recaptcha Книготека онлайн recaptcha

Вхід

реєстрація

Допомога

Ел. скринька

Реформа Ехнатона

Автор:

amyr_kos.mos

Жанр:

Фантастика Фентезі

Формат:

Оповідання

Сторінок:

7

Рейтинг:

0/5 (голосів:0)

Переглядів:

17

Рік:

2022

Завантажити

Опис

Дорогі друзі. Ви любите читати фентезі з елементами історії? Пам’ятаю, нам задали написати есе, але тема дуже важка була – про проведення реформи Ехнатона. Довго писав та думав, як цю історію з’єднати, аби вас зацікавити. Думаю, в мене вийде і цей твір буде вам до вподоби.

Есе на задану монографію. Авдиев 1924 г. реформа
Ехнатона
СВІТ ЛОВИВ ЙОГО ТА НЕ СПІЙМАВ
Григорій Савич Сковорода
Якщо нове, то не означає страшне
Що нас не вбиває робить нас сильнішими
червня188. (дату не можливо розібрати лист з щоденника археолога та дослідника. Історика-єгиптолога Піддубного В. В.)
«Темний пустельний край, що не видно ні початку, ні кінця – одна пустеля. Немає ніде мізерної краплини води. Дощі в тій місцевості були рідко, а інколи взагалі не було опадів. Міражі різних подій битв: розбійників, водойма, химерних істот. Інколи хотілося пити, але це було неможливо, тому що фляги не було на місці. Блукаючи в пустелі, я бачив те, що ніхто не бачив. Ін-Теп жорстокий вид тварини собаки і голова бабуїна. Чотирьохногу істоту зі швидкістю вітра. Вдерся в ногу пазурами, пекучий біль ходив по тілу, ніби отрута. Я слабнув і нічого не пам’ятав отрута, як у тарантула, навіть ще смертоносніша. Ще чув дивні голоси Хери-Бенута, але його постать я побачити не міг, проте відчував холодний потік, мурашки бігали по тілу, прокинутися не міг, якась невідома сила мене тягнула в потойбіччя. Темна кімната, куди не проникає світло. Дихати ставало важко, що хвилини. Грудна клітина стиснулася до болі, пекельні муки, біль у ребрах страшніший. Важкий кашель. Але відчував, що все змінилося коли знову відчував запахи»…
Цією історією зацікавився молодий професор демонології та частково археолог. Йому кортілося знати, що чому зник друго його прадіда, коли потрібен був? Виникали в голові одні питання, але відповіді не було. Він міг не їсти і не пити. Зібравши всю літературу, а також команду для дослідження пустелі. Бродячи по пустелях, близько трьох тижнів. Сутеніло. Розбивши табір, ми почали відпочивати. Але міражі койотів розлякали табір, всі розбіглися хто куди. Ранок. Погасле полум’я над вогнем, чан ледь-ледь свистів. Прокинувшись, професор побачив, що табір знищено. Відійшовши від табору, побачив мертвого асистента і не відомі сліди. Безголове тіло викликало питання – чи це не деверсія? Але хто всіх вбив, якщо всі лежали мертві? Ось така загадка. Покинувши табір, взяв з собою флягу, і дві книги, котрі збереглися від пожежі та знищення. Попрощався він з табором і пішов, але не помітив як з сипучих пісків вилізла величезна чорна рука і забрала флягу з водою. Сівши в печері, розвів полум’я і почав дочитувати розповідь з щоденника…
червня 188. -шкода, що я не розумію цей рік, що воно могло означати
«я знову відчував запахи, але коли прокинувся. Я знову відчував різні запахи від солодкого до огидного запаху гнилого тіла. Розплющивши очі, я побачив химерного чоловіка з головою шакала. Він стояв до мене спиною, його довгі чорні крила, від яких віяли злом і смертний запах, який багатьох забрав. Перебираючи інструменти, підбирав єдині для мого тіла, відчував що буде муміфікація і розумів, що це остання година, подих. Душа розстанеться з тілом, мій останній подих. І …». Ножем пробили йому груди. Залізним гаком влазили в ніздрю. Діставали частину мозку та розміщували їх по сосудах. Вийнявши з мене внутрішні органи. Після цього мене ефіопським каменем били в пах, зробили розріз і очищали, внутрішню черевну порожнину. Вичистивши нутрощі і промочував її пальмові вині, майстри знову прочищали її розтертими пахощами. Наостанок наповнювали черево чистою розтертою миррою, касією (ароматні смоли) та іншими пахощами (крім ладану) і знову зашивають. Після цього тіло залишили на 70 днів у натровому щолкові… Коли минув термін, тіло обмили, обвили пов’язками з розрізаного на стрічки вісонного полотна і намащував камеддю (її вживали замість клею). Потім чоловік з химерними довгими крилами, милувався майстернею справою і на останок залишив амулет зі скарабеєм. А тим часом головний герой блукав по пустелі не маючи що їсти і пити. Бачив різні химерні речі та явища, різні глоса, що перепліталися в звучанні з вітром, зливалися в одне слово. Шепотіли цікаві речі ті духи пустелі застерігали, щоб він не оглядався назад, тому що може померти і піщаний демон забере його, як попереднього чоловіка. Подорожний зупинився – аж цікаво стало, озирнувся чи не має нікого ззаду.
Примара на ім’я Халіфана почав розповідати цікаву історію: «знав я одного чоловіка – Піддубного. Ми з ним колись були друзями, служили в одному війську. Він був менш балакучий, був сильною людиною. Ніколи не піддавався насмішкам, йому було байдуже, можна сказати був доброю людиною. Але невдачі його переслідували скрізь, куди він не ступив. Одного разу він відкрив цікаву гробницю – поховання тварин. Там кожна тварина що дика, що свійська рахувалася священною. А головне – там був цікавий бар’єрний малюнок в пилюці. Той протер ніжно рукою настільний малюнок і милувався ним. Було зображено певний ритуал для певної тварини. Кожен житель міста виявляв благословення перед святою твариною після молитви до бога, якому належала ця тварина, вони стригли коси всієї родини. Таким чином або половину, або третину голови, а потім зважували коси на срібло. Наскільки вага кос потягне на срібло, стільки вони отримували від служниці риби на корм тварин. А професор слухав роззявивши рота, привид продовжував вести промову. Такий спосіб був годування тварин. Якщо хтось навмисно вб’є тварину, то його вбивали, а якщо ненавмисно, то платив пеню встановлену жерцями. А хто в б’є ібіса або яструба, той втрачає свою голову. Трупи котів вивозили в місто Бубастіс – котячий рай. Там було знайдено багато муміфікованих тварин і різні розкоші і пам’ятна стела, що зображує котячого бога, їх там бальзамували і ховали. Собак ховали у своїх покоях, у своїх містах. А от землерийок і яструбів відвозили у місто Буто. А ібісів - у Гермополь. Ведмедів рідкісних і вовків ховали там, де знайшли їх. Є і двобічні тварини, такі як крокодил – в одних містах вони священні тварини, а в інших містах люті вороги. Ліпотами в Папремітському окрузі вважалися священними, а на всіх іншій територій ні.
Професор все нотував і дивися в карту, шукаючи гробницю Ехнатона, вираховуючи можливе місце знаходження та думав про збагачення власних кишень. І продовжував слухати розповідь далі. Дух розповідав про Епару. Якщо в бика хоч одна ледь-ледь була чорна волосина, то він вважався нечистим. Також жрець оглядував бика і як ростуть коси на хвості. Після перевірки жрець обгортав роги тварини папірусом і ставив на лоб печатку священною твариною і хто її вбива, карався на смерть. Крім цього коли було вбито священного бика, була знайдена книга смерті, всі сторінки якої були розірвані і розкидані біля тварини. І знайдена химерна сторінка з текстом: «Слава тобі владико правди! Я прийшов до тебе...» текст був не розпізнаний, припалий пилюкою. Але один чоловік на ім’я Джофер ніби з попелу та з пилюки відновив текст книги мертвих, махнувши рукою, вона відновила сторінки та свій віковий запах і нові написи: «Ти приставив мене, щоб споглядати твою красу. Я знаю тебе та іменна 42 богів, які в залі з тобою обопільної дати твою красу, обопільною красою Живляться кров’ю лихою». А професор розглядав мапи і вираховував напрям, але все таки був здивований як простий чоловік, як маг зміг здійснити такі дії, якщо він не був чарівником чи ілюзіоністом. Таємниця, але все-таки того чоловіка покарали, він проклятий демон. Відомо також, що коли він відновив книгу мертвих, неправильно читав її, то став бачити незрозумілі речі і змінювати форму від видимого до невидимого. І дух побачив, що професор його не слухає, став схвильований більше, чим був, не знаходив собі місце – то сонце заважало йому думати то вітер, то піщані дюни змінювали течії і затуляли обличчя. Змінився повністю професор, що його було не впізнати. З молодого, став старим та сивим чоловіком. Котрий бачив духів, піщаного демона і нічого вже не лякався на своєму шляху, був готовий до всіх пасток долі, що вона підготувала, знав він ніби все на перед. Знищений футляр з-під окулярів, окуляри розбиті і десь загубив. Сам був змарнілий, худий не знаходив собі місця. Попрощався з духом пустелі і пішов собі далі. «Хлопче, стій хочу тобі сказати, що далі будуть нещастя. Хочу тобі допомогти, хоча не маю тіла, як-ти, хоча є серце живе. Я тобі дам декілька порад, підійди до мене розкапай під тіню». Хлопець так і зробив – з піску дістав череп. Дух говорив: «продовжуй далі копати». Поки не відкопав цілі кістки, поряд лежали панама та жакет з фотографією. Він дістав і помітив свого прадіда, не знав що робити. Взяв фото та записки, де можливо шукати свого прадіда, подякував, попрощався і збирався вже іти, але все зникло ніби нічого не було. Блукав довго пустелями, пилюка потрапляла в ніздрі. Не відчував вже піщаного дна під ногами змарнілий, неповороткий. Піднялися піщані бурі, нічого не було видно. Прямував до мети і бачив через пилюку тіні, від них тікав, зачепився за каменюку і впав додолу, невідомо що, але довго летів вузькі чорні шляхи. І опинився невідомо де. Було сиро і темно, повзали скарабеї, але коли знайшов факел, підпалив, побачив невідоме місце посеред спис і невідомо, навіщо йому треба був спис, але все таки взяв з собою. Подорожував по невідому коридору, оглядав – все було в павутині. Почулися звуки, нібито хтось бив по металу в кінці і здалеку побачив акрабуамелу. Рухалася ця істота швидко і нікого не зачепивши, відходив потрохи назад. Піднявши клешні, хотів замахнутися, але перше вдарив професор списом. Перемігши акрабуамелу, оглядівся в коридорі, по стінах зображення. Не може бути! Це ж гробниця Ехнатона - фараона мрійника, який провів реформу соціального характеру, котрий хотів звести все до єдиного культу Атона. Зображенні різні – ієрогліфи, малюнки, він підходив все ближче і ближче, вставив спис в замок і з’явився саркофаг з мумією прадіда, де його вкусив його скарабей. І він перемістився далі в часі, аби побачити далі своїх предків.

Оцініть твір та напишіть відгук

Ваш коментар

^

«Книга - велика річ, якщо людина вміє нею користуватися» О.О. Блок