recaptcha Книготека онлайн recaptcha

Вхід

реєстрація

Допомога

Ел. скринька

Допомога із в`язниці

Автор:

Любов Сердунич

Жанр:

Патріотичний

Формат:

Вірш

Сторінок:

5

Рейтинг:

4/5 (голосів:1)

Переглядів:

30

Рік:

2022

Завантажити

ДОПОМОГА ІЗ В’ЯЗНИЦІ
Побивається матуся ревно і невпинно:
Посадили ж бо за ґрати єдиного сина,
Бандерівця. Пише ненька листа у в’язницю.
Скніє серце, а їй сльози не спиняють литись:

«Я стара, недужа, синку, помочі не маю.
Журюсь, хто ж мені весною город прокопає».
І отримує від нього відповідь належну:
«Як копатимете, мамцю, будьте обережні:

Лише зверху, полегенько, не глибіть до споду.
Там у мене кулемет закопаний в городі.
Та пильнуйте, щоб не встрілось Вам жодного гада.
Вибачайте, матусенько. Всю сказав пораду…».

Знов невдовзі пише ненька синові в в’язницю:
«Ой, дякую! Та мені і не прийшлось трудитись:
Після твого листа, синку, наїхало люду
Зі зброєю й заступáми – й стільки було трýду!
Весь город перекопали – не знайшли нічого.
Злі, поїхали в район. Ну й хвалити бога...».

А синочок з важким серцем їй відповідає:
«Вибачайте, матусенько, більше тайн не маю.
Чим я зміг, тим допоміг Вам, люба моя ненько,
Тож садіть вже бараболю самі помаленько».
* * *
Помахи клена жовтодолоньками – і в траву…
Ніжно притулю листок до лона я – й оживу.
Сили додасть деревійчик на схилі днів.
Син розгадав таїну і щойно повідав мені.
Синь поблакитніє – й ожиє перестиглий день.
Де твоє квіття є? Звідки натхнення йде?
Свідки народження: другого! – звістять світи.
Вже я дорóгою предорогóю зумію іти.
Вже ядомором не смітиме зайда клясти.
Тільки б до моря і знову – де перший тин.
Тільки-бо тут гріє серце твоя свіча.
Йди і довершуй те, що прадід твій розпочав!
* * *
Хочеться в душу світла
І зріти синь.
Хочеться звичну звиклість,
А снів – з яси.
Хочеться слів – з піднеб’я,
Тиш – із чуттів.
Й зір! Більш нічого не хочу
У цім житті.
Тільки й жила б ти! Й далі
Вкраїною звись!
Кожному будь – як данність,
Як безсмертя трави.
Жовто-блакиттю прослався
З хатинок-буд.
А з одержимих лав’ям
Всіх ворогів перебудь!
* * *
Їддю наповнене серце – їддю й стріляє.
Чемність – це те, що дорожче, тому й не стачає.
Силу руки поцінуй – тільки в битві за благо.
Силою слова – можна й ворожість здолати.
Слабкість – не сльози і не мовчання на кпини.
Слабкістю зву я зневіру й байдужість людини.
Можуть тебе славословити і вихваляти.
Є ж головніше мірило: а що скаже мати?
Не переймайсь, як, бува, нападатимуть ліньки.
Лиш було б чесним з тобою і власне сумління.
* * *
Ідеш – а небеса з тобою йдуть,
Купчасті, шаруваті… В тім ряду –
Одна, з тобою схожа – аж болить!..
Бо – лита, мов довершеність… Та вглиб
Ідеш. Спішиш... Не зупиняй ходу!
У затишок душі стежки ведуть,
У тихий щем од ярої зорі…
Зоріють вишні, що вже на порі…
Поріддя никне в тиші світовій.
То віє з висі. Й сіє Дехто вік…
І, крилами змахнувши мимохіть,
Стоїш… Ні руш… А в грудях – хить і хить!..
* * *
Вимудрувати дивомашину
Або хоча б відростити
Виплекати душекрила,
Щоб облетіти Усесвіт.
І на далеких планетах, світах,
А може, й просто на зорях
Залишити навічний автограф:
Світіння своєї душі
В тиші тамтешнього безозоння
На заблукалих планетах…
Не там – то деінде в Усесвіті…
Не тане замрійна мрія.
Й тому ти таки повіриш
У те, що це, все ж, можливо:
Самому створити диво.
Диво – дивомашини,
Диво – диводороги,
Диво душекрилате,
Диво – дивопольоту,
Диво – предивного пращура,
Гіперборея,
Правнукові анта Арея
ВІДВОЙОВУЙ СВОЄ!
Претендуй на Своє – вічнозавжди!
Відвойовуй прабатьківський простір
На своїй ще не повній землі,
На украяних і перекрадених
Ворогами теренах.
Навіть у пеклища відвойовуй
Рідні раї.
У зманкуртованого пекла Донбасу
Відбирай колишній наш рай:
Рідну Донеччину.
Тільки ж не зупиняйся
У сему святому рухові-намірі,
Претендуючи на Своє.
Вимагай! І, головне, відвойовуй,
У тому числі – й Мову.
(Любов Сердунич)

Оцініть твір та напишіть відгук

Ваш коментар

^

«Книга - велика річ, якщо людина вміє нею користуватися» О.О. Блок