recaptcha Книготека онлайн recaptcha

Вхід

реєстрація

Допомога

Ел. скринька

У вільний час

Автор:

Іра

Жанр:

Роздуми

Формат:

Вірш

Сторінок:

11

Рейтинг:

5/5 (голосів:7)

Переглядів:

85

Рік:

2022

Завантажити

1
Всі почуття мої шалені - лиш для тебе,
Вони палкі й нестримні, наче водоспад.
Мені глибокий ти, неначе небо,
В тобі, як у святому, я не бачила ніяких вад.

... Але святі - на небі. Ми ж - внизу,
Сама себе жорстоко обдурила...
В тобі я сонце бачила. Отримала ж - грозу,
Літать хотіла... А залишилась безкрила...

Мене байдужістю так легко покарав ти
За те, що думала про тебе щохвилини.
Урок цей я довіку буду пам'ятати:
Рожеві окуляри б'ються скельцями досередини...
2
Заходиш в двері, міцно обіймаєш,
По тілу, наче хвиля, йде тепло.
Цілуєш пристрасно, губами обпікаєш...
Чому ж тебе так довго не було?

Притиснув до стіни, я просто млію.
Твій погляд з розуму мене зведе,
Ця зустріч наша - моя давня мрія...
Бажання дике вже до ліжка нас веде.

Ти лиш торкнеш рукою мої плечі –
Й шалене серце миттю завмирає.
Летять вже на підлогу речі
І вигляд твого тіла мову відбирає.

Це наче феєрверк, вулкан, політ в безодню,
Я відчуваю лави жар і холод заметілі.
Не буде світ вже більше сірим від сьогодні,
Навік сліди цілунків на моєму тілі...
3
Дерева засипають все навколо цвітом,
Пелюстки тішать око ніжною красою.
Відкинути б усе, й обнять ці білі квіти,
В проміння загорнутись і напитися росою.

На одній із пелюсток кружляю над містом,
І сонце приємності в вушко шепоче.
Вдихається так, що у грудях аж тісно,
Грайливо волоссям вітер тріпоче.

І хочеться вірить, що у всенькому світі
Залишились радість, усмішки і ... мед )
Й навчились усі навколишшя любити,
І - мріяти щиро, й - дивитись вперед.
4
Ми могли б із птахами літати,
В океані з дельфінами плавати поряд...
Та обираємо - землю топтати,
В носаки черевиків втупивши погляд.

Ми могли б кохати так щиро
- Всесвіт весь чудувався б з уміння...
Та обираєм - виносити вирок,
І - у найближчих кидати каміння.

Ми могли би цей світ зробити теплішим,
Хоч одне добре діло зробивши за день...
Та - закриваємось в "мушлі" щільніше,
І вимагаєм від світу прощень...
5
Із неба падали блискучі діаманти,
Ти їх, зі сміхом, дарував мені...
А я б і не подумала, що ти - романтик,
Хоч істина глибоко десь - в вині...

Іще майбутнє нас чекає різнобарвне,
Та й - на минуле я, без жалю, озираюсь...
Бо заслужив і ти на щастя не примарне,
І я - на радість без надії сподіваюсь...

Хоч... знаєш? Досить вже вичікувать від долі подарунків,
Ти хочеш щастя? Будь легким, як пір'я!
І не потрібно скурпульозних розрахунків,
Все надто просто: carpe diem!
6
Вже не лоскочуть трави ноги босі
- Бо завтра осінь.
Із сумом похилились верби жовтокосі
- Вже завтра осінь.
Іще хоч пару днів канікул діти просять
- Ні! Завтра осінь.
А вересень застиг в порозі безголосий:
"І не запросять?"...
А восени також буває круто.
Ми й забули зовсім.
Тож посміхнися, сумувати досить!
І в гості ждем спокійну і ласкаву осінь...
7
Нічого страшного не сталось,
То, просто, погода псується...
Усе, майже, листя опало,
Надворі ніхто не сміється...

А в хатках - каміни і пледи,
Тиха музика, теплі розмови,
Кіт на колінах, в руках чай із медом,
І настрій... вже зовсім святковий...

Нехай би все гарне збувалось,
І життя нам - нехай лиш сміється!
Адже - нічого страшного не сталось,
Це тільки погода псується…
8
Коли світло у домі гасне,
Залишаєшся ти й мовчазний телефон...
Куди дівається все легке і ясне?
Й до ранку - важких думок марафон...

І як у сумнівах не згубити
Те, що при світлі дня так тішить?
Як викинуть те, що може втопити,
А те, що радує, - якось збільшить?

Бо - невпевненість лиш чекає ночі,
І тисне, давить, лякає провалом.
І плакать уже не можуть очі,
А страх, з темноти, жахає оскалом...

Та - треба побачить у темряві зорі,
І точно прийде та (твоя!) година,
Бо треба боротись, не тліти в покорі,
Є той, хто врятує. Ти сам ця людина!
9
О, люди! о, боги! На вулиці сніг!!!
Я тішусь, напевне, сильніше за всіх!
Хтось гляне з-під лоба, а хтось - посміхнеться,
Бо й в ньому, самому, дитина проснеться.

Забули ми вже, розівчились радіти:
Сніжинці, хмаринці, морозяним квітам,
Замерзлим калюжам, стареньким санчатам,
Підошвам слизьким, щоб кататись на п'ятах.

Ми стали дорослі, поважні, серйозні,
Й, на щирі емоції - рідко спроможні.
Чомусь, перестали дивитись у небо,
Й сміятись на вулиці стало ганебно.

Та впевнена я, що десь в середині
У кожного з нас ще є та дитина,
Що любить трусити гілля зі снігом
Й, обсипавши друзів, заходиться сміхом;

Що любить гасати і падати з ніг...
Що ж, друзі... ВІТАЮ!!! На вулиці - СНІГ!!!
10
"Усі ми такі добрі, коли ущент щасливі",
Федір Михайлович колись написав;
"Щастя шукай на доброти вершині",
Містер Поуп нам, по-секрету, сказав.

А Мерилін до щастя новий знайшла підступок,
Що "щастя не у грошах, а - в кількості покупок".
Шановний Гаутама казав: "Все всередині",
І Едісон всім радив: "Роби, люби та - вір",

У Ошо є порада кожнісінькій людині:
"Кинь ритися у пам'яті і щастя прийде в двір".
Ось, Бобо Шефер впевнений, що щастя неможливе
Без труднощів шалених, дрібних проблем, боїв.

І я, усім читаючим, бажаю: "Будь щасливим.
Шляхи - позич у класиків, або - шукай свої"
11
Це буде спроба написати віршик...
Не просто "віршик". Це - зізнання у коханні.
Із кожним днем я хочу висловить все більше,
Зізнання перше й, сподіваюсь, не останнє...

В нас були дні кумедні, дикі і серйозні,
І були, повні ніжності й шаленства, ночі.
І розпач був, і плани грандіозні...
Ні, я не плачу. Просто дим потрапив в очі.

Були гарячі зими і холодні літні тижні,
Із лиж падіння і купання при зірках.
Я так любила й не любила кислі вишні,
Терпіла, коли мене топили у плітках...

Але в тобі завжди глибокий бачу зміст,
І на майбутнє - є круті передчуття.
В тобі я завжди невиправний оптиміст,
Я в захваті від тебе! Я люблю тебе, життя!
12
Короткий людині відведено вік,
Тому - у житті все має бути смачно.
Покиньте вести калоріям лік,
Все задоволення пропустите, необачні...

Скільки людині відведено днів?
Нехай у цих днях все буде красивим.
В оточенні гарних людей, речей і вогнів
Посмішка й радість - хай будуть правдиві.

Тож... Скільки кожному з нас залишилось?
Хай кожен день цілує й обіймає ніжно плечі.
Згадайте - ваші дитячі мрії здійснились?
А - якщо сьогодні той, останній, вечір?

Нам дуже короткий відведено вік,
Давайте наповнювать його лиш найкращим.
Щоб незабутнім митям втратити лік,
А навколишшя зробити світлішим і м'якшим
13
Ось знову рік минув черговий,
Веселий, строгий, трішечки нервовий.
І час прийшов календарі міняти
Й чекати на нові, чарівні, дати...

А, може - не чекати? А самому
Час лад навести у житті земному?
Відкинуть всі "бо так годиться",
Відповідать всім чесно, не "стелиться",

Хай лицеміри розбігаються повсюди,
А поруч будуть тільки щирі люди.
Ви звички всі погані відкидайте вбік,
І тут чекать не треба, коли скінчиться рік

І бігати по ранках - може й не почнете,
Та - силу вранішньої посмішки, я сподіваюся, збагнете.
А пару ви покиньте шукати вже сьогодні,
Ви полюбіть життя, себе... Й - не будете самотні.

Бо - хто живе в любові, у гармонії зі світом
- До тих людей чарує й манить, як магнітом...
Тому, прошу вас, люди... Ні, я молю:
Ви бережіть, шануйте і любіть себе!
Не покладайтесь лиш на долю
14
Є мами-вовчиці: народить, годує,
А потім набридне. В ліс піде. Полює...
Є мами-койоти: ні на крок від дитятка,
Про їжу й безпеку турбується татко.

А мами-черепахи їм повна протилежність:
Та лиш відклала яйця, й - здобула незалежність.
А є іще, в природі, мами-сурикати:
За няньок - вся родина. Бо - ненадійний тато.

От про батьків-пінгвінів окремо не розкажеш,
"Турбота на всі 100!", по-іншому й не скажеш.
І зараз, коли "добра" у нас повні скарбниці,
Людей жорстокість "косить", гірше куль...
Куди зникають мами-левиці?
Й - чому зростає кількість жорстоких мам-зозуль?
15
Зимовий морозний вечір,
Очі, волосся, руки, плечі...
На вулиці сніжно,
Вушко, шия, носик... ніжно...
На чорному небі яскраві зірки,
Усмішка, погляд, доторк руки...
Тепло від каміну дарує спокій,
Легкі обійми, голос глибокий...
Жінка, два келихи і чоловік,
Мій... моя... разом... навік...

Оцініть твір та напишіть відгук

Ваш коментар

^

«Книга - велика річ, якщо людина вміє нею користуватися» О.О. Блок