recaptcha Книготека онлайн recaptcha

Вхід

реєстрація

Допомога

Ел. скринька

Гарцея

Автор:

Калашник

Жанр:

Містика

Формат:

Оповідання

Сторінок:

9

Рейтинг:

4.8/5 (голосів:5)

Переглядів:

38

Рік:

2022

Завантажити

Опис

Потрібно шукати пригоди,адже нудно просто жити... Знаходити знаки,цікаве та себе у вирі подій. Пристосовуйся до мінливого світу,бо тільки так можна вижити.

Село... Як багато різних значень ховається за цим словом . Для когось це безкрайня нива спогадів, чудових, немов жайворонки в небі, маленьких, але важливих; для кожного - це щось особливе... Проте це взагалі інше. От, наприклад, село Леськи. Що це і де? Поки що належить Черкаському району, має трьохсотлітню історію. Розташоване обабіч траси, приховує свої таємниці. Село та люди творять події. Чи навпаки село «змушує» творити… Можливо, це так.
Зараз, коли діти міста, цього індустріального монстра, потрапляють у цю місцину, їм нічого не цікаво та байдуже. А це тому, що вони не здатні бачити красу в навколишньому світі та знаходити дивовижне там, де його ніби немає.
Наша історія розпочалася зовсім буденно. Звична поїздка до бабусі . Ми шукали не лише курчат у високій траві, а пригоди, адже річка
поруч, незаймана природа обіймає зеленими руками ... Жили тут сонечка, котрі мирно в соковитому килимі трав наїдалися й росли міцненькими пухнастиками Довірливі оченята позирали на світ по-дитячому, жадаючи зрозуміти таємниці... Є також одна кішка, чорна-чорна, ніби антрацитова ніч ,котра вкрита хмарами з двома зорями - бурштинами. Гарципанка - найдивніша істота у Леськах. Кожна собака, кіт, ба навіть людина завмирали перед цією королевою срібних кігтів і володаркою краси.
Одного напрочуд сонячного ранку померло перше курча з п̕ ятнадцяти красунчиків. Крихітка розпростер крильця й лежав з відкритим дзьобиком.
Проте досить дивно було те, що курча ніби постаріло. Померло від старості? Але цього не може бути ! Як же шкода маленького курчатка...
Протягом тижня померло ще одне... Їх залишилося тринадцять...
Літо напрочуд спекотне, обіймало теплим вітром, однак досить спекотним. Саме тому робота виконувалася зранку, а ввечері, коли сонце лягало спати, ми, тобто я, сестра й тато, йшли блукати вулицями вечірнього села. Цікаво бачити нічні пейзажі.
Під час прогулянки ми побачили...Гарципанку, котра спокійно мила лапку. Звідки вона тут, переслідує? Кішка єхидно посміхнулась і зникла в хащах.
Це змусило замислитись .... Чи така проста кицька ,як здається? Вона зникла на кілька днів. Знову прогулянка. Пошуки колиски сонця. Ось вже окраїна ,де стоять каліки – стовпи, похилилися від втоми на своїх братів. Однак тато сказав:
Під схрещеними стовпами проходити не можна ,бо потрапиш у невідомий час.
Угу, цікаво,- недовірливо промовила Оля.
У цей момент котяча блискавка пурхнула між стовпів.
Киця, стій!- крикнула мала.
А от ні...- впевнено нявкнула кішка Хотіла її зупинити разом, але самі впали на курний шлях.
Світ ніби зупинився, серце падало в нікуди, ніби розчавлене пресом. Очі призвичаїлися через кілька митей. Декорації змінилися. Поцілунок фіолетового туману, ніби завіса сну, призахідне небо стало чорним, замість місяця сяяли два бурштинових ока,срібні пазурі розчахнули небо…
Страх,немов холодна лоза плюща,повільно заповз у душу,поселився,звівши затишне гніздечко. Хто винен?Киця?
Діти ,потрібно повернутися додому, - перелякано прошепотів батько.
Легко сказати,важко зробити. Шляхи змінилися,стали чужими. Не древнє,не сучасне,проте невідоме місце. Звичайна дорога стрічкою повернула на кладовище,де абсолютно все було зруйновано. На кленові сиділа мавка:
Ну що,любчики,чудові Леськи? Тепер це наш край!
Сором через втечу блукав невідомими вуличками. Вогники будинків змішувалися в пляму. Нарешті рідна хата. Нас зустріли дві старі жінки. Невже це мама і бабуся?! "Де ви були тридцять років? - лише запитала мама.
Що? Але як?! Містика якась...Спочатку слід дочекатися ранку. Однак не з'явилося сонце,годинники зупинилися у мовчанці. Час зник,лише сутінки.
Перші мертві курчата були знаком,що це часова пастка,а кішка -ключ.
Як оживити час? Потрібно дізнатися, чи є вихід. Дослідивши кордони села,ми розчарувалися. Фіолетовий туман ставав непрохідним. Потрібно намагатися вийти з пастки.
Я підійшла до загородки ,там лежав крижаний попіл… Гарципанка зникла… Потрібно повернути час,адже навіть їжа закінчувалася. Перспектива померти від голоду у майбутньому не приваблювала.
І народилася пісня. Мовчазний розпач ,який вона випромінювала,змушував серце стиснулося в ґудзик. ..
Залишили записку :"Обов'язково повернемося!" Знак! Треба знайти джерело співу. Надія ледь теплою течією поверталася у скрижанілі душі. Пісня лунала від ріки. На березі стояла жінка. Чорний одяг підкреслював таємничість,срібний пояс підперізував струнке ,аж худе тіло;босі ноги стояли у холодній вічній росі,не лякаючись холоду. Настала тиша...Незнайомка повернулася - вузькі червоні губи ,акуратний ніс і великі бурштинові очі. Знічено опустила погляд ,ховаючи руки із срібними кігтями:"Допоможіть мені,Гарцеї,будь ласка. Через цю трагедію я сама опинилася в пастці. Немає сил ,аби повернути час ,але тут є нечисть,котра забрала мого сина,Морігана."
Я розгубилися. Допомогти їй? Адже це змучена горем матір.
Де він?- зацікавлено сказала сестричка Гарцея відійшла від річки й кивнула :"Там у пучині вод…Удачі" .
Зникла,як вранішній сон.
Це був шлях у свій час,однак складний. Ріка тягнула свої води до горизонту,срібно блискаючи. Батько першим зайшов у молочну воду. Вигулькнула діва неймовірної вроди. Синьолиця з білими очима ,бірюзовим тілом;зелені губи викривилися в посмішці. "Бранець!Скільки років нікого не було!" Виринули інші дівчата. -А вам ,що від нас треба дрібнота? - захихотіла русалка.
Тато й Моріган,- крикнула я.
Багато хочете , - скривилася головна з них. - Покажіть малого котика.
Недалеко від берега піднялося громіздке латаття,по центру якого прикований ланцюгами з водоростей
,стояв маленький хлопчик. Досить худенький,змучений, можна побачити лише сіреньке коротке волосся з срібними пасмами. Одягнений в убогу сіру кофтинку й зелененькі штанці.
Шкода їх обох ,але кого обрати?
А що вам потрібно?- сміливо докинула я.
Поверніть чарівний гребінець ,- лаконічно хмикнула синьолика.
Де ми його знайдемо?- зломленим голосом прошепотіла Оля.
Можливо, Гарцея знає…- тільки й сказала …
Знову пошуки. Жінка стояла біля кладовища,нервово потираючи долоні.
Що?- здивовано вигнула брову. - Ви,випадково,не знаєте ,де є гребінець ,- вигукнули обоє.
Гарципанка прикусила губу. Отже,знає.
Справді ,смарагдовий гребінець Королеви Вод…- ледь промимрила.
Закрила очі сумніваючись,проте обережно дістала зелений масивний кістяний гребінь,оповитий річковими квітами.
-Я їм віддам це. Хоча ,він мій,бо я знайшла його пощербленого у мулі ,коли ріка відійшла від берега.-тремтячи сказала жінка.
Русалки терпляче чекали королеву краси,а зараз зів'ялу фіалку. Вона ледь не скрикнула ,коли побачила свого хлопчика.
Головна підійшла ,владно ,проте ніжно взяла гребінь і ледь торкнулася зеленого волосся. Кивнула своїм подругам:"Звільніть нарешті !
Тато нас радісно обійняв.
Хлопчик кволо впав ,кліпаючи бурштиновими очима,ніби прокидаючись від страшного сну.
Мамо!- промовив з насолодою Моріган.
Гарцея ніжно обійняла його,не приховуючи сліз…
Білоока сказала:"Шлях вільний у теперішнє,яке для нас минуле…"
Не можу добрати слів,як дякувати. Адже ви жертвували не лише своїм татом, а й часом. - Беріть місячний човен і повертайтеся!- гордо докинула Гарця.
Виринула біла ластівка - човен. Обережно,аби не забруднити цей витвір мистецтва,всі приготувалися до подорожі.
Човен рушив повільно, поступово прискорюючись,розтинаючи воду стрілою. Світ перетворився на пляму… А потім човен впав з водоспаду …
Розплющуючи очі ,я помітила ,що на небі є сонце!Ура,нарешті домівка!
Швидким бадьорим кроком ми поспішали до хати. Зустріли мама й бабуся ,але вони були молодими ,тобто теперішніми.
Де ви були всю ніч?- запитала мама. -Гроза знищила стовпи на окраїні села…
Замість відповіді - родинні обійми…
До речі , записка змінила текст:"Тепер все добре!"
Гарця зранку знайшла кошеня. Щаслива киця!- розповіла бабуся.
І справді на сонечку ніжиться з Моріганом
Гарця,вдячно кліпаючи бурштиновими очима…

Оцініть твір та напишіть відгук

Ваш коментар

^

«Книга - велика річ, якщо людина вміє нею користуватися» О.О. Блок