recaptcha Книготека онлайн recaptcha

Вхід

реєстрація

Допомога

Ел. скринька

Вільному Воля

Автор:

Віталій

Жанр:

Фентезі Історичний

Формат:

Оповідання

Сторінок:

14

Рейтинг:

3.67/5 (голосів:3)

Переглядів:

57

Рік:

2022

Завантажити

Опис

Йдучи в похід ніколи не знаєш, що тебе чекає. І коли приходить біда, що загрожує твоїм побратимам - ти не відступиш, адже козаки не залишають в біді своїх, навіть якщо ворог надприродня істота

«Палало багаття, ніч була темна і прохолодна, а навкруги тихо і лише балаканина трьох десятків чоловіків порушувала цю тишу, що стояла навколо. Вони сиділи невеликими групами по четверо-п’ятеро чоловік. Усі смурні, втомлені та голодні. Дехто потягував трубку, хтось перевіряв свою зброю та заряджав пістоля і гвинтівку. Інші ж просто відпочивали після важкого походу, який пережили далеко не усі, хто в нього відправився. Багато хто з побратимів так і залишився на ворожій землі, а визвольний похід перетворився на дику різанину, в котрій дуже багато воїнів загинуло.
Кожен, хто сидів зараз тут, перед багаттям, сам обрав собі цю долю. Вони залишились на цій землі, щоб не дозволити ворогу наздогнати полонених, що в даний момент бігли з усіх ніг, повертаючись до своїх домівок, до рідних та близьких. І кожен з них усвідомлював, що свобода їм далась дуже дорогою ціною. Ціною життів десятків козаків, що вирішили допомогти и визволити їх з полону.
Був серед них і Богдан. Прізвище в нього було справді козацьке, адже звучало воно – Вовк. На цій землі він прожив вже достатньо, щоб зрозуміти одну просту річ – підкорятися іноземцям і просто загарбникам, плюндруючими своїми законами, своєю присутністю ці землі він просто більше не може. Тому як тільки пришла пора – він відразу приєднався до загону козаків, що проходили біля його села. Так і розпочалась його служба в армії війська Запорозького.
Походи стали для нього сенсом життя, як і визволення рідних країв. І було в його житті усе, від втрат, до великих перемог, однак сьогоднішній день перегорнув нову сторінку його життя і вона була не досить вдалою. Чого тільки коштувала втрата трьох його близьких побратимів, з котрими він пройшов вже не один похід і з’їв з котрими не один пуд солі.
- І що, ніхто не бачив того, з чорним жупаном? Не кажіть, що ніхто його не бачив, бо я не повірю нізащо, - все не вгамовувався Захар, повторюючи одну і ту ж історію, вкотре переказуючи її тим, хто сидів біля багаття. – Я як побачив його, тут же згадав історії, що розповідав один кобзар. Про чаклуна, що носив чорний жупан, точнісінько такий, як на тому чоловікові. А як він бився? Він наче бачив усе навколо. Тільки йшов зі своїм мечем, а навколо падали усі мертвими. Навіть кулі його не брали, я бачив своїми очима. Він тільки
здригався і йшов далі, ніби нічого не відчував. А смерть сотника…
- Перестань, Захаре, не потрібно зараз про це, - намагався його заспокоїти інший козак, якому хлопчина в сини годився але той і не думав його слухати. - Да що там, дядьку Іване, я ж правду кажу. То все він, чаклун, винний у нашій поразці. Якби не десятник і не сотник, що підірвав себе разом з тим чаклуном – лежати би нам там, в землі, а не сидіти тут, біля багаття. А оті полонені, що ніяк не хотіли йти з нами, га? Ми їм кажемо, кричимо, але поки не вдариш по пиці воно так і сидить, лупає на тебе очима і мовчить, ніби не живе.
- Замовкни я тобі кажу, - трохи підвищив голос старий козак, похмуро подивившись на свого молодого товариша.
- Ну хоча б ти йому скажи, Богдане. Ти ж бився з тим чорним, поки нас не відтіснили ті найманці. Не людина ж він, я своїми очима бачив, як ти його шаблюкою, а вона ніби відскочила від нього. - Іван правду каже, помовчи трохи, не бентеж побратимів своїми байками, бо і без них важко, - встав на сторону старого козака Богдан, ще раз перевіривши пальцем гостроту леза своєї шаблі.
Захар був правий, він бився проти того, про кого намагався усім розповісти молодик. І дійсно, козак зміг викрутитись у тому бою і вдарити свого ворога, проте це нічого не дало. Шабля відскочила, ніби від каменю, а супротивник вдарив після цього с такою силою, що навіть сталь шаблі ледве витримала такої сили удар. І якби не ті найманці, що врізались в стрій козаків – лежав би він поряд з загиблими, з поломаною зброєю, розсічений навпіл тим мечем, котрий носив з собою той воїн.
В багатьох походах Богдан побував, бився проти багатьох воїнів, озброєних різною зброєю, але цей меч він запам’ятає на усе своє життя. Його і того, хто ним володів. Навіть найманці, які перейшли в контр-наступ були не такі вже і вмілі. Трьох з них Богдан зміг зарубати майже миттєво, намагаючись вирватись з оточення, в яке вони потрапили і зарубав би ще більше, якби сотник не підірвав себе, підпаливши бочку з порохом, що і дозволило їм вирватись, а так же забути про того дивного чоловіка, котрого не брали кулі. І ось зараз, кожен з них міркував про те, що могли вони зробити, щоб той порятунок полонених не закінчився для них таким розгромом, яким він і закінчився? Думи були важкі, дуже важкі і ці історії про чаклунів і якихось відьом були нікому не потрібні, адже вони лише ускладнювали усе, про що думав кожен з них.
- Але ж чаклун, він міг…
- Послухай, якщо десятник зараз почує те, про що ти говориш – він накаже тебе відшмагати. Він терпіти не може усі ці історії про чаклунів, магію і відьом, котрі останнім часом усе частіше зустрічаються в народі. В Богородицю треба вірити, в Ісуса Христа також, а не у всілякі забобони. Не клич лихо, помовч, якщо більше немає чого сказати, - дружні кивки від інших козаків, що сиділи навколо багаття лиш підтримали Івана і нарешті Захар замовк, похмуро подивляючись на побратимів, що підтримали не його, а старого козака. Замовкли і біля інших багать, адже стомлені воїни почали потроху розташовуватись і готуватись до відпочинку. Декілька козаків відходили від багать, щоб відправитися у дозор, охороняти сон своїх побратимів і товаришів. Піднявся і Богдан, до якого підійшов його товариш і поклав руку на плече, показуючи, що прийшла його черга охороняти і хлопчина піднявся, не забуваючи про свою зброю, що завжди була з ним. Як шабля, так і вірний пістоль завжди готовий до бою.
Більше нічого йому було не потрібно, да і звик він до такого озброєння, навіть не дивлячись на те, що битись проти ворогів в обладунках з такою зброєю в руках було не дуже то і просто. Але, кому зараз легко? Тиша стояла і біля ущелини, котру вони перейшли. Саме за нею була та земля, з котрої вони, ледь-ледь, змогли вибратись живими. Це місце вибрав їх десятник Микола. Тримати оборону тут було трохи легше, ніж у відкритому полі. Декілька возів уже чекали команди, щоб перегородити вузький прохід. Було тут і декілька пасток, котрі на швидку руку збудували козаки, перед тим як основна частина військ почала відступати. Саме тут і повинен був перебувати загін Богдана ще декілька днів, адже всі прекрасно знали ворога і те, що він, з легкістю може наздогнати біженців і основні сили, якщо не зупинити їх тут і не затримати на деякий час. Добре розуміли козаки і те, що це місце стане братською могилою для усіх, хто залишиться тут. Отож і залишилися лише ті, кому ні до кого було повертатись шибайголови і просто ті, хто розумів, що крім них ніхто цього не зробить.
Маленький струмок біг звідкись з під одної гори і його води були холодними, смачними і надзвичайно прозорими. Богдан нахилився, щоб трохи освіжитися, бризнувши собі декількома жменями води в лице і завмер, почувши підозрілий звук. Там, в самій ущелині ніби хтось був. Йому здалось, що він побачив якусь фігуру, але то міг бути лише камінь, а також гра світла і тіні, однак перевірити було конче необхідно.
Крок за кроком, обережно ступаючи, Богдан підходив до ущелини, тримаючи руку на шаблі, а іншою він тримавсь за пістоль. Він мружився, намагаючись побачити хоча б щось, що було перед ним, але бачив лише камінь, трохи якогось моху і рідкі рослини, що чіплялись за каміння, намагаючись вижити і залізти вище, тягнучись до світла. Під ноги він, також, дивився уважно, адже тут були і пастки. Про них він знав, навіть деякі допомагав встановити, хоча це не заважало дивитись під ноги, адже в темноті можна було зачепити одну з них і тоді наслідки могли бути різними. І знову, вже чуть ближче, він помітив якийсь рух став ще обережнішим, коли ввійшов в ущелину. З обох боків його стиснули гори, світла стало набагато менше але очі вже звикли до темноти і йти було не так вже й важко, як с самого початку, коли він тільки відійшов від багаття.
Ледве чутний шерех змусив Богдана різко відскочити в сторону, що і спасло його життя. Стріла, випущена з короткого лука, просвистіла поряд з вухом козака і зникла в пітьмі. Відразу загримів постріл, відлунням відбившимся від стін і там, серед каміння, хтось скрикнув від болю, а одразу після цього двоє чоловіків ніби вийшли з каменю гори, настільки вони зливались з ним, нерухомо стоячи.
Пістоль прийшлось викинути, адже на його зарядку не було часу. Шабля вже була вихвачена з-за поясу, а перший же суперник відступив в бік, щоб не отримати криваву рану від широкого удару козака. Інший супротивник спробував зайти з іншого боку, але новий помах шаблі і зброя вибиває іскри з короткого меча, підставленого ворогом, що рятував своє життя. І знову крок в сторону і на цей раз вже сам Богдан був змушений підставити свою зброю, щоб не отримати удар з правого боку.
Прокрутити шаблю вийшло без зайвих проблем і коротким помахом він дістав супротивника, що лише ойкнув і відступив на декілька кроків назад. Там, за спинами цих двох, знаходився ще третій, що навіть не думав вступати в бій. Лише уважно дивився на одинокого козака і щось шепотів собі під носа, невідривно дивлячись за кожним кроком парубка. Лівий супротивник був більш вправним, ніж його постраждалий товариш, що тримався за руку і намагався більш вдало перехопити свого меча, який так і норовив випасти з ослабленої пораненням руки. Ворог метушився, робив якісь зайві рухи, відвертав увагу і намагався силою і швидкістю зломити оборону супротивника але все марно. Богдан відбивав усі атаки, а від деяких навіть ухилявся, не залишаючи супротивнику і шансу. Було видно, що його ворог добре володіє своєю зброєю, однак йому не вистачало бойового досвіду. Усі його помахи, кроки, те як він замахувався зброєю і як її тримав, усе це видавало його наміри і тому битись з ним було не дуже важко. Лише його швидкість не дозволяла козаку перейти в атаку, адже він лише і робив, що відбивався, нехай і при цьому він з місця майже не здвинувся за весь час двобою.
Знову обманний помах мечем і на цей раз козак не став відхиляти корпус в сторону, а навскоси вдарив, роблячи крок вперед. Шабля легко пройшла через сіру сорочку і шкіряний жилет цього молодика, а інший удар і взагалі відсік йому голову, що впала поряд з тілом, котре стояло ще секунду, лише після цього впала на землю, виштовхуючи з себе кров. Таке видовище не дуже добре вплинуло на хоробрість пораненого ворога і той став відступати. Він навіть зробив декілька кроків назад, коли йому на плече лягла рука того самого чоловіка, що весь цей час стояв і щось буркотів собі під ніс.
Від дотику чоловік здригнувся, а потім його ноги підкосились і він просто звалився на землю мертвим. Його очі закотились, тіло виглядало так, ніби померлий декілька днів не бачив води і їжі, настільки воно стало худорлявим, а його вбивця навпаки, виглядав ще більш здоровим, чим був до цього.
Богдан його впізнав. Це був той самий чоловік, з яким він зустрівся в бою і який ледве його не вбив. Саме про нього говорив Захар і вигляд у нього насправді був доволі дивним. Він ніби збирав навколо себе пітьму, вкривався нею, як шубою, а його очі були не людськими. Вистачило одного погляду, щоб зрозуміти – нічого доброго в цій істоті вже не було. Однак, не дивлячись на страх, що піднімався десь з самого низу його тіла, Богдан не відступив. Навпаки, він зробив крок назустріч новому ворогу і вдарив того шаблею, намагаючись знести тому голову. Ворог лише відмахнувся голою рукою і гостре лезо шаблі навіть не подряпало його. Новий удар і той же самий ефект. Ворог, здається, навіть почав посміхатись, а третій удар відбив вже своїм дивним мечем, повністю чорним, як ніч. У відповідь він не бив, тільки відбивався, але робив це так, що рука, котра стискала шаблю, німіла після кожного відбиття удару. А ще приходилось постійно відступати. Чоловік просто йшов перед і навіть не думав зупинятись, ймовірно розуміючи, що йому нічого не коштує вбити свого супротивника, якщо в цьому буде потреба.
Ще один удар і іскри розлітаються у всі сторони. Але на цей раз все було не так просто. Поки він бив шаблею, ліва рука, легко, зняла з поясу невеличкий кинджал і ось вже він зробив своє діло. Лезо кинджалу ввійшло в тіло дивного чоловіка і той спіткнувся. На його обличчі з’явилось здивування, яке тут же переросло в гнів, що прямо таки перекосив його лице. З горла у нього пролунав рик, більше схожий на рик звіра і чоловік, просто схопив свого супротивника за сорочку и кинув у бік.
Наче лялька, Богдан пролетів декілька метрів, не чекаючи такої сили в своєму супротивнику. Тіло, дуже боляче, вдарилось об каміння, а сам він тихо застогнав, відчуваючи не лише біль у всьому тілі але і кров на вустах. Десь поряд знову він почув кроки і відкривши очі він помітив якогось хлопчину, що підскочив до чаклуна і про щось з ним заговорив. Що саме той йому відповів – козак не зрозумів, однак вже через секунду хлопчина зник в темноті ущелини, звідки і всі вони з’явилися. Можна було навіть не гадати, що це був розвідник і зараз він побіг доповідати, що дорога вільна. Потрібно щось зробити. Що завгодно. Я повинен попередити побратимів.
Думки, набатом, відбивались в його голові і Богдан спробував піднятися, чим визвав нову хвилю болю, що ввірвалась в його мозок і причиною цього болю був меч, що пробив його живіт, а так же чоловік, що тримав його в руці.
Чаклун посміхався, схиляючись над Богданом, не відпускаючи меча, котрим поранив козака. Від нього віяло смертю, злобою і чимось темним, неправильним і дуже поганим. З такої відстані він все менше походив на людину, а все більше на якусь істоту з казок бабусі, котра завжди розповідала різні байки про різних істот, лякаючи неслухняних онуків.
- Ты и твой народ, ничего не измените. Вас вернут абратна. Вернут хазяевам, коим вы принадлежите, - чоловік говорив незрозуміло, не зовсім вірно і навіть Богдан, котрий не один раз чув російську мову, не усі слова розумів, так погано на цій мові говорила ця істота. – Маи слуги убьют тваих друзив. Мы дагоним остатки тваего воиска и закончим то, что начали позавчера. А ты будешь лежать тут и сматреть, как я и маи люди убиваем тваих братьев.
С кожним словом чаклуна розуміти ставало все гірше і гірше, однак Богдан розумів усе прекрасно. Перед його очима вже проносилась картина, де його побратимів вбивають, як худобу, перерізаючи горло, поки ті сплять. І навіть той постріл, що він зробив, напевне, не почули його товариші адже до цих пір ніхто так і не прибув сюди, до ущелини, щоб перевірити, чого ж тут стріляють?
Відповідь на це запитання лежала на поверхні – магія. Правим був Захар, без неї тут не обійшлось і, скоріш за усе, не обійшлось без неї і тоді, в тому бою, бо інакше ніяк не можна було пояснити те, що чаклун стояв тут, перед ним, навіть не поранений після того, як був в епіцентру вибуху, вчиненого сотником.
Свята Богородиця, допоможи слузі твоєму вірному.
Не дай слузі пітьми вбити моїх побратимів!
Молитва, це все, що могло йому допомогти. Вона і віра в те, що Бог допоможе йому в цей скрутний час. Марно він намагався знайти в пітьмі хоча б щось, чим можна було вдарити чаклуна. Навіть каміння не попадало під його руку, хоча воно, скоріш за все, йому б і не допомогло. Шабля була дуже далеко, його руки не діставали до вірної зброї і коли вже віри в краще не залишалось, ліва рука нащупала щось, що здавалось доволі знайомим.
Тонке, довге і з доволі знайомого матеріалу було прямо під його долонями. Це була мотузка, та сама, котра мала б активувати одну із пасток і котру, якимось чином, оминули вороги. Вона, все ще, була натягнута і чекала свого часу, коли хтось потягне за неї, активуючи пастку.
Повільно, щоб це було схоже на погляд догори, козак подивився на те, що знаходилось над його головою і ледве стримав посмішку. Все же на цьому світі був Бог і він сьогодні благословив своє дитя, подарував йому шанс – те, чого йому не вистачало в даний момент.
Права рука піднялась, ледве-ледве, щоб не витрачати зайвих сил і Богдан наче позвав свого ворога, щоб той схилився ближче. Посмішка так і не покинула обличчя ворога. Той схилився нижче, напевне чекаючи проклять у свій бік але не це було потрібно козаку. Він намагався виграти собі не тільки час, але і якомога ближче притягнути чаклуна до себе, щоб пастка вже точно не оминула цю істоту.
- Не сьогодні, - прошепотів Богдан і, зі всієї сили, котра в нього залишалась, потягнув за мотузку, відчуваючи, як вона натягується і тут же стає слабшою, впавши на землю.
Десь там, над головою, в результаті сильного натягу, вискочила колодка, що стримувала від падіння величезний камінь. Той нахилився, небезпечно але якось повільно, наче вирішував, хоче він упасти чи ні. Цього часу було достатньо, щоб чаклун відчув небезпеку. Він похмуро подивився на помираючого козака, потім, різко, підняв очі догори і все зрозумів. Ноги чаклуна різко напружилися, він
відштовхнувся від землі, роблячи спробу пригнути вбік, але так і не зрушив з місця. Уже з останніх сил, відчуваючи подих смерті на своїй потилиці, Богдан вхопився за ноги чаклуна і не дав тому відскочити. І можливо той би і відскочив разом з козаком, така сила поштовху була у його ніг, але з ним зіграло в поганий жарт те, що меч, котрий він вбив в тіло козака, занадто глибоко ввійшов і в камінь, пробивши тіло помираючого наскрізь.
Знову почулося дике виття, що вийшло з рота чаклуна і це було останнім, що він зміг зробити. Величезний камінь зірвався вниз і просто розтрощив геть усе, що було у нього на шляху. Удар був таким, що сусіднє каміння, також, впало вниз і невеликий прохід, назавжди залишився похований під сотнями тон гірської породи. Не було більше чаклуна і Богдана, що назавжди залишилися під цими каменями». - А що з його товаришами? Ну тими, хто був біля багаття? – пролунав голос із натовпу, що так і стояв біля великого завалу, слухаючи свого туристичного гіда, розповідавшого цю історію.
- Після того, як почало падати каміння, вони, звичайно, пробудились, але допомогти Богдану, звісно, не змогли.
- А ті, хто був з іншого боку ущелини?
- Вони були змушені обходити ці гори, що забрало в них дуже багато часу, який козацьке військо використало для підготовки і змогло дати бій ворогу, в якому, до речі, вони перемогли.
- А що це було за військо? – ніяк не вгамовувася турист, що лише змусило гіда посміхнутись.
- Це лише легенда і не більше.
- Тобто не було ніякого чаклуна?
- Чому ж, можливо і був. За цією легендою, там, під камінням, до цих пір йде бій між Богданом і тим самим чаклуном, котрого наш герой не відпускає і не дає вирватись на свободу, адже у цьому світі і так багато зла.
- А ось ще цікавий факт… - туристична процесія знову рушила по якомусь маршруту, слухаючи нову історію від гіда.
Через галас і звуки голосів ніхто навіть не почув, як із під каміння пролунало тихе виття, а разом з ним чистий, щирий, но такий тихий голос, що промовив «Не сьогодні!».

Оцініть твір та напишіть відгук

Ваш коментар

^

«Книга - велика річ, якщо людина вміє нею користуватися» О.О. Блок