recaptcha Книготека онлайн recaptcha

Вхід

реєстрація

Допомога

Ел. скринька

Курликання білих голубів

Автор:

Юліана

Жанр:

Містика Фантастика Містика

Формат:

Оповідання

Сторінок:

12

Рейтинг:

2.75/5 (голосів:4)

Переглядів:

50

Рік:

2022

Серія:

1 (№2)

Завантажити

Опис

З давніх-давен люди вірили в існування магії та містичних явищ. Знайшлися ті, які змогли втілити цю магію задля радості в життя. Я думаю, правильним є твердження, що минулі покоління шукали краще в будьяких ситуаціях, відкриваючи нове й досягаючи висот у будь-чому. Саме так з’являються у світі цирки, де відбувається неймовірне. Уважається, що найперший із них зародився в середині 18 століття в Англії. Так, у 1780 році була заснована циркова династія.

Курликання білих голубів
Оповідання
Пролог
З давніх-давен люди вірили в існування магії та містичних явищ. Знайшлися ті, які змогли втілити цю магію задля радості в життя. Я думаю, правильним є твердження, що минулі покоління шукали краще в будьяких ситуаціях, відкриваючи нове й досягаючи висот у будь-чому.
Саме так з’являються у світі цирки, де відбувається неймовірне. Уважається, що найперший із них зародився в середині 18 століття в Англії. Так, у 1780 році була заснована циркова династія. Вона почала широко поширюватися по всій земній кулі, набуваючи нових обрамлень. Дехто навіть зміг практикувати темну магію в одному із шапіто Лондона. А все тому, що люди, які працювали в ньому, були не зовсім стандартної зовнішності, ніби в масках. Називався він «Маскарад». Найдивнішим стало те, що з’явився в 1888 році 18 серпня. Ця дата – не найдивніше. Зараз уже 1990 рік. А в доповіді сказано, що його очолює один і той самий чоловік. Виходить, що йому більше ста років? Можливо, це його син схожий на того чоловіка, що передав у спадок усе шапіто? Ходили чутки, що в ньому інколи зникали найгарніші з відвідувачів, перетворюючи їх на білих голубів, а потім на причудливих потвор. Так безвісти пропала моя подруга. Її краса була неземною: білошкіра струнка красуня із блакитними, як небо, очима й чорним хвилястим волоссям до пояса. Усе ж найвиразнішою особливістю були рожеві, як сицилійська ягода, – губи. На той час нам було лише по 17 років. Коли ми звернулися в поліцію, то нам сказали, що моя подруга впала в річку поблизу шапіто, коли розмовляла по телефону, який знайшли поряд. Там я й побачила того білого голуба в клітці, якого заносили за куліси цирку, але про це трохи згодом. Мені було складно в це повірити, але наперекір законам не підеш, тому всі, окрім мене, закрили на це очі… Із того часу я почала вести власний блог про яскраві події мого незвичайного життя.
Розділ І
Дивні 90-і
Пройшло п’ять років. Я навчаюся на філологічному факультеті разом із моєю подругою. До речі, звати її Мері де Браун. Минуло стільки часу, а я ніяк не можу забути її.
Іноді відчуваю запах цього довгого густого волосся.
Сьогодні 15 грудня 1995-го. Усе наближається до Нового року. На вулицях Лондона вже яскраво мерехтять кольорові вогники й відкриваються лавки із новорічними прикрасами. З’являється невеличка метушня між людьми, що мені подобається найбільше. Я живу разом із моїм котом Мартином. Цього дня він неабиякий жвавий і метушиться по всій квартирі. Говорять, тварини
відчувають, коли станеться щось незвичайне. Та що такого може трапитися? Хіба мене не допустять до екзамену, якщо запізнюся. Коли я закінчувала робити мейкап, то почула, ніби щось упало й розбилося. Увійшовши до зали, помітила наляканого Мартина біля розбитої рамки, де було фото з Мері. Дивно, він ніколи не міг залізти на цю полицю через свою вагу, а тим паче – був слухняним котом. Я не звернула на це особливої уваги, але, виходячи із дому, мене зупинив листоноша й сказав, що прийшов лист. Дивно, хто це міг мені написати, якщо навіть батьки телефонують. Це був якийсь старий конверт із маркою, якими користувалися років шість тому. Відкривши його, я відчула запах минулого, а коли прочитала, то ледве не втратила свідомість. На аркуші паперу було написано почерком Мері:
Допоможи мені знайти вихід із шапіто.
Що? Це чийсь невдалий жарт? Завтра її день народження, невже вона жива й приховувала це від мене майже шість років? Маячня! Такий жарт просто вибив мене із колії. Увесь час не покидала думка, що моя подруга не зникла просто так, а її викрали. То чому б вона не написала мені раніше? Лише на екзамені я змогла хоча б трохи відволіктися. Успішно завершений іспит надихнув мене завітати до кав’ярні й провести час разом із давніми друзями. Хотілося швидше розповісти їм новину про лист.
Лілі й Річард швидко дійшли до кафе. Не гаючи ні хвилини, ми почали розмову:
О, Шері, у тебе колір шкіри, як небо на вулиці. Тільки не говори мені, що хтось помер.
Лілі, скоріше повстав із мертвих. Ти зараз уважатимеш мене за божевільну й не повіриш моїм словам.
Після моєї репліки Річард відкашлявся й нервово поправив комірець.
То не тягни кота за хвоста, хутчіше говори, що сталося, бо мені аж не по собі.
Сьогодні листоноша приніс дуже моторошного листа, де Мері написала, аби я допомогла знайти їй вихід із шапіто.
Що? Мері написала? – вигукнули друзі в один голос, і декілька людей в кав’ярні повернули голови.
Шері, ти впевнена, що це вона? Може, просто хтось пожартував? Адже Мері немає вже майже шостий рік, – нервово промовила Лілі.
Я впевнена. Це її почерк і фірмові закарлючки на буквах.
Ми просто сиділи мовчки. Друзі німим поглядом роздивлялися лист і конверт. Важко було повірити в неможливе. Я також не знала, що сказати. Аж ось Лілі, сидячи, немов міністр, промовила:
Мері жива й ми маємо з’ясувати, що з нею сталося насправді. Ми такі дурні, що не зробили цього раніше.
Бідна подружка, вона весь цей час була жива.
І як ми це зробимо? – суворо запитав Річард.
Хмм. Думаю, що спочатку треба дізнатися, звідки прийшов лист. На конверті не вказано адресата, тож я запитаю в листоноші. Пошта приходить по вівторках і четвергах, от післязавтра й дізнаюся.
Просидівши в кав’ярні ще з пів години, розійшлися. Вогники на вулицях вже не здавалися мені такими яскравими. У моїй голові була лише Мері. Раптом повз мене пролетів білий голуб і з-під нього випала листівка. Вона здалася мені такою знайомою… Тоді я побачила сувенірну лавку, у якій стояла геть спотворена жінка. Із жалю до неї вирішила підійти й щось придбати. Як виявилося, це була циркова лавка, звідси й полетіла брошура, а жіночка не говорила, лише кивала й показувала на цінники. Щось тут не те… Потім вона вказала мені на ловця снів, на ньому було написано, що він відганяє погані сни, чому б і не придбати? На знак вдячності кивнула мені у відповідь і сховалася поміж прикрас. На вулиці похолодало. Відійшовши близько ста метрів, я хотіла запропонувати продавчині каву, але коли повернулася, то побачила, що тієї самої лавки й близько немає, ніби й не було.
Прийшовши додому, до мене підбіг радісний Мартин і потерся об мою ногу. Було зрозуміло, що він хоче їсти. Погодувавши котика, повісила ловця снів на край ліжка й почала наперед учити лекцію за чашкою чаю. Комфортна різдвяна атмосфера квартири посприяла швидкому засвоєнню матеріалу. Надворі падав лапатий сніг. Від такої затишності мені захотілося спати…
Розділ ІІ
Сон Шері про минуле
Виходячи з друзями із шапіто, Мері сказала, що їй телефонує мама, і відійшла від нас. Раптом я почула, як закурликали голуби, і пішла на звук, Лілі та Річард слідували за мною. Біля прірви, що знаходилася поблизу річки, лежав телефон Мері, поряд лише стояв високий чоловік у масці, капелюсі, як у Капелюшника, і чорному, як ніч, плащі із червоною атласною підкладкою. Він пильно оглядав клітку й говорив:
Моя блакитноока голубонько, я вже давно за тобою спостерігаю, нарешті зловив тебе!
Ми спостерігали за всім цим із-за темного кутка. Тоді я
зрозуміла… Цей чоловік практикує чорну магію, перетворюючи їх на голубів, а потім на циркачів. Жах!
Потрібно терміново звернутися в поліцію! Щойно ми розвернулися, як до нас ішли троє із шапіто: тіло із головою зайця, у якого були настільки червоні очі, що холонула кров, гоблін у дитячому комбінезоні. Не йшла, а по-справжньому летіла на мітлі відьма! Ми кинулися навтьоки. Невдовзі, бігаючи між різними палатками, нам удалося відірватися й сховатися поміж людей.
Раптом я прокинулася від голосного дзенькання будильника. Усе моє тіло було вкрите потом. Я ніяк не могла віддихатися, але допомогло зосередитися те, що сьогодні останній день в університеті перед канікулами.
Після навчання зателефонувала Лілі й запропонувала прийти на каву з круасанами та розповісти цей страшний сон. Подруга прийшла досить швидко, бо почула мій тривожний голос. Ми сиділи в мене на дивані й обговорювали це жахіття. Невдовзі з вікна побачили листоношу та вибігли з під’їзду.
Зачекайте!
Так, я вас слухаю, –спокійно відповів поштар.
Лист! Звідки у вас цей лист? Де ви його отримали? На ньому не вказано адресата.
Ааа… Цей… На Вансаузенд 18, де шість років тому приїздив цирк потвор. До речі, він і зараз там стоїть, ось буде прем’єра «Блакитноока тигриця». А повідомлення мені передав чоловік у масці, як я зрозумів – очільник шапіто.
Мені та Лілі стало погано. Нас просто взяв ступор, і кров холола від кожного слова листоноші, але не можна було падати духом, адже потрібно було врятувати Мері!
Це все, дівчата?
Так, дякуємо! А коли буде прем’єра?
20 грудня о 18:00.
Розділ ІІІ
Повернення
Настав той самий день. Я ніколи не вірила в дива, але довелося, адже все, про що читала в книжках та журналах, – правда. Лілі ночувала в мене, тому було достатньо часу, аби зібрати всю макулатуру про темну магію. В одній із таких описано два способи, як перетворити потвору в людину: якщо маска була одягнена не більше двох років тому, то можна перерізати стрічку на нозі голуба, де запечатана душа особи, і пустити його в повітря. Маска з актора спаде, і облік знову буде людським. Інший метод пояснював таке: коли маску надягли більше п’яти років тому, потрібно не лише перерізати лоскут, але й голову птахові. Якщо цього не зробити, то людина залишається з дефектом, тобто частина тіла потвори приросте назавжди. Начитавшись цих жахіть, склали план і почали збиратися на ту моторошну вулицю.
По нас приїхав Річард, і ми вирушили в путь. Бажання виходити з машини не було, але треба рятувати Мері. Біля входу в шапіто стояв той самий чоловік у масці. Його образ анітрохи не змінився, навіть на обличчі зморшок не з’явилося.
На афіші було сказано, що тигрицю виведуть на сцену лише через три вистави, отже, у нас є час. Не гаючи ні хвилини, почали діяти. Лілі спостерігала за іншим персоналом цирку, усі зайшли до сусіднього трейлеру, чекаючи на свій вихід. Було чути, що вони розмовляють на мові, яка нам зовсім не зрозуміла, але ніхто не боявся, бо дивилися страху в очі. Ми з Річардом тихо пробралися в шапіто через задній хід. Зі сцени добре чути гул і аплодисменти, тому нас ніхто не помітив. Заглядаючи у віконце кожної з гримерок, побачили її, голубооку красуню в тілі справжньої тигриці. Я наважилася зайти першою. Почувши скрип дверей, вона напала на мене,
вискаливши зуби, її зіниці були тонкими, як і кігті, ніби під дією наркотику. Моє тіло було притиснуте до землі сильними лапами, чи то руками, але Мері тримала повідок із міцної сталі. Річард допоміг мені піднятися й ми помітили на вікні того самого голуба, що скинув мені брошуру. Я швидко підбігла й тільки-но зрізала стрічку, як віддався гуркіт у двері. Зверху лише виднілися вуха зайця. Поклавши голуба на стіл, почала перерізати йому голову, момент не із найкращих, але діло треба довести до кінця задля порятунку. Вона впала, шерсть почала сама випадати, тіло прийшло в норму. Але часу на радощі не було, заєць уломився в кімнату й тільки-но хотів придушити мене, як куля прилетіла йому в голову. Він повалився з ніг. Тоді зайшла Лілі… Що!?
Питання потім, поліція вже поряд, виносьте її звідси!
Річард підхватив її на руки, як наречену, і ми кинулися навтьоки. У гримерці нічого не лишилося, окрім шерсті тигра. На вулиці вже стояла швидка та поліція. Лікарі забрали Мері, а копи почали виводити наляканих глядачів.
Останнім виволокли чоловіка в масці. Він дивися й погрожував, але ніхто із нас не боявся, а тільки нагадував, що йому призначений смертний вирок за незаконні діяння.
Жахіття скінчилися, шапіто спалили й на його місці почали будувати Макдональдс. Ось наш квартет знову сидить у кафе, що неподалік університету, і п’ємо каву з круасанами. Кожен із друзів перепросив у Мері мільйони разів, але здавалося, що цього недостатньо. Вона розповіла, що ці шість років цирк подорожував, забираючи у кожній країні по одній людині, перетворюючи на таких ось створінь.
Цей життєвий випадок навчив мене ніколи не полишати друзів і завжди триматися разом. На цій спокійній ноті я хочу завершити свою загадкову розповідь…

Оцініть твір та напишіть відгук

Ваш коментар

^

«Книга - велика річ, якщо людина вміє нею користуватися» О.О. Блок