recaptcha Книготека онлайн recaptcha

Вхід

реєстрація

Допомога

Ел. скринька

Карнавал тліну

Автор:

Анонім

Жанр:

Патріотичний Роздуми Військовий

Формат:

Новела

Сторінок:

8

Рейтинг:

5/5 (голосів:1)

Переглядів:

55

Рік:

2022

Завантажити

Опис

Якщо це ваш твір, зверніться, будь ласка, до організаторів конкурсу по електронній пошті warlock@knigotekaonline.netxi.in З повагою, адміністрація сайту.

Карнавал тліну
Війна - це мир
Свобода - рабство
Незнання - сила
Джордж Орвелл “1984”
Як давно ми не влаштовували танці на краю прірви? Як давно ми перестали відчувати смак смерті на губах?
Як давно ми припинили влаштовувати банкети під час
"чорних" днів?
Як давно ми не бачилися із вадами людськими? Як давно ми перестали з ними спати?
Куточки потрісканих губ зігнулися у потворній посмішці. Печіння фантомом пройшлося по них. Дивлячись на себе в дзеркало ти бачиш бездонну порожнечу від якої віє холодом втрачених надій і дешевим портвейном із сусіднього бару.
Ця ніч, як і всі до неї, була безсонною. Вдихнувши чергову порцію нікотину ти тихо розсміявся.
- Правильно, дозу потрібно приймати з усмішкою.
Біль від безглуздого проведення часу і даремно прожитого життя десь зависло над твоєю головою. Він раз у кілька днів змочує твою маківку крижаними голками. Тобі більше не боляче, звик. Хоча спочатку не міг після такої ванни дня зо два встати з ліжка і тиждень нормально функціонувати.
Виживання. Усе що тобі залишила на пам'ять Війна, не рахуючи пари шрамів від куль, дзвінке почуття самотності та ненависті до Великого Брата.
Втома тисне, ноги підкошуються.
Ти важко плюхаєшься на стареньке ліжко.
Твій план був простим: перестати відчувати та навчитися брехати про своє самопочуття. А також:
самоаналіз, самодисципліна і самоїдство.
Пусто, холодно і беземоційно. Ти звик так жити.
Збився із наміченого долею шляху. Ти не здатний сфокусуватися, нічого не бачиш попереду, але чітко відчуваєш, що було позаду.
*********
"Ми робимо це заради великого! Заради миру! "- говорили вони.
Але що таке мир? Мир — це війна. Вічна війна заради великого, людяного, вільного.
Мир — це протистояння інтересів, покалічені життя мирного населення, роздуті его наших славних правителів.
Мир — це праведна ідеологія створена для поліпшення життя людей, яка вийшла з-під контролю.
**********
У брудній порохнявій кімнатці, в яку з трохи прочинених вікон доноситься джаз, сидить людина.
Місячне світло розрізає приміщення на кілька нечітких ліній, створюючи, видимі тільки його оку, грати. У цій ілюзії свободи та вибору ти відчуває себе абсолютно самотнім серед безмовних, просочених криками невинних душ стін.
Ти в сотий раз перечитуєш листи друзів і рідних. Став залежним від того болю, що отримуєш згодом після цього. Ти перетворив свою квартиру на хаос.
Списав усі стіни. Зруйнував усі меблі. Втратив відчуття часу. Пляшки з-під алкоголю валяються у тебе під ліжком. Руки ніяк не доходять до того, щоб вигребти все це сміття. Заперечуєш вічне. Твій улюблений напій: смуток і плаксивість, тричі збовтати, але не розмішувати.
Ти живеш хаосом. Але сподіваєшся, що незабаром щось усередині врятує тебе.
Мамин синок, який повертався додому до дев'ятої години зараз лається матом і не гребує жорстким порно.
Смерть — найкращий варіант для будь-якої невдалої п'ятниці, так чому ж не зробити кожен день невдалим?
**********
У цьому місті немає світанків. Нас оточують одні лише західи сонця.
Ми губимося у темряві, вдаємо що ще живемо.
Чуєш, як за стіною вибухали бомби? Як кулі входять у цей будинок без стуку? Чуєш, як зовні кричать люди? Вони просять про допомогу, ночами моляться Богу, а вранці прощаються із близькими.
Кров із віконних рам стікає на суху землю. Кістки ламаються під машинами смерті. Хтось стоїть над тілами солдатів, які навряд чи вже колись встануть. Сміх, дикою чайкою, розноситися по полю. Він змією обвиває твою шию. Душить.
Думки плутаються. Повітря не вистачає. Ти втрачаєш свідомість. Ідеш у тінь. Морок забирає твоє безвольне тіло.
Що ти бачиш зараз?
Фантомний біль червоним полум'ям зігріває твоє тіло. Ти відчуваєш язики полум'я на своїх руках. Воно не вбиває. Тільки калічить.
Дивись, дивись як "великі справи" калічать тебе! Твоє тіло пошматували. Зім'яли. Розкрили нутро.
Ти не вмираєш. Тіло твоє все так само функціонує, але з тобою і твоїм життям граються, як з іграшкою. Ти головний клоун у цирку під назвою "Життя". Твоє призначення калічиться, щоб ті, хто купив квитки в партері сміялися.
Тобі смішно?
Ні?
Але ти смішний!
*********
Ти прокинувся. Тебе оточує знайоме тепло. Знайомий шурхіт пролунав у кімнаті, чутно, як тріщить масло на сковорідці та шурхіт газет. Запах маминих млинців змушує тебе піднятися із ліжка. Та вітає скрипом.
Йдучи коридором ти мимоволі задивляєшся на старі фотографії. Весілля батьків, перший день в цьому будинку, твоя собака — Чаві, ти, ти, ти, ти, батьки, ти й ще раз ти.
Спускаєшся по сходах. Ти знаєш де вона скрипить. Не раз намагався пройти так, щоб ця зрадниця не видала тебе. Заходиш на кухню. Легка музика зустрічає тебе. Усередині порожньо.
Ти давно не був тут. Чому ніхто не біжить обіймати тебе?
Тебе дуже давно тут не було. Але нічого не змінилося. Все залишилося на своїх місцях. Чашки, тарілки, позначки твого зростання на дверях, квіти в маминих улюблених вазах, газета батька на все тому ж кріслі.
Ти тут через стільки років. І тебе вітає запах цвілі, присмак старих меблів, запилені полиці й порожнеча, що сидить на протертому до дірок дивані.
Ти так і не зрозумів із чого створено час, але воно безжально і безповоротно відриває від тебе шматочки.
*********
Цей світ далеко не ідеальний. Його кути — не рівні. Думки — не єдині. Очікування — ніколи не збувається так, як ми хочемо.
Цей світ сповнений суперечностей. Болі. Жахів. Страхів. Ненависті. Каліцтва. Драм. Невинних жертв, за колись праведну ідею. Монстрів в людській подобі, готових розірвати тебе в будь-який момент. Тобі доводилося зустрічатися із такими.
Їхні обличчя були вимазані в крові. Побачивши твій страх, їх розпирало сміхом. Вони так голосно реготали. Сміх був схожий на вибухи бомб. Такий же оглушливий і такий же хворобливий.
Ти злишся. Розбивши пляшку об стіну, здирати старі шпалери, ламаючи нігті.
Новий напад.
- Я ненавиджу це лайно! - кричиш у порожнечу, чекаєш що хтось таки відповість тобі. - Ненавиджу! Вони в черговий раз показують наскільки життя людей нічого не варте! Для них, гроші — ніщо, а ось людський страх, як філософський камінь для алхіміків!
Гіркий присмак крові, біль через збиті кісточки, уламки скла під ногами.
Уся твоя мова — незв'язні слова. Маячня, п'яної та втраченої для суспільства, людини.
У твоїй голові тиша б'ється зі злістю. Вона перемагає. Натомість у думках — стук. Внутрішній голос кричить про якийсь маніфесті слави та волі, про те, що тобі пора вставати. Але ти прикутий до ліжка.
Ти засинаєш у повному хаосу будинку. Поруч валяються уламки від пляшки, вирізки з газет і старі фотографії зі фронту.
Ти засинаєш під звуки джазу і загальних веселощів. Радісні крики дітей, привітання і легка музика огортають твій розум.
*********
Я був там, де всюди були чутні лише вибухи. Я був там, де кулі летіли швидше людських душ. Я був там, де СМЕРТЬ ходить завжди під руку з тобою. Чекає коли можна забрати свій виграш. Я був там, де над головами літають стерв'ятники. Вони радісно вигукували вітальні слова ВІЙНІ, і чекали початку бенкету. Я в кожному кроці бачив їх озлоблену тінь. Бачив їх кістляві руки, що тягнуться до мене.
- Твоя шкіра пахне диким страхом, — ось що вони сказали мені одного разу.
Сидячи в порожній кімнаті я щомиті чекав почути цей злісний сміх, побачити огидні тіла, відчути річну гниль на своєму обличчі.
Скажи, що робити людині в скрутну хвилину, коли на кону розігрують його життя?
Серед усього цього шуму людина в плащі з закривавленими руками та з револьвером підкрадається щоб убити. Що робити в такий момент?
Що робити, якщо ти стоїш на самоті під небесним покровом, а навколо демони влаштували свої танці. Вони танцюють на кістках моїх загиблих друзів. Наспівують оди, прославляють Велику Леді — Війну.
Карнавал тліну застилає мені очі.
Істина стікає кров'ю по моїх руках. Мої думки — відкрита рана. Я опускаюся на коліна. Молю лише про те, щоб завтра ніколи не настало. Адже тільки так, це все не торкнеться інших. Але, мабуть, там нагорі сьогодні не приймальний день.
Весь світ спотворений.
Я втрачений. Мені страшно. Я не знаю що робити. Допоможіть мені!
Ми тонемо в цій тиші, захлинаючись у власному крику.
**********
Він просто був ще одним втраченим хлопчиком у чорно-білій палітрі життя. Його порожні очі дивилися на криваві події з меланхолічною ніжністю.
Він був написаний, щоб стати однією суцільною чортовою трагедією.
Адже, сумні історії завжди є чимось особливим. У них кожен з нас може знайти себе. Розшукати частинку своєї особистої історії. Від цього стає легше, адже ти не один з такою проблемою.

Оцініть твір та напишіть відгук

Ваш коментар

^

«Книга - велика річ, якщо людина вміє нею користуватися» О.О. Блок