав жодних роз’яснень допоки всі не побачили центральну експозицію. Це була невелика розкрита скриня, прикрашена злотоглавом. Всі здивовано оглянули річ, яка знаходилась в середині.
Розділ 7. Шотландський куейч.
Ось ми і дісталися до найціннішого експонату моєї колекції, - сер Вальтер стояв, схрестивши лапи на грудях. Він дивився на спантеличених гостей і усміхався. Річ, яка відкрилася очам присутніх, була особливою чашою. Неглибока і невелика, з білого блискучого матеріалу, чаша мерехтіла вогнями ліхтарів. Дві ручки, прикрашені чудернацьким орнаментом, відрізняли її поміж подібних.
Це, друзі мої, куейч. Його привіз мій давній предок сер Дуглас, коли повернувся з хрестового походу. Заповідаючи її спадкоємцю, він виклав письмово історію чаші. Хочу прочитати вам цей цікавий документ.
І сер Вальтер витягнув з маленької скрині, яка стояла обабіч великої, пожовклий від часу пергамент, скручений в сувій.
Документ зберігся частково, - почав сер Вальтер, - але основна частина залишилася неушкодженою.
Урочисто він почав читати:
« Сталося так, діти мої, що року 1095 від Різдва Христового, за закликом святого Папи Урбана II, я вирушив у свій перший хрестовий похід, разом з славетними лицарями франкськими, германськими, норманськими та італійськими. Святою метою походу було звільнення Гроба Господнього і всієї Святої землі від сарацинського гніту. Вів нас славнозвісний і хоробрий сер Боемунд, з яким ми в році 1097 взяли Нікею та Едесу. Роком пізніше, нашою зброєю був звільнений святий Єрусалим. Очам моїм довелося побачити гору Голготу, на якій прийняв смерть за гріхи людства Господь наш Ісус. Також, увійшовши в місто, ми знайшли багато сховищ, заповнених золотом, коштовним камінням, тканинами та прянощами. Але найціннішою для мене стала зустріч з майстром, який запевняв, що був учнем самого Йосифа, батька Ісусового. В його скрині... Тут документ пошкоджено. – сер Вальтер продовжував, після невеликої паузи: – …Точнісінька копія тієї чаші з останньої вечері Спасителя, про яку писав апостол Матвій: «А взявши чашу, і подяку вчинивши, Він подав їм і сказав:
Пийте з неї всі». Ще додав він помираючи, що кожен, хто вип’є з чаші цієї, буде мати життя вічне.
Злякавшись вчинків своїх, тієї ж миті покаявся я в гріхах і не пам’ятав, як залишив воєнний табір наш, випросивши в володаря право повернутися до земель своїх.
Я так і не випробував силу чаші святої, бо не варто спокушати Господа нашого, чого і вам не раджу.
Писано рукою Дугласа Резенфорда для синів моїх Грегора, Маркаса та Людовика року 1132, замок Даннотар».
Закінчивши читати, сер Вальтер урочисто скрутив пергамент і поклав до скрині. Він мовчки чекав, поки прочитане усвідомлять слухачі. Першим отямився пріор Еймер:
То це справді копія чаші, з якої пив Ісус? – Він обтер спітнілу морду, - неймовірно.
Ох, це дійсно найцінніша річ, яку я бачила в житті! – Захопливо скрикнула леді Ребека.
Така дорогоцінність! Вам дуже пощастило дівер! – Не менш захопливо вигукнула леді Ровена.
Цікава історія, - задумливо проронив сер Альберт. В його думках промайнуло, що подібної святині немає в жодному храмі Стонгейвена. Та де там, всієї Шотландії. Сер Вілфред Сакс не сприйняв цю дивину справжньою, бо був старим матеріалістом і не вірив в чудасії. Сер Моріс мовчки оглядав річ, якої торкалися справжні хрестоносці. А Комісарові Мангусту було байдуже, через власні релігійні вподобання.
Даруйте, панове, - виступив уперед сер Вальтер, помітивши, що деякі лапи вже потягнулися до куейча, - але цієї чаші торкатися неможна.
То ви справді не пробували пити з неї? – Пріор Еймер хитро подивився на сера Вальтера.
Жодного разу. – Сер Вальтер гордовито випростався, - Ми свято шануємо заповіти предків і запевняю вас, що ніхто з мого роду не користувався куейчем, тому всі прожили довге життя, але померли в свій строк.
Дивовижно, - у леді Ребеки заблищали очі.
Цікаво, чи це правда? - Сер Альберт зашарудів строкатим хвостом від хвилювання, - я маю на увазі вічне життя.
Цього я не відаю і не хочу відати, - твердо відрізав сер Вальтер.
Всі ще раз глянули на шотландський куейч і кожен знову подумав про своє. Мангуст вперше розкрив рота:
Може оглянемо і інші експонати? - він хотів трохи зняти напругу, яка нагадувала електризацію повітря в грозових хмарах.
Так, - видихнули з полегшенням присутні.
Давайте оглянемо всі експонати ретельніше, - підтримав сер Вілфред.
А пріор Еймер виявив бажання оглядати цінності за власним вподобанням. Всі мовчки розбрелися скарбницею.
Розділ 8. Покража.
В залі, з різних місць, час від часу, лунали голоси гостей, які захоплювалися тією, чи іншою рідкістю. Але тематичні зони були розташовані так хаотично, що бачити всіх одночасно не було жодної можливості. Нарешті, надивившись, гості знову зібралися біля входу до обідньої зали. Всі виказували захоплення серу Вальтеру с приводу чудової колекції, якій позаздрили б кращі музеї Шотландії.
Друзі, - проголосив сер Вальтер, - тепер прошу всіх до бенкету.
Сказати, що вечеря була справді чудовою, не сказати нічого. Страви були з певним шотландським колоритом. Традиційна простота селянської їжі межувала з витонченістю і гордістю кухні горців. Суп з копченої пікші, хаггіс з требухи, приправленої цибулею зі спеціями, овочеві гарніри, коккі-лікі – густий суп з чорносливом, варені яйця, обсмажені в паніровці, чорний пудинг з салом і злаками, різноманітні пироги з овочами і м’ясом та міцні напої. Традиційне шотландське віскі та легкі французькі вина – червоний Піно Нуар та білий Шардоне. Для хазяїна, який вже давно відмовився від міцного, була чиста джерельна вода з місцевої криниці.
Гості віддали належне пригощанню. Кожний знайшов страви і напої за смаком. Пріор Еймер з дамами частувалися легким вином, сер Вілфред з сером Альбертом, сером Морісом та Комісаром Мангустом смакували традиційний шотландський віскі. Сер Вальтер майже нічого не їв і пив тільки воду. Він давно навчився обходитися меншим і не відчував жодних труднощів. Дворецький Тук змінював одні страви іншими і гості наситившись, розпочинали подекуди тихі розмови. В каміні потріскував вогонь, споживаючи товстенні дрова, і зігрівав всю залу. Гості розімлілі та розслаблені зайняли м’які крісла з бильцями, яких було вдосталь біля вогню, а деякі дістали люльки з темного дерева і взялися димити відмінним турецьким тютюном. Мангуст спостерігав за гостями. Його майже перестали сприймати як рідкість, тому приємно було відпочити від надмірної уваги.
Сер Вальтер разом з сером Вілфредом згадували старі часи, пріор Еймер прикрив очі, задрімавши, леді Ровена і леді Ребека слухали тиху розповідь сера Моріса про хрестові походи, а сірий Кіт сер Альберт погладжував лапою довгі вуса.
Раптом двері з гуркотом розчахнулися і в залу вбігли подружжя Туків. Сірий миша Тук разом з дружиною були білішими за білосніжне плаття нареченої, а вигляд дворецького був такий, ніби море ось-ось затопить Данноттар.
Господарю мій, - тремтячим голосом пропищав Тук, - сер Вальтер, велике лихо.
Що, що там? – Сер Вальтер підняв голову. Гості також замовкли, а Мангуст насторожив вуха.
Він зник, - Тука тіпало, - Шотландський куейч зник.
Замість нього в скрині лежало оце.
Тук простягнув лапу і всі побачили в ній стару запилену пляшку віскі.
Розділ 9. Брауні.
Кожен поважаючий себе замок мав домовика. Та де там, кожне шотландське господарство вважало за честь, коли власникам допомагав домовик. Він доглядав худобу, відганяв нечистих, дбав про здоров’я і сімейне щастя. Вважалося недобрим знаком образити такого помічника, або вигнати його. Всі знали історію, коли господар погано поводився з домовиком і той залишив господарство. Одразу на його місце прийшли хвороби, нещастя і злидні. Хазяїн втратив майно, родину, здоров’я і незабаром помер. Домовиків в Шотландії називали брауні. Ще ходили чутки, коли недбалий господар шляхом обману насильно утримував брауні, знущаючись з нього. Тоді домовик перетворювався на свою протилежність. Він всіляко шкодив господарю. Вночі спускався до пивниці і прикладався до міцних напоїв. Потім робив багато збитків, залишаючи після себе пляшки з віскі. Тому добрий господар ніколи не дозволяв собі образити брауні, адже один раз образившись, домовик пам’ятає це до кінця життя. А живуть вони дуже довго.
В нашій родині, - закінчив свою розповідь сер Вальтер, - є легенда про брауні Данноттар, якого образив мій предок. Історія не зберегла його імені, але з того часу наш родовий брауні завдає шкоди.
Але ж це місцеві легенди, фольклор, - зауважив сер Вілфред, - невже, друже, ви вірите сімейним переказам?
Ох, сер Вілфред, - мабуть сьогодні такий вечір, коли сімейні перекази зустрічаються. Здається родинна реліквія втрачена назавжди. Та й Бог з нею.
Сер Вальтер покірно підняв очі догори. Він вірив, що на все воля Божа і не варто пручатися їй.
Але це неподобство, - закричала леді Ровена, - ми не можемо так залишити цю справу.
Так, так, - підтримала її леді Ребека, - втратити таку рідкість, це суцільне божевілля.
Сер Моріс, сер Вілфред, пріор Еймер та сер Альберт на різні голоси закликали господаря негайно почати пошуки нахабного злодія. Залишалися безмовними тільки дворецький Тук та Комісар Мангуст. Останній з цікавістю спостерігав за присутніми.
Добре, добре, друзі мої, - нарешті піддався сер Вальтер. – Але як ми це зробимо, де злодюжку того шукати? Гості замовкли, адже ніхто не мав жодного плану пошуку втраченого. Тут, серед загальної тиші, почувся спокійний голос:
Панове, якщо дозволите, я візьму цю справу в свої лапи.
Всі подивилися на Комісара Мангуста.
Розділ 10. Клурикон.
Я впевнений, - почав Комісар Мангуст, - що ця крадіжка не складна справа. Я впевнений, що сьогодні ж цінна річ знайдеться, а злодія буде викрито. І останнє, - додав він, - я впевнений, що злодієм є один з присутніх.
Що тут сталося. Всі підкинулися, почали репетувати один поперед одного, розмахувати лапами, але це не вплинуло на спокійний стан самопроголошеного слідчого. Він та сер Вальтер спокійно дивилися один на одного.
Маю надію, - продовжив Мангуст, - що всі присутні нададуть мені максимальну допомогу, або, принаймні, не будуть заважати.
А я, в свою чергу, - перебив Комісара сер Вальтер, - маю надію, що ви не станете ображати моїх гостей зайвою підозрою і не принизите їх банальним обшуком.
Це справді було б дуже дієво і суттєво полегшило би розв’язання справи, - відповідав Комісар, - але, на щастя, існують і інші методи.
Зрозумійте, - спокійно промовив сер Вальтер, - що я радше розпрощаюся з цінностями, ніж матиму підозру на своїх друзів.
Добре, - погодився Комісар Мангуст, - тоді спочатку просто поговоримо.
І він спокійно вмостився в кріслі так, що інші опинилися перед його очима.
Я розумію, що в жодного з вас немає стовідсоткового алібі. Кожний з вас, включно з сером Вальтером, мною та дворецьким Туком, мали можливість підхопити кухоль і крадькома заховати. Тож, уникаючи обшуку, я поставлю всім декілька запитань.
Всі з цікавістю дивилися на слідчого.
Наприклад, дворецький Тук. – Лапа Мангуста показала на дворецького. – Як ви виявили злодійство?
Сер Комісар, прошу пана, - Тук вже заспокоїв свої тремтячі лапи і говорив твердо, - ми з дружиною, після відвідувачів протираємо пил з експонатів і вимикаємо світло. А прибирання починаємо від стін до центру зали. Те, що куейч пропав, побачив я і одразу повідомив сера Вальтера.
І не було жодних слідів?
Ні, ми ж прибрали всі сліди перебування відвідувачів.
Добре. Поки досить, - Комісар Мангуст перевів погляд.
Пріоре Еймере, може ви щось скажете?
Я, я не знаю що сказати. – Пріор нервово закліпав очима.
Ага, - втрутився сер Моріс, - наш святий пріор потрапив в делікатну історію. Непогано мати святу реліквію, а, отче?
На що ви натякаєте? – підвищив голос Лис Еймер. – у мене було стільки ж можливостей це зробити, як і у всіх, включно з вами.
Панове, панове, не будемо нервувати, - заспокійливо промовив Мангуст, - давайте питання буду ставити я.
До речі, сер Моріс, а що ви скажете?
Сер Моріс спокійно подивився на Мангуста.
Я роздивлявся старовинні мапи, - повідомив Заєць, - це цікавіше ніж трястися над побитими кухвами, або древніми монетами. До куейча я не підходив. Якщо панове дозволять, то моя думка така: злодій насправді старовинний клурикон.
Хто? – Мангуст почув незрозуміле.
Ну клурикон, це ніби леприкон, але зла його протилежність. Клурикони, злодії яких світ не бачив, тягнуть все в схованку. І завжди залишають після себе пляшки з віскі.
Ага, ось воно що, - Мангуст, отримавши пояснення, одразу втратив до нього цікавість.
Розділ 11. Метод Комісара Мангуста.
Комісар прищурив око і подивився на дам. Здавалося, несподівана думка прийшла йому в голову.
Леді Ребека, ви дуже захоплюєтеся рідкостями?
До чого тут це? – Зніяковіло скрикнула леді Ребека.
Ну, - несміливо почав Мангуст.
Так, я маю деяку колекцію, - нахабно почала вона, - і що з того? Кому яке діло, куди я витрачаю гроші?
Зауважу, всі гроші, - втрутився сер Вілфред. – Навіть, в Единбурзі ходять легенди про ваші витрати на усякий непотріб. Немає жодного лахмітника, який не знав би вас. Моя мила, якщо засинаєте з собаками, то прокидаєтеся з їхніми блохами.
Що ви верзете? З якими блохами? – заверещала леді Ребека.
Думаю тут справа ясна, - підсумував сер Вілфред, - леді захотілося ще одну реліквію.
Я не був би такий впевнений, сер Вілфред, - заспокоїв його Мангуст, - і вам варто тримати себе в лапах.
Чи я не правий, леді Ровена? – Звернувся до іншої пані.
Я впевнена, що леді Ребека не робила цього, - леді Ровена мала дуже спокійний вигляд. – Ми майже весь час були разом, хіба що на мить я відволіклася на старовинну вазу.
Ага, ви дуже впевнені, - подав голос сер Альберт, і його хвіст зашарудів по підлозі. – То може ви разом спланували цей невеличкий жарт? Разом і пиріг смачніший, чи не так? Одна має цікаву дрібницю, інша платить за неї. У вас ще й грошенята водяться.
Панове, - підвищив голос сер Вальтер, - давайте не будемо ображати один одного. А вас, - звернувся він до Мангуста, - попрошу скоріше розв’язати цю загадку.
Комісар Мангуст підвівся з крісла і підняв лапи, закликаючи всіх до тиші.
Справді, я бачу тут справа складніша, ніж здалося спочатку. Бачу, що злодій не хоче сам зізнатися. Хоча сер Вальтер обіцяє винному повну амністію. Чи не так?
Абсолютно, - підтвердив сер Вальтер.
Тож залишається тільки один метод викрити злодія. - Всі присутні уважно слухали Мангуста. А деякі почали знову нервувати.
Мій метод, як це краще мовити, трохи містичний. Зараз поясню. Всім відомо, що на сповіді грішник має розповідати про свої гріхи. Але ж єдиний, хто може зараз сповідати, себто пріор Еймер, сам під підозрою. Тож я пропоную сповідатися святому хресту. І як я знаю, після сповіді, сповідальник цілує руку священика. Цілувати хрест вам не пропоную, а прикласти до чола, щоб ваші думки не йшли всупереч словам, варто. Ви всі набожні і не станете брехати на сповіді, тому ми і дізнаємося хто злодій. Всіх здивував метод розслідування, але жодних заперечень не було, адже це означало вголос признатися в скоєному.
Сповідь буде стосуватися тільки сьогоднішнього вечора, - Комісар Мангуст не збирався чекати, допоки кожний розповість хресту все своє життя, - і прошу сповідатися всім присутнім, виключаючи хіба що сера Вальтера та мене. Ще одне, - згадав він, - хрест попрошу принести сера Вальтера, а сповідатиметеся будете в капличці.
Розділ 12. Сповідання.
Сер Вальтер зайшов до замкової каплички і взяв там невеликий хрест родини Резенфордів. Показав всім присутнім і повернувся та поклав його на вівтар. За ним до ввівтаря підійшов Комісар і перевірив чи все готове до сповіді. Першим наважився йти сер Вальтер, незважаючи на звільнення від сповіді. Він вийшов за десять хвилин і смиренно встав з іншої сторони зали. Далі сповідалася леді Ровена. Вона вийшла швидше за сера Вальтера і приєдналася до дівера. Потім сповідувалися всі інші: леді Ребека, сер Моріс де Брасі, сер Вілфред Сакс, сер Альберт Мальвуазен, пріор Еймер і останнім був дворецький Тук. Після кожного сповідання Комісар Мангуст заходив до каплички, перевіряючи цілісність святого хреста. Всі присутні зібралися в одному місці і чекали на вердикт слідчого. Комісар Мангуст не квапився з висновками. Він пройшов у сповідальню і пробув там достатньо довго. Присутні почали вже втрачати спокій, але тут вийшов Мангуст.
Панове, - почав він. – Сповідь зіграла свою роль в цій справі, але для остаточного вирішення потрібні деякі уточнення.
Всі загалділи, що скільки може продовжуватися цей маскарад, що шарлатан з Індії просто знущається з порядних членів суспільства, а ще прозвучала думка про те, що покражу здійснив сам Мангуст і думає звинуватити когось з присутніх. Один тільки сер Вальтер залишався у спокої. Він знав Комісара Мангуста і вірив в його здібності.
Тож, панове, якщо ви заспокоїлися, то я продовжу. – Мангуст підійшов до присутніх. – Я маю таємний містичний порошок індійських брахманів, ракшасів, сансарів, праматерів та прататів. Чорний як арабська ніч, він має чарівну здібність виявляти чорну душу лиходіїв. Зараз я проведу сеанс злодієвидіння. Чор капата чала хай, - проволав він магічне закляття.
Мангуст кумедно підстрибнув і очі його страшно витріщилися на всіх. З кишені він витягнув жменю чорного пороху і почав розпилювати над головами присутніх. Це виглядало наче спіритичний сеанс викликання духів, але ще здавалося, ніби слідчий знущається з присутніх. Навіть сер Вальтер почав сумніватися в розумових здібностях свого друга.
Розділ 13. Викриття.
Гості стояли приголомшені дивною поведінкою і раптом сер Вальтер, який дивився на всіх присутніх побачив дивну річ. Комісар Мангуст також закінчив свій божевільний танок і зупинився.
Тож зараз можна припинити цю комедію з викликом потойбічних сил і викрити злодія. Чи не так, сер Моріс де Брасі?
Гості подивилися на Мангуста і здивовано замовкли. Тільки серу Вальтеру було зрозуміло, що Комісар правий.
Ось і кінець справи. Поясню свої висновки. – Мангуст задоволено потер лапи. – Передусім, прошу пробачення у всіх, а головне у дам, за виставу, яку я мусив розіграти тут. Також за забруднення вашої одежі попилом. Так, так, звичайнісінький попил. А не те безглуздя, яким я частував вас нещодавно. Розумієте, за тих умов, які висунув сер Вальтер, я не міг діяти звичайним методом. Тому скористався вашою релігійністю. Ви всі сповідалися святому хресту і прикладали до чола. Невинному легко було це робити, адже приховувати йому нічого. А ось єдиний винний був під загрозою викриття. Хтозна, чи справді святий хрест розповість цьому індійському чаклуну таємницю сповіді. Ризикувати неможна. А коли не прикладати хреста, ніхто цього не помітить. Але ж тут і фокус. Я заздалегідь вкрив поверхню хреста безбарвним липким соком кротона. Це дерево, яке в достатку зростає на моїй батьківщині. Після цього достатньо було невеличкого туземного танку з магічним закляттям і роздмухати попил. До речі, з мови мого народу це закляття означає «Злодій розкрийся». Тепер ми з сером Вальтером бачимо на чолах присутніх сірий хрест, а на одному, саме злодія, такого хреста немає.
Всі подивилися один на одного і побачили хрести, а у сера Моріса тільки сіру морду.
У мене з’явилася підозра на сера Моріса ще раніше, коли він згадав клурикона. Я трохи вивчав шотландську міфологію, була справа в Единбурзі, - Мангуст виразно подивився на сера Вальтера, - а клурикон це ірландський персонаж. Йому в Шотландії робити нема чого. Тож все зрозуміло, думаю шотландський куейч знайдеться в речах сера Моріса. Напевно великий прихильник хрестоносців не втримався перед спокусою мати цінну річ?
Гості намагалися затримати сера Моріса на місці, але той вирвався і стрімко вибіг з зали. При цьому, з кишені випала чаша разом з конвертом з жорсткого паперу. Мангуст намагався переслідувати, але слідчого зупинив сер Вальтер.
Нехай його, - заспокоїв він, - сер Моріс сам себе покарав. Після сьогоднішнього скандалу йому в пристойному домі прихистку не буде. Я дотримаю слово і не стану переслідувати його.
Розділ 14. Закінчення історії.
Всі дивувалися нахабністю з якою Заєць наважився на злочин. Голосніше всіх репетував пріор Еймер, а сер Вілфред голосно захоплювався талантом Комісара Мангуста. Останнього зацікавив лист, якого загубив сер Моріс. Сер Вальтер заперечив, щоб читати приватного листа, але Мангуст швидко відкрив його. Гості знову сіли за стіл і підняли келихи за успішне закінчення справи. Дворецький приніс десерти – смачний ягідний пиріг, вівсянку з вершками і медом, солодощі з горіхами, ваніліном та віскі. У великій кількості з’явилися на столі соковиті фрукти.
Комісар Мангуст взяв слово.
Панове. Я безумовно з насолодою провів сьогодні час, незважаючи на прикрість з сером Морісом. Зазначу, що ця справа була досить цікавою у моїй британській практиці. На цю думку мене наштовхнув цей надзвичайно цікавий документ, який ми дістали від сера Моріса.
В ньому сказано, що насправді запросив на вечерю сера Моріса в Данноттар сер Вілфред Сакс. Також серу Морісу повідомлялося про склад присутніх. Між іншими згадали одного Комісара з невеликим слідчим хистом і обмеженими розумовими здібностями. Чим же я вам не потрафив? Може сер Вальтер мені допоможе?
Я здивований вашими словами, друже мій, - сер Вальтер скочив і ляснув широким хвостом по підлозі. – Я також вражений правдою, яка отепер відкрилася мені. Пригадую, що не мав наміру запрошувати сера Моріса на вечерю, адже він не ходить в моїх друзях. Але сер Вілфред наполягав на цьому, оперуючи тим, що потрібно зміцнити зв’язки з ворогами.
Так, потрібно було, щоб сер Моріс прийшов на вечерю. І був впевнений в тому, що приїжджий слідчий не зможе дізнатися правду про злочин. Але для чого це все? Я не можу зрозуміти, – Комісар Мангуст дивився на сера Вілфреда, який сидів зціпенівши.
Сер Вальтер підніс лапу до очей і одразу хлопнув себе по лобі:
Зрозуміло, мій необізнаний товариш. До мене дійшли чутки про групу депутатів в парламенті, які намагалися привласнити ласі земельні ділянки сера Моріса поблизу Единбургу. Тепер це легко, завдяки скандалу. Але я й гадки не мав, що в цьому замішаний сер Вілфред, один з найчесніших людей, яких я знаю.
Сер Вілфред Сакс неквапливо піднявся і важко пішов до виходу.
Але зупинився і повільно вимовив:
Я казав вам, що в політиці достатньо покидьків, яким притаманні підлість і зрада. Нажаль мене не минула чаша ця.
І він стрімко вийшов, не зачинивши за собою двері. Гості та господар дивилися мовчки вслід і думали про цю незвичайну справу.
А Комісар Мангуст Чоота думав про важкий шлях до рідної Індії, який став ще важчим через розмиту жовтневим дощем шотландську дорогу.
Кінець. 22.12.2021.

Оцініть твір та напишіть відгук

Ваш коментар

^

«Книга - велика річ, якщо людина вміє нею користуватися» О.О. Блок