recaptcha Книготека онлайн recaptcha

Вхід

реєстрація

Допомога

Ел. скринька

Хто ти, Маско?

Автор:

Леся

Жанр:

Казка

Формат:

Оповідання

Сторінок:

9

Рейтинг:

4/5 (голосів:4)

Переглядів:

37

Рік:

2022

Завантажити

Опис

Чудернацька історія, яка трапилася Вовком і Зайцем у Карнавальну ніч під Новий рік.

ХТО ТИ, МАСКО?
1.
Це трапилося на вулицях міста незадовго до Нового року. В надвечірньому серпанку порхали сніжинки. Різнокольоровими стрічками кружляв серпантин. Звідусіль сипалися конфетті. Ошатні ялинки мерехтіли мільярдами святкових вогнів. Чудернацькі ярмарки, фантастичні аукціони, театралізовані вистави, яскраві декорації… все це навіювало гарний настрій. Веселі, безтурботні перехожі, виряджені у маскарадне вбрання, танцювали і голосно співали на центральній площі.
Разом з усіма на костюмованому балі розважався і Маска Зайця. Спершу він запалював бенгальські вогні і галантно дарував їх численним Маскам Сніжинок. Потім катав кулясті повстяні сніжки, підкидав їх і дув знизу, намагаючись щонайдовше утримати у повітрі.
Трійко рудих Масок Вивірок призупинилися, спостерігаючи його витівки. Затим дівчинки розсміялися, помахали долоньками і швидко розпорошилися у натовпі.
Схвалення незнайомок ще більш заохотило Маску Зайця. Він наморщив лоба й замислився, що б йому ще незвичайного утнути. Раптом згадав цікаву гру, коли гравець (умовно) не здатний говорити, і ладен тільки гавкати, мукати чи кукурікати. Тож виконує популярну пісеньку: «Маленькій ялиночці холодно узимку» на будьякій звірячій мові.
Тільки-но Маска Зайця налаштувався гримнути пісеньку на заячій мові (доречній його масці), як з подивом усвідомив, що не знає жодного заячого звуку. Адже насправді він не є Заєць. Просто прикидається куцохвостим з приводу Новорічного маскараду.
Зметикувавши, Маска Зайця вирішив заспівати на найбільш розповсюдженому й популярному «сленгові» – котячому, тож тонесеньким фальцетом розпочав:
Мяяв-мяв-мяв, мяяв-мяв-мяв
мяв-мяв-мяв-мяв-мяв…
Ото вже сміховисько! – несподівано почув чийсь капосний густий голос. Озирнувся і раптом… затріпотів усією тушкою, до самого непоказного сірого хвоста. Ще б пак! Адже прямо позаду нього стояв… Маска Вовка. А вовки, як відомо, з зайцями не приятелюють!
2.
Отакої! Ледве встиг начепити Маску Зайця, як відчуваю липкий жах перед якимось сіроманцем, – покепкував сам з себе Маска Зайця. Зненацька по його зіпрілій спині начеб зашкряботіли мурашки. А якщо Маска Вовка не випадково з’явився на Новорічному святі? Якщо він полює саме на нього?
Ет, буде мені, бідоласі, непереливки! – тільки і майнула думка, як лапи Маски Зайця, петляючи й не розбираючи дороги, вже понесли його геть від небезпечного місця.
Ледь усвідомлюючи свою поведінку, Маска Зайця прожогом пирснув у кривулястий темний провулок. Раптом почув жарке дихання за своєю спиною і тяжкі, як чавунні праски, стрибки. Зацьковано озирнувся.
Ф-фу ... полегшено зітхнув Маска Зайця. Адже наздоганяв його ніц не огидна Маска Вовка, а лишень Маска якогось там Лева.
Маска Зайця зупинився, упер руки в боки, випнув живіт і втупив в Маску Лева сталевий, немиготливий погляд, начеб попереджував: «Ще хоч раз таке утнеш, і я з тобою жорстко розберуся!».
Даруйте, – винувато зніяковів Маска Лева. – Важко повірити, але кажу святу правду: ледве я встиг приміряти Маску Лева, як одразу спіткало непереборне бажання:
переслідувати будь кого і невідомо, за що!
У Маски Зайця відлягло від серця.
Розумію Вас, як ніхто інший, – співчутливо відповів він Масці Лева. – Мої справи не ліпші: начепивши Маску Зайця, я панічно страхаюся вовків. Отака бздура! Мабуть, наступного свята варто вбратися Шаблезубим Тигром! Чув, що в них не глибокий укус, однак це не заважає їм поводитися на карнавалі сміливо і впевнено.
3.
Маска Зайця був охочий і далі спілкуватися зі своїм однодумцем, та Маска Лева прощально змахнув кігтями, унизаними дорогоцінними перстнями. Він поспішав на центральну площу, де його вже зачекалася Маска Жужелиці.
Жужелиці? Маска Зайця ніколи не чув про таку істоту та не усвідомлював, як вона виглядає. Фантазія намалювала йому неймовірно привабливу парсуну, схожу на метелика, в барвистій сукенці, з бранзолетками на зап’ястях. Тільки б вона не почала обертатися в лялечку, не дочекавшись Маски свого хороброго Лева!
Занурений у думки, Маска Зайця не помітив, як теж випірнув на центральну площу. Ой, леле! Що тут коїлося! В очах різко замиготіло від різнобарвного сяйва. З небес розпливчастими пасмами падав сніг, який також був кольоровим.
Повз Маски Зайця урочисто крокував парад сивобородих Дідів Морозів. Кожен з них цупко тримав пальчатками лантух з солодкими подарунками. Були тут й причепурені Снігуроньки з блаватними очима та світлими косицями, без яких ніц неможливе Новорічне свято. Снігові красуні зупиняли перехожих, здебільшого дітлахів, і залучали їх до ігор.
–Ось тобі інше запитання, бо на попереднє ти відповів невдало, – прислухався Маска Зайця до розмови однієї Снігуроньки з шестирічним хлопчаком, одягненим як Буратіно. –Як ти вважаєш, кого з відомих поетів найбільше знають в нашому місті?
–Перукаря! – не вагаючись відповів хлопчак і розплився в обеззброюючій усмішці без переднього молочного зуба.
Раптом інша Снігуронька рушила до Маски Зайця і протягнула йому невеличку шабатурку, усипану стразами. Вона зачесала волосся у кок, і це надавало особливу виразність її рум’яному личку.
Дівчина наказала Масці Зайця витягти щось з шабатурки всліпу. Замружившись, той сунув руку і витягнув ...
–Літера Ц! – урочисто проголосила Снігуронька.
–Літера Ц? – механічно повторив Маска Зайця, придивляючись до щільної картонної картки з намальованою на ній абетковою буквою.
–Якщо упродовж п’яти хвилин назвеш десять іменників, що починаються з літери Ц, то отримаєш ексклюзивний подарунок.
Онука Діда Мороза витягла з кишені смартфон і клацнула на секундомір. Час пішов.
4.
Ексклюзивний подарунок? Маска Зайця мріяв про такий все своє життя. Тож він напружив пам’ять і почав:
–Цар! Цвіркун! Цибуля! Є-є-є…Циган! Є-є-є… Цебро!
–«Є-є-є» не зараховується, бо не починається з літери «Ц», – сказав хтось поруч, адже побіля Маски Зайця і Снігуроньки вже почали збиратися роззяви.
Маска Зайця кинув позирк, в якому зачаїлася перчинка невдоволення, і продовжив:
–Цінабон!
–Мамо, що таке цінабон? – запитала дівчинка з бантиком на шиї, як у кицьки-копилки. Вона міцно тримала за руку свою мамцю.
–Цінабон – це пухкі ароматні булочки з корицею – скоромовкою відповів Маска Зайця, страхаючись, раптом такого слова не знають, тож не зарахують.
–Правильно казати: «сінабон», – зашепотіли літні чоловік з жіночкою.
–Вважаймо, що Маска Зайця мав на увазі цинамон – усміхнулася Снігуронька, тобто, корицю. – Втім, не зволікаймо, бо до кінця змагання залишилося зовсім небагато часу.
Цимбали! Цукор! – випалив Маска Зайця.
Ет, молодець! – схвально промовив Маска Лева, підтримуючи за талію Маску Жужелиці.
Розшарілий від схвалення, Маска Зайця усвідомив: ще два якихось слова і він переможе і таки отримає свій ексклюзивний подарунок. Його охопило тріумфуюче тремтіння, і він вже розтулив рота, щоб випалити: Цуценя! Цвях!
–Цундра! Цьохля! – напористо рявкнув у нього під вухом якийсь капосний густий голос.
Маска Зайця підвів очі вгору і остовпів. Його короткі кігті до болю стиснулися в п’ястуки: в кроці від нього стояв Маска Вовка з пащею, начеб вирізаною кривим лезом. В жовтогарячих очах сіроманця жеврів глузливий вогник.
Маска Зайця драпонув так, що задвиготіла земля. Він геть забувся і про Снігуроньку, і про ексклюзивний подарунок. Зоологічний жах гнав його все далі й далі від триклятого місця. Він начеб позбавився останньої крихти розуму.
5.
Божевільно стрибаючи, не тямлячи куди, Маска Зайця опинився на залізничному вокзалі та загнано побіг вздовж запасних колій, ледь не перечепившись за залізну колоду. Лискучі сталеві, забризкані нафтою, рейки, начеб змії, розповзалися врізнобіч.
О, благословенний вокзал, з його непередаваним запахом перону, припливом і відпливом пасажирів та щемким відчуттям того, що легковажні потяги приїздять і від'їздять, а сповнений відповідальності вокзал залишається на них чигати!
Масці Зайця найбільш забажалося скочити у перший ліпший потяг і втекти світ за очі. Тож він пирснув під склепіння вокзалу й почав пильно вивчати розклад руху. При цьому він озирався на всі боки, начеб страхаючись отримати завушину чи запотиличник.
На платформі царювала морозна свіжість, затишність і спокій. Лишень на дальньому пероні копошилися мандрівці з наплічниками та лижвами. На відстані вони здавалися не більшими за коників.
У залі очікування поодинокі пасажири на стільцях дружно клювали носом. У центрі залу красувалася ошатна наряджена ялинка. За прозорим вікном в світлі ліхтарів іскрився сніг. Маска Зайця згадав цікаву гру: треба упродовж хвилини уважно придивлятися до ялинки, а затим відвернутися і описати якомога більше іграшок, що висять на ній. Однак, навчений гірким досвідом, він вже ні з ким ніякою грою насолоджуватися не буде, навіть сам з собою. А інакше, втративши пильність, можна вже точно потрапити до пазуристих лап Маски Вовка, який, начеб пластиліновий, весь час навіщось ліпиться до нього.
Маска Зайця в знемозі притулився до вокзальної стойки. А що, як наразі Маска Вовка, як очманілий маніяк, нишпорить десь поруч, нарощуючи свої жилясті плечі прямо за його спиною та гаряче дихає у потилицю? Невже відтепер, крокуючи вулицями міста, Масці Зайця за кожним перехрестям увижатиметься його кривобока незграбна статура?
Боягузтво – доля невдахи. Усвідомлюючи це, Маска Зайця у скрутних обставинах завжди намагався відганяти душевну слабкість. Однак тепер, Новорічної ночі, чим більше він докладав зусиль, тим ставало очевидніше, що Маска Вовка веде його в карнавальному танці, і змагатися з ним йому не до снаги, як цибулині в руках досвідченого кухара.
6.
Аби витерти спітніле чоло, Маска Зайця витягнув з кишені носовичок і зсунув з личка свою трекляту маску. Позбавився маски – і відчув, що одразу все довкруж змінилося. Не стало ніякого жаху, ніякого переляку, остраху та страждань. А як же інакше? Адже по своїй природі, за фізичною сутністю, був ... вовчиськом! Справжнісіньким зубастим вовком!
І тут він почув знайомі скрадливі кроки і капосний голос. Ледве стримуючи розлючений, розкотистий рик, обернувся і побачив… Маску Вовка.
А Маска Вовка, в свою чергу, угледів ... вовка! Справжнього, зубастого, без ніякої маски!
Справжнісінький зубастий вовк метнувся стрілою, рвучко зірвав маску з голови свого переслідувача, і … остовпів.
– Невже це ти, косий? – розгублено запитав він.
Так, саме так. Перед ним стояв і трепотів від зоологічного жаху справжнісінький трусливий заєць, тримаючи у руці вже зовсім непотрібну йому Маску Вовка. – Даруйте, вельмишановний пане Вовку, – пробелькотів справжнісінький трусливий заєць. – Не знаю, що на мене найшло. Варто було лишень приміряти Маску Вовка, як нестримно захотілося завдати чосу першому-ліпшому зайцю.
Тільки той, хто носить тісні черевики, знає, в якому місці вони йому тиснуть. Тож почуття липкого страху перейшло від одного персонажа до іншого. Вовк і Заєць, начеб у фантасмагоричній виставі, помінялися масками. І все одразу повернулося на свої місця, «на круги своя».
Тієї самої миті вони почули, як куранти на вежі центральної площі пробили дванадцять разів. Новий рік вступив у свої права. І раптом вони, однаково вражені від пережитого, міцно, по-товариські, обнялися одне з одним.

Оцініть твір та напишіть відгук

Ваш коментар

^

«Книга - велика річ, якщо людина вміє нею користуватися» О.О. Блок