recaptcha Книготека онлайн recaptcha

Вхід

реєстрація

Допомога

Ел. скринька

Трагедія міфу

Автор:

Єлизавета

Жанр:

Детектив Драма

Формат:

Роман

Сторінок:

20

Рейтинг:

4.94/5 (голосів:79)

Переглядів:

143

Рік:

2022

Завантажити

Опис

Слідча оперативна група розкриває низку загадкових злочинів і намагається зупинити жахливі події.

Єлизавета Романченко
Трагедія міфу
На дворі світало, вулиці безлюдні і пусті, неначе завмерли чекаючи на новий день.
В квартирі, яку знімав молодий студент-фотограф, горіло світло. Деніел, як завжди занурений у свої справи, не помітив, що промайнула ніч. Упорядковувавши фотоплівку, складаючи фотокартки, він намагався навести чистоту в своїй кімнатці. Крізь вікно, що виходило на центральну вулицю падало сонячне проміння, саме на те місце де лежала його собака – Соня. Вона спокійно спала, але яскраве світло розбудило її, вона закрутилася на місці і метнулась до дверей. Ранішня прогулянка – це в її дусі.
— Неймовірно, ти тільки прокинулась, а стільки енергії. Але я ще не закінчив, залишати все так не можна, раптом власниця прийде? Її удар хватить, вчасно не сплачуємо, ще й порядок не підтримуємо, – всміхнувся він собаці.
Коли кімнату привели в охайний вигляд, Деніел вдягнув зашарпане, старе пальто, взяв повідок і гукнув Софі.
— Сонечка, пішли, нетерпляча. На вулиці хороша погода, я зможу зробити гарні фото. Опинившись на вулиці, прохолодне повітря вдарило в обличчя хлопця. Щоки миттєво порожевіли, а з носа потекло.
— Ух! Тут холодніше, ніж я припускав, початок березня все ж таки.
Обидва побрели вулицею, хлопець озирався навкруги шукаючи вдалий кадр. Сірі будівлі приваблювали своєю таємницею, високі дерева колихалися від вітру, нахиляючи гілля. Він ненадовго зупинявся та робив кілька знімків. Лягава раптом принюхалась, залаяла і щодуху потягнула господаря вздовж озера. Юнак намагався зупинити собаку, але вона не піддавалась та тягнула його все далі.
—Софо! Зупинись, що ж ти витворяєш? Що трапилося? Що не так?
Але собака не чула господаря, ще один різкий ривок і вона помчала. Хлопець кинувся навздогін, пробираючись крізь хащі, він побачив нерухомо сидячу Соню. Підійшовши швидко схопив повідок та щось помітив у воді біля берега.
Деніел застиг на місці побачивши дівчину наполовину занурену у озеро. Довгий подол синього сукна колихався на поверхні води, в неохайну довгу косу вплетені перші весняні квіти. Неначе русалка вона застигла в граціозній позі. Справжня картина, ілюстрація наяву перед власними очима. Блакитна сукня наче злилася з водою, волосся акуратно гойдали дрібні хвилі, розмиваючи навколо дівчини гарні квіти. Промені ранкового сонця легко падали на її обличчя і наче відбивалися від нього усіма кольорами райдуги, наче в казці. Тримтячі руки хлопця потягнулись до висячого на шиї фотоапарата. Почулося клацання фотокамери. Відчуття липкого страху підкотило до горла Дені, жахлива думка, що дівчина намагалася накласти на себе руки спливла в його голові. Він кинувся до тіла, але не міг перестати думати про неймовірний кадр на його плівці.
Він зрозумів, що дівчина вже мертва. Відсахнувшись від неї, він упав на землю, відповзаючи від тіла. Хлопець докоряв собі за думки, хіба можна думати про жалюгідні фото, коли померла людина.
Фотограф підвівся і побіг шукати телефонну будку, ноги його ледве тримали. Знайшовши неподалік будку, він набрав номер поліції.
— Поліція слухає. Що у вас трапилось?
— Т-тут…тут дівчина. Вона була у воді. Мертва.
— Скажіть адресу, я терміново вишлю слідчу групу.
Хлопець назвав адресу, група прибула за десять хвилин. Місце події обгородили. Головний слідчий разом із оперативною командою, яка складалася з трьох чоловік оглядали місце і дівчину. Після чого тіло забрали судмедексперти.
— Ми не знайшли ніяких ушкоджень на тілі померлої, мені здається це самогубство, – думав уголос Лері передивляючись в зошиті власні записи.
— Не роби передчасних висновків, як новачок, їй-богу. Де той хто викликав поліцію? Ви вже взяли його покази?
Шеф все зроблено, нічого особливого хлопець гуляв, нікого не бачив. У цьому місці мало хто прогулюється, – Джон потер спітніле чоло.
— Нащо ж він потоптався на місці події? Тепер тут нічого не знайдеш, от дурень. Закінчуємо. Тут більше нічого шукати. Лері, поїхали за заключення медексперта, – кивнув шеф на припаркований автомобіль.
В кущах почувся шорхід, і всі звернули увагу на несподіваний звук.
— Що там? — Джон накрив рукою револьвер, що висів у нього на поясі. Всі насторожилися. Начальник підійшов до кущів, показуючи іншим бути на поготові. Опустивши гілки зарослів, Сміт виявив припавшого до землі хлопця, який пильно вдивлявся в грунт та порпався в ньому палицею.
—Та щоб тебе... це всього лише практикант.
Всі полегшено видихнули. Чорноволосий побачивши, що на нього звернули увагу підвівся і покрокував до своїх колег. Запримітивши поодаль стоявшого фотографа, хлопець призупинився. На обличчі з'явилася ігрива посмішка, він різко змінив свій маршрут прямо до незнайомця.
— Що ти думаєш на рахунок вбивства? – руки його були перепачкані землею, але це не завадило йому сунути їх у кишені.
— Вбивство? З чого такі припущення? Ми не знайшли ніяких доказів! – Втрутився в розмову Лері, – До того ж цей хлопець звичайний фотолюбитель, що він може знати?
Юний слідчий продовжував дивитись на Дені в очікуванні відповіді. —Занадто рано вважати це самогубством, хоча слідів на тілі не виявлено, слід зачекати результати експертизи та і місце події занадто... ідеальне. Вам не здалось, що виглядало все наче постановка? Справжня композиція, наче виведена пензлем на полотні, – сконфужено протараторив золотоволосий поправляючи заїхавші на кінчик носа окуляри.
Очі практиканта засяяли, діставши руку і обтряхнувши її об світле пальто він потягнувся для знайомства.
— Макс Еванс, – він не зводив очей з співрозмовника.
Деніел Фойль, – здивований такій увазі до себе, хлопець потис протягнену руку.
— Ну все, годі, Джон, Лері збираймося час їхати за висновком, а то наш молодший скоро і в фантастику справу перетворить, буйна в нього фантазія.
Всі посміхнулися і почали розсаджуватися по машинам. Один Макс наступив брови, наче трохи образився.
— Ми з вами зв'яжемося Фойль, якщо будуть ще запитання. Лері підвезіть хлопця. – Похабцем сказав шеф.
Шеф одразу поїхав за результатами. Поспілкувавшись з експертом нічого дивного не було виявлено. На тілі дівчини не було пошкоджень, шлунку виявили отруту. В легенях була трохи води з озера. Слідів супротиву не було. Взявши документ він відправився у відділок.
— Що дізналися про жертву?
— Нічого особливого дівчина двадцяти трирічна Кейт Бартлетт проживала сама, батьки померли, подруги сказали, що завжди привітна всім завжди допомагала, ні з ким конфліктів не було. Студентка університету, вчилася дуже добре. Підпрацьовувала у сауні. Була заручена, але місяць тому, прямо перед весіллям, розірвала стосунки через зраду нареченого. Все справді вказує на самогубство.
Невдовзі справу закрили за браком доказів, кваліфікувавши її як самовбивство. Справу майже не освітлювали у пресі, в газеті надрукували лише кілька нікрологів про дівчину, яка покінчила з собою через нещасне кохання.
Прогулюючись парком хлопець м'яв в руках звіт, обмірковуючи його.
— Минуло вже два місяці, невже справу справді так закрили...– бормотів собі під ніс Макс.
Вздовж парку лунали бурні обговорення і суперечки, отямившись, практикант наблизився до групи жінок, які обступивши лавку розводили паніку.
—Я викликаю поліцію!
—Поліція вже тут, пані. Невже хтось вмер? – хмикнув юнак заглядаючи через бабусь.
На лавці спершись на невелику сумку мирно спав хлопець, Макс відразу впізнав в ньому Фойля.
Що ж, леді, лишіть його на мене, – він ввічливо вклонився і спостерігав, як публіка швидко поріділа.
Макс підійшов до лавки і злегка кивнув Деніела за плече. Хлопець перелякано здригнувся і сором'язливо відвів очі.
— Що ви тут робите? Що у вас трапилося?
Юнак неохоче почав розмову.
— Зараз в мене виникли невеликі труднощі. Фірма, на якій я працював закрилася, іншу роботу важко знайти. Я ще практикант. За квартиру заборгував і мені довелося з'їхати. Ось так я і опинився тут, — коротко пояснив Дені.
— Зрозуміло, — все що зміг відповісти Макс.
Макс звернув увагу на фотографа з першої ж зустрічі, йому було шкода хлопця. У Макса було відчуття неначе вони знайомі багато років. В голові у нього промайнула думка.
— В мене є пропозиція. Я живу сам, квартира досить велика, можу здавати тобі кімнату за найнижчу плату. Перші місяці дам відстрочку. Одному нудно жити.
Дені почав відмовлятися. Він не хотів завдавати Макс клопотів. Та Макс був наполегливим.
Доречі в нашому відділку потрібен стажер фотографа криміналіст. Може, ти б хотів спробувати?
Дені киває головою. На його обличчі радісна посмішка та зніяковілий погляд.
Хлопці починають жити та працювати разом.
ІІ.
Раптовий дзвінок налякав сплячого за столом Макса. Він підскочив і вхопив телефон.
— Перша слідча група, слідчий Макс слухає. Чим можу допомогти. Зрозумів, виїзджаємо. Шеф! У нас виклик, у заповідній зоні знайшли мертву дівчину.
— Хлопці, мерщій, Макс викликай слідчих фотографів. Поїхали.
Група швидко виїхала на місце події. Деніел вперше мав працювати на місці злочину. Приїхавши на місце всі члени команди були шоковані.
На зеленій галявині, вкритій красивими квітами, стояло величезне дерево стовбур якого був розколотий на дві частини. На місці розколу сформувалася розчелина. З неї щось розвивалося на вітрі. Підійшовши ближче вони побачили, як з розколу вітер розвіває шифонову довгу зелену сукню. Навколо цвірінькали пташки, було чути як вітер гуляє крізь дерев. Сукня літала то в один то в інший бік. Всередині стояла дівчина. Розпущене кучеряве волосся спадало на її тонкі плечи, покриваючи, наче покривалом. Руки підняті догори, наче застигли в танці. Навколо шиї обвитий дикий плющ, який невеликими ліанами спадав на сукню. Проміння падало на руки і розливалося різнокольоровими барвами навкруги. Всі застигли.
В чому справа? Що з вами? Беріться за роботу! Потрібно ретельно все оглянути, не пропустіть жодного доказу! – Сердито сказав шеф.
Всі наче проснулися та почали вивчати місце злочину. Деніела покликали працювати з тілом. Він з наставником робили фото тіла і Деніел почав розмірковувати в голос.
— Я вже бачив подібні кадри, коли все наче в казці. Макс! У тебе немає такого відчуття?
— Наче кадр з фентезі? — Не розуміючи того, що говорить це в голос відповів Макс, втупившись в розкол дерева.
Макс стояв поряд із шефом, задумливо розглядав тіло і тер своє підборіддя. Потім почав ходити навколо дерева.
— Шеф ми і правда щось схоже бачили у самогубстві на озері, —вигукнув Макс.
— Не вигадуй, знову твоя бурна фантазія. Тіло вже дістали?
— Так, його скоро заберуть на експертизу, але тут і так все зрозуміло. На шиї дівчини сліди від удушення, інших ушкоджень немає. Тіло у незвичній позі та місці. Це вбивство, але якесь дивне, —доповідав Джон.
— На шиї акуратно обвито плющем, наче намагалися прикрити сліди від удушення. На руці дорогий браслет, — продовжив його думку Лері, показуючи щось в записах шефу.
Ідеальний образ прекрасного і те що його може зіпсувати потрібно приховати, так як роблять фотографи. Маскують недоліки людей для бездоганного кадру! —висловлював свою думку Фойль. Думку фотографа Еванс вислуховував з особливою уважністю.
Шеф посміхнувся.
— Ідеальна команда, от як зпрацювалися навіть думають однаково. У того, хто знайшов тіло взяли свідчення?
— Шеф ще ні. Хлопець був дуже шокований, він зараз у швидкій трохи нижче. — Лері махнув рукою, вказуючи в напрямок швидкой.
Після взяття свідчень, Лері розповідає шефові, що свідок двадцятирічний рудоволосий парубок. Виявляється, що молодий хлопець студент університету філологічного факультету, вивчає літературу, писав наукову дисертацію по данній місцевості, побачивши на галявині щось незвичне, підійшов ближче та побачив дівчину, наляканий побіг у контору заповідника, щоб викликати поліцію, а далі все як в тумані.
Експертиза підтверджує здогадки слідчих, дівчина померла від удушення, крім цього ніяких ушкоджень.
Загиблою була дев'ятнадцяти річна Еліс Гейс. Покинула навчання, працювала танцівнтцею в клубі, проживала з бабусею, знайомих майже не мала окрім колег.
Наступних декілька днів Деніала мучить відчуття, наче він щось упустив. Він ділиться думками з Максом, який теж має якісь сумніви. Вони раз за разом переглядають матеріали справи. В одну мить Деніел розуміє, що його так мучило – це прикраса на руці жертви, а саме не так прикраса, а те, як від неї відбивається сонячне проміння. Він збентежено підскакує і починає щось шукати.
— Максе! Де коробки з моїми старими фотокартками і плівками? Де ми їх поклали?
— Здається, в кладовій. Нащо вони тобі зараз?
— Мені треба їх знайти, а тоді тобі все поясню.
Макс почав шукати те, що попросив Дені. Він витягнув усі коробки з кладової. Деніел почав вивертати вміст коробок і щось в паніці шукати. Він розкидував знімки, розсипав все нові коробки, наче божевільний.
Знайшов! Макс бігом іди сюди! Я знав, що уже бачив щось подібне.
— Це ж фото дівчини в озері? Звідки?
— Це не так важливо, я зробив його випадково, тоді не знаю чому. Глянь ближче. Світло. Бачиш світло падає на тіло і розливається всіма барвами райдуги, як і на дівчині в лісі. Там щось є, що робить такий ефект. Та й дуже схожі картини, наче для фотозйомки.
— Мені теж так здалося, але шеф сказав, що у нас бурна фантазія. Чекай! А це, що? На голові у неї щось є. Це заколка, від неї напевно світло. Дорога річ.
Заколка, точно. Макс у дівчини з лісу був браслет теж дорогий. Вони можуть бути повязані. Потрібно показати шефу.
Хлопці одразу ж помчали у відділок. Шеф розглянув фотографію і сказав хлопцям негайно вияснити все про прикраси. Виявилося, що обидві прикраси з однієї серії і единому екземплярі були виготовлені для дружини члена Політбюро. У помічника Головного секретаря політпартії взяли свідчення, він в свою чергу повідомив, що резиденцію було пограбовано шість місяців тому. Про це є заява у даному відділку.
У відділок поступає виклик про ще одну жертву. Команда негайно виїжджає. Тіло дівчини знайшли в старій церквушці посеред лісу. Старий монах з студентом описували тутешню історію маленької церкви. Коли вони зайшли в середину то виявили окровавлену дівчину і викликали поліцію.
Команда взялася збирати докази. Війшовши вони побачили красиву стареньку церкву і дівчину, що лежала посередині у довгому білосніжному платті. На голові віночок з маленьких білих квітів. Її шовкова сукня була акуратно розкинута на підлозі наче легкі білі хмаринки. Руки складені на грудях, як при молитві. Два шифонові полотна хвилями розливалися з обох боків тіла, здавалося враження крил. Тільки кроваві пляма в області живота та грудей відвертала увагу від ідеального образу.
— Світло. Бачите світло, – промовив Деніел.
Шеф! На шиї у дівчини кулон. Хрестик з великим красивим каменем в виді серця, напевне він відтворює світло. Деніел глянь і сфотографуй, – вимовив Макс.
— Але звідки тут таке світло? – Шеф роздивлявся високі стіни.
— Вітражі! Це вітражі, через них світло падає на камінь кулона. — Деніел побачив повну картину. — Свідків уже допитали?
—Так, це монах і студент. Студента ми уже знаємо. Це Деймон Фоукс. Його забрала швидка, він втратив свідомість – це хлопець, що знайшов дівчину у заповіднику. Він пише роботу пов'язану з старими і містичними місцями нашого міста. Студент літературного факультету, — продовжував Джон — А монах?
— Монах доглядає за цією церквою уже двадцять років. Вона закріплена за монастирем. Студента знає з дитинства, його батько є благодійником монастиря, тому монах допомагає хлопцеві працювати над його роботою. Монах розповів, що студент знайомий із жертвою. Це його дівчина. Вона сирота, виросла в дитбудинку при монастирі. Вони з дитинства знають одне одного. Разом відвідували Недільні Месси. Хотіли одружитися. Хлопець тому і був у такому стані. Ми допитаємо його детальніше трохи пізніше.
— Шеф! — Макс наклонився над жертвою. – Тут у руці щось є. Медальйон, на ньому кров, на нігтях жертви теж кров. Зламані декілька пальців, синці на зап'ястях і шиї. Вона боролася з нападником.
Тіло дівчини забирають на експертизу. Слідчі направляються у лікарню. Хлопець в шоковому стані, але дає свідчення.
— Експертиза виявила численні ушкодження, переломи пальців, зап'ястя та ребра. Синці і садини по всьому тілу. Смерть настала в результаті п'яти ножових ударів у живіт та груди. Дівчина померла після першого ж удару в сердце. Решту були нанесені вже мертвому тілу. Це свідчило про ненависть та злобу до жертви. Кров під нігтями та медальйоні належить не жертві. Скоріш за все це кров нападника. На ньому теж мають бути подряпини, жертва вірогідно зірвала медальйон з шиї нападника, — таким був висновок експерта.
Шеф повертається у відділок.

Ви брали додаткові свідчення? Хто жертва?
— Дівчина 27 років, Мері Вебб. Сирота, волонтер при монастирі, навчалася у університеті на соціальному забезпеченні, заручена з Деймоном Фоуксом. Працювала офіціанткою. Майже нічого нового.
— Прикраса з тієї ж колекції, що і попередні дві, жертва самогубства безсумнівно пов'язана з цими справами. Потрібно занова відкрити розслідування, — доповів Макс.
— Чорт, це серійні вбивства. Викличте водолазів потрібно обшукати озеро, знайти заколку, – нервово давав розпорядження шеф. – Допитайте ще раз свідків може щось згадають.
Макс і Деніел їдуть у лікарню взяти покази у Деймона, інші слідчі направилися у монастир.
— Пане! – Звернувся Джон до монаха, який зустрічав їх з двома монахинями— нам потрібно все ще раз уточнити.
— Відповім на всі запитання.
— Розкажіть все, що знаєте про загиблу і те, що ви пам'ятаєте про той день. — Вона миле і добре дитя, дуже чуйне. З дитинства всім допомагала. Ні з ким не конфліктувала, наш монастир отримав спонсорську допомогу на навчання в університеті і ми порекомендували саме її. Вона найкраща учениця. Вона була на сьомому небі від щастя і через те, що навчатиметься у найкращому вузі і тому, що буде поряд з Деймоном. Вони давно разом, дуже люблять один одного. У неї нікого більше немає, Деймон єдина близька їй людина. Вони хотіли одружитися, навіть не дивлячись на те, до того сім'я була проти. Він з впливової родини. Деймон незаконно народжений син. Його життя теж не зовсім хороше, йому завжди доводилося приховувати хто його батько. Хлопець знайшов у Мері те, чого йому так бракувало.
— Хто батько Деймона? – Джон коротко записував свідчення.
— Я не можу вам цього сказати, так як і сам не знаю. Благодійники рідко відвідують нас самі вони роблять внески через своїх секретарів. На наші заходи приїжджав тільки Деймон з секретарем. Він з дитинства представляв батька у нашому монастирі.
Ви знали де працювала Мері? Вона була офіціанткою у барі.
— Так, я просив її покинути цю роботу, але молодій дівчині важко знайти щось краще, якщо вона студентка і здитбудинку.
— Пане, ви пам'ятаєте, як розсердився Деймон, коли дізнався про це? Згадала одна з монахинь.
— Так-так. Він був дуже сердитий. Вони посперечалися, вона пообіцяла, що більше там не працюватиме, але у вечері була змушена піти, оскільки потрібно було попрацювати, доки не візьмуть іншу людину на її місце. Це було у той день. З ранку ми її і знайшли. Якби я тільки знав, не відпустив би її нікуди.
В цей же час Макс бере свідчення у Деймона.
Розкажіть, що ви пам'ятаєте, — звернувся до Деймона Макс.
—Я гадаю, вам вже все і так відомо. Вона моя дівчина, напередодні ми посварилися через її роботу. Я попросив її кинути це місце, я міг її забезпечувати. Але вона ... всеодно пішла, — схлипуючи вимовляв Деймон,— зранку у мене з монахом був запланований похід до тієї церкви, там ми її і знайшли, — вираз обличчя Деймона різко змінився, він посміхнувся і задумливо продовжував — вона була прекрасна, як янгол.
Це насторожило Макса, він почав вдивлятися у обличчя Деймона. Макс помітив на шиї хлопця декілька подряпин.
— Що у вас на шиї?
— А, це? Я подряпався і загубив свій медальйон.
— Дивно, як медальйон міг опинитися у жертви? Дуже дивно, — крутилися думки у голові Макса.
Макс почав помічати дивні посмішки на обличчі Деймона і якийсь загадковий і навіть трішки лякаючий блиск в очах.
— Дякую за співпрацю, ми ще зв'яжемося з вами, якщо будуть запитання, – але Макса не покидало якесь дивне відчуття і насторога до Деймона.
ІІІ.
Літній ранок розпочався у відділку не з захоплення хорошою погодою, у поліцейських не має часу на такі дрібниці. У конференц-залі йшло жваве обговорення справи серійних вбивств молодих дівчат. Головний начальник веде дискусію з підлеглими та шефом першої слідчої групи. У пресу просочилася інформація по справі, газети розкрили конфіденційну інформацію. Люди в паніці. Всі те й діло говорять про серійника з лісу. Газети охрестили вбивцю "Лісовий демон".
Деніел обговорює з Максом свої здогадки і діляться ними з шефом. — Що він намагається показати, він грається з нами! Ми мусимо його зупинити або постраждає ще хтось, — нервово викрикує Макс.
— Він щось відтворює, — думаючи у голос продовжував Деніел. —Це щось особливе для нього, мені щось це нагадує. Точно, я згадав! На першому курсі я був стажером на зйомці міфічних мотивів для журналу. Там було щось схоже. Фотографували моделей у образах ельфів, фей, русалок тощо. Ось воно... Русалка! Перша жертва русалка!
— Яка русалка? Де хвіст? — з посмішкою, здивовано запитав Макс.
—Та не та русалка, в слов'янських легендах русалками були дівчатаутоплениці. Мені цей образ дуже запам'ятався.
— А інші? —перепитав Макс.
— Це моє припущення, але друга скоріш за все лісовий дух, ельф або фея. Ну а третя – безсумнівно ангел, — хлопець все більше розвивав свою гіпотезу, наводячи все більше фактів.
— Шеф, третє місце трохи відрізняється від двух попередніх. Тут наче щось вбивцю спровокувало і скоріш за все воно спонтанне, — Макс не відставав висуваючи сваю теорію.
— Точно, експертиза підтвердила. Перші ножові нанесені з великою силою, агресивно і точно. Вбивця не сумнівався. Останні два – неакуратно, наче в нього почали труситися руки. На обличчі та руках жерти була кров, він акуратно все витер, а потім все обставив, як йому хотілося. У нього особливе ставлення до неї, напевно тому і цей образ? Ангел, — шеф зробив своє припущення.
— Алібі Фоукса не підтверджено! — Вбігає у відділок Джон. І ще знайшли ніж, на ньому фрагмент відбитка пальця.

Дзвінок у відділок. Експертиза підтверджує збіг відбитків з відбитками Деймона Фоукса.
— Негайно запросіть ордер на арешт! —закричав шеф, — усі на виїзд.
Деймона заарештовують і доставляють у відділок на допит.
Кімната для допитів. Деймон Фоукс сидить у наручниках, веде себе спокійно і впевнено, входить шеф з Маком для допиту.
Викличте мого адвоката. —одразу заявив Деймон.
— Адвоката? Ти відморозок! —нервово сіпнувся до нього Макс.
Фоукс хмикнув та підсунувся на стільці ближче до обличчя знервованого практиканта.
— Ви ж заарештували мене за підозрою у вбивстві. Маючи тільки непрямі докази, — посміхаючись продовжував Деймон.
— Що? Непрямі? Знаряддя вбивства, на ньому твій відбиток! — Макс все більше не міг себе стримати. У нього перед очима були дівчата і ця зухвала посмішка Деймона. Це виводило його з себе.
— Заспокойся! —спокійно, схопивши за руку Макса, сказав шеф, —зачекаємо його адвоката.
Адвокат прибув швидко, почався допит.
— Пане Фуокс ви були на місці обох злочинів, ви той хто знайшов тіло другої жертви та один із тих хто виявив третю, —почав шеф.
— Так, все вірно. Я пишу наукову роботу тому часто відвідую закинуті місця, а ще заповідник та ліс поряд з ним. Там багато історичних місць.
— Ви знайомі із жертвами?
— Тільки із Мері, вона моя наречена.
— Як ви поясните ваш кулон у руці жертви? – прижмурюючи очі продовжував шеф.
— Ви не забовязані відповідати, —звернувся до Деймона його адвокат. — Чому? Я відповім. Шеф поліції робить якісь свої безпідставні припущення. Я можу зробити свої. Ми із Мері були заручені. Напередодні ми посперечалися через місце її роботи. Мені не подобається, коли жінка працює у такому огидному і ницому місці. —Деймон почав перебирати у руках ручку, яка лежала поряд з документами на столі. Вираз його обличчя змінився, він уже не був такий спокійний і врівноваженим як до цього, – де купа випивших чоловіків, сміються та чіпляються до жінок. Жінки рано чи пізно починають відповідати на їхні вчинки. Вони оскверняють свої чисті душі в таких місцях, стають роспутними жінками. — Він все більше починав нервуватися, все більше перебирав ручку у руках і врешті решт зламав її навпіл.
Макс і шеф миттєво звернули на це увагу. Переглянулися між собою. Макс одразу зрозумів про що подумав шеф.
Обличчя Деймона знову змінилося. Він посміхнувся дивлячись на Макса. — Так, я почував себе, коли дізнався про її роботу. Ми дійсно посперечалися, але я зрозумів її. Мері було важко знайти пристойну роботу. Я сказав, що буду підтримувати її завжди. Вона плакала, своїми словами заспокоїла мене. Я обіймав Вебб так сильно... напевно, тоді мій медальйон зірвався і опинився у Мері. Чому він був у руці дівчини? Непевно вона його знайшла і в останню мить свого життя тримала саме його, бо знала, як сильно я її кохав, – хлопець нервозно закліпав очима. Його промова була нечіткою, він швидко змінював теми, повертаючись до їхнього конфлікту.
Я просив більший не йти у те місце, але Мері була змушена допрацювати. Потрібно було її зупинити.
— А ніж? Ми знайшли ніж, на ньому твій відбиток, — різко додав Макс.
— Ніж? – здивовано глянув на нього Деймон.
Макс дістає із папки фото доказу і підсовує ближче до Деймона.
— Ніж! Він мій. – взглянув він на чорноволосого — Твій! Ха, він зізнається, — зрадів Макс.
— В чому? — спокійно продовжував Деймон.
— Я сказав, що ніж мій. Багато хто бачив його у мене. Я користувався ним часто підчас своїх вилазок у ліс. Я і не знав, що загубив його. Скоріш за все десь поблизу церкви. Я був там декілька разів з монахом. Він може це підтвердити. Вбивця напевно знайшов його і убив ним мою Мері.
На обличчі Деймона покотилася сльоза. Двері в кімнату допиту різко відкрилися. В дверях був розлючений головний начальник. Він зиркнув на шефа.
— Шеф Кевін Сміт, вийди!
— В чому справа? У нас допит.
— Вийди, є розмова! Пане адвокате з вами теж потрібно поговорити. —тон начальника до адвоката змінився, він звернувся до нього з ввічливістю. Шеф зупиняє запис допиту. Виходить на розмову, за ним виходить адвокат. З коридору чути суперечку на повишеному тоні.
Кевін, що ти тут влаштував? Як ти міг заарештувати хлопця без прямих доказів? Ти з глузду з'їхав від цієї справи, — кричав начальник.
— В якому сенсі без доказів? Є знаряддя на ньому відбиток співпадає з відбитком підозрюваного. Він посварився з жертвою, у її руці його медальйон і подряпини на його шиї.
— Це все? Він все спростував. —встряв у розмову адвокат.
— Ти зовсім здурів? — повільно нахилившись до Сміта шепотав начальник. —Ти знаєш хто він? Ти знаєш хто його батько? Якщо це випливе ми всі политимо з посад. Звільни негайно.
—І хто ж такий його батько, що ми маємо звільнити потенційного злочинця!?
— Тихіше, ненормальний. Його батько конгресмен. Поступив наказ з верху все вирішити. Відпускай! Це наказ.
— Я гадаю, мій клієнт може бути вільним? —зухвало посміхнувся адвокат.
У кімнаті для допиту були тільки Макс і Деніел. Вони чули майже всю розмову за дверима. — Здається, я вільний?
Єхидно посміхаючись говорив до Макса Деймон. Потім різко наблизився до Макса через весь стіл протягуючи до нього руки в наручниках.
— Знімай. Ви зможете хоть щось знайти? Думали, що так просто впіймаєте? — він різко відмахнувся назад, ніби нічого не говорив і кинув погляд на подвійне скло у кімнаті допиту — Там хтось є? Може мене вже звільнять.
— Що? Що ти сказав? Це таки ти?
Очі Макса наповнилися злістю. Він зірвався зі стільця, різко відкинув цього у бік, штовхнув стіл і схопив Деймона за ворот піджака. Деймон посміхався і дивився на скло, це ще більше розлютило Макса. Він накинувся на Деймона. Гуркіт почули у коридорі і всі вбігли у кімнату.
— Що тут відбувається? Розніміть їх, — викрикнув начальник.
— Ми подамо позов до суду за напад! —піднімаючи з підлоги Деймона сказав адвокат. — Ви впорядку?
— Все гаразд. Це ваш слідчий напевно псих. Йому би підлікувати нерви, а то неврівноважений, —виходячи з кабінету посміхався Деймон.
Це він! Це цей гад, шеф! —кричав Макс, доки його стримували Джон і Лері.
— Заспокойся! У нас немає достатніх доказів, — прошепотів Джон.
Деймон покинув відділок. Шеф розлючений, всі не розуміють, що відбувається і мовчки спостерігають за шефом.
— Чортів синок. Конгресмен! Тепер все ясно!
— Що він має на увазі, —шепотів Джон.
Всі переглядаються, але не наважується спитати.
— Цей ... синок Конгресмена, — розмахуючи руками кричав шеф.
Всі витріщили очі.
— Як? В нього ж інше прізвище? — наважився спитати Макс.
— Він не законний син. Гад! Батичко зробить все, щоб прикрити сина. Аби той не опозорив імені конгресмена. От сволочі, дівчата загинули, — почав заспокоюватися шеф. — Знайдіть мені все, що зможете на цього гада ми маємо його притиснути.
Всі повскакували з місць, схопивши жилети кинулися виконувати наказ.
Слідчі повторно опитували робітників місць роботи дівчат, їхніх знайомих. Передивилися всі матеріали та докази.
ІV. Два тижні слідча команда працювала в поті лиця і їхні зусилля виявили багато нових деталей у справі "Лісового Демона". З самого ранку всі зібралися у відділку та обговорюють справу, ніхто не знав, що вони її розслідують. Команда боялася, що високопоставлені лиця намагатимуться приховати докази. Почалася доповідь.
— Шеф. Попри те, що ми знали до цього, я навів справки, він є дійсно незаконним сином конгресмена. Його матір'ю була співачка з бару, там його батько і познайомився з нею потім вона стала його коханкою. Невдовзі народила Деймона і померла. Його існування приховували. —першии доповідав Джон.
— Прикраси, на тілах це прикраси його мачухи, дружини конгресмена, — доповнив Лері.
— Тепер зрозуміла ненависть до жінок, що працюють у таких сферах. Він бачить у них свою матір. Він студент літературного факультету і, як сказав Деніел, у своїх убивствах відтворює міфічні жіночі істоти.Ось чому вбивство Мері було не таким, як інші,.— вдумливо говорив шеф.
— Ми опитали всіх. Виявляється його опізнали декілька працівників, які до цього сумнівалися. Вони розповіли, що Деймон не був частим відвідувачем, тому вони сумнівалися при перших свідченнях. Він був у цих місцях декілька разів. Він одразу звертав увагу на одну з працівниць і спостерігав. Ось і все. Ніколи не випивав багато, одними з тих дівчат були і наші жертви. Він спостерігав за ними теж, а отже він був знайомий з ними, — розповів Макс.
— Точно! Він був на двух вбивствах, як свідок. За характером вбивств, мав бути і на першому. Коли я знайшов першу дівчину, здається, щось було у кущах? Моя собака туди гавкала. Я був у шоці тому тоді не звернув на це увагу, а потім і зовсім забув, — тер себе по голові Деніел.
— Я теж тоді в кущах бачив частину сліду, але поряд було будівництво і подібних слідів поряд було декілька. —згадав Макс.
— Цього всеодно мало,— стукнув по столі шеф.
Дзвонить телефон. Макс підіймає трубку.
— Слідча оперативна група, слухаю.
— Допоможіть! Тут щось відбувається, я обходив територію заповідника та почув якісь крики. Коли наблизився там здається дівчина, хлопець намагається щось з нею зробити. Скоріше!
— Ми вже в дорозі! Шеф виклик там схоже вбивство, свідок бачив щось здалеку.
— Викликайте підкріплення, швидше поїхали!
До заповідника приблизно хвилин п'ятнадцять. Опер-група прибула швидше, за декілька хвилин під'їхали і група підтримки. Озброєні поліцейські розтягнулися вздовж заповідника. На зустріч вибіг охоронець махаючи руками.
— Це я викликав, я проведу і покажу місце. Це біля невеликого болота. Ходімо швидше.
Поліцейські негайно послідували за охоронцем. І ось вони вже наближаються до місця події. Вони бачать щось здалеку. Там хтось лежить, а інша людина щось робить поряд.
— Не рухатись! —закричав шеф.
Всі пришвидшилися. Підійшовши ближче всі завмерли. На березі було мертве тіло. Поставлене в сидячу позу на коліна. На голові великий вінок із різних трав. Заплетена коса, босі ноги, одна рука була на коліні, на пальці великий перстень, який розливав навколо таке ж світло, як і у попередніх справах. Сукня лляна з неймовірною вишивкою. Найбільший шок у присутніх був від характеру вбивства. Дівчина сиділа спиною до лісу і обличчям до болота. Сукня на спині була розрізана від верху аж до поясниці, розгорнута на дві лопатки. А спина, це просто важко описати і зрозуміти. Спина без шкіри. Повністю без шкіри. Видно було кожну кісточку.
— Господи милосердний! Що ж це? —почулося від когось з поліцейських.
— Це......це Мавка. — запинаючись промовив Деніел.
Хлопця, що стояв біля тіла одягнули у наручники. Це був таки Деймон Фуокс. Він панічно сміявся і дивився на Макса.
— Впіймав таки? Напевно задоволений? Це для твого шефа подарунок, — Деймон почав сміятися ще голосніше.
Макс повільно підійшов до дівчини. І зупинився. Різко розвернувся з великими, наповненими жахом очима.
Деніел! Джон! Лері! Не пускайте сюди шефа!
— Ти, що здурів? Чому це мене не пускати?
— Шеф! Не треба! Це ... це! Вам сюди не можна!
Хлопці намагалися втримати шефа, не розуміючи в чому справа, але по очах Макса здогадалися, що є вагома причина. Деймон реготав спостерігаючи за всім.
— Шеф – це подарунок для вас. Ви знали де працює ваша дочка? Вона співає?
Ви не знали? В дешевому барі поміж п'яних чоловіків. Я! Врятував її душу! Я її очистив!
— Закрийте йому рота! Замовкни придурок! Шеф стійте! Не підходьте ближче! — кричав Макс.
Але всі все стало зрозуміло. Команда намагалася тримати шефа та він все одно вирвався і наблизився до мертвого тіла.
— Що? Са...Сара? Донечка? Моя маленька донечка.
Деймон посміхався. Шеф застиг в жахливій позі. Вираз його обличчя наповнився жахом, лице поблідніло і він уже не чув, що відбувалося навколо нього. Він пристально дивився на прекрасне обличчя своєї дитини. Деймон ще щось говорив, але все, що почув шеф це....
— Мене всеодно відпустять......
Шеф, наче в тумані, вихопив револьвер. Націлив його на Деймона і без вагань вистрелив йому у голову. Ніхто навіть не встиг цьому завадити. Потім впав на коліна і знову, як в тумані. Купа людей метушилися навколо, намагалися забрати у нього револьвер, який він намертво зціпив у руці.
Медики, слідчі мелькотіли перед очима, а потім темрява. V.
Шеф деякий час пролежав у клініці. Він дивився в одну точку на вікні. Йому було байдуже.
Його виписали і одразу ж перевели у слідчий ізолятор. Команда з тяжким серцем заарештувала свого шефа.
Настав день судового засідання. Шефа привезли у зал, всі його підлеглі були тут. Вони тут не тільки, щоб дати свідчення, а і підтримати начальника. Суд не тривав довго, шеф не заперечував жодних звинувачень, тільки кивав головою. Суддя розглянув всі обставини і взяв до уваги всі події та шоковий стан шефа. Вердикт мав безліч пом'якшуючих обставин. Шефа звільнили умовно, про те він не міг більше працювати у поліції. Та він і сам би цього не хотів. В цей же час пройшов суд по справі серійних вбивств. На засіданні зібралося майже все місто. Репортери освітлювали весь хід подій. Люди стояли з плакатами і вимагали звільнення Конгресмена. Суд визнав Деймона Фокса серійним вбивцею. Конгресмена звільнився з посади. На нього відкрили кримінальну справу за приховування доказів, підсобництво та перевищення повноважень. Його ув'язнили на шість років. Це була найбільша справа 1983 року.
У відділку все пливло своїм ходом, всі періодично відвідували шефа та ніколи при ньому не говорили про роботу.

Оцініть твір та напишіть відгук

Ваш коментар

^

«Книга - велика річ, якщо людина вміє нею користуватися» О.О. Блок