recaptcha Книготека онлайн recaptcha

Вхід

реєстрація

Допомога

Ел. скринька

Момент істини 1

Автор:

Дмитрович

Жанр:

Наукова фантастика Пригоди

Формат:

Повість

Сторінок:

77

Рейтинг:

5/5 (голосів:2)

Переглядів:

65

Рік:

2020

Завантажити

Опис

на Терру достатньо скинути через гіпертунель брилу діаметром дев‘ять кілометрів, щоб планета не зійшовши з орбіти, повністю закуталась в шар диму і пилу. А це, призведе не тільки до швидкого вимирання гігантів, а й змінить клімат, в якому вони вже не зможуть жити.

МОМЕНТ ІСТИНИ Книга 1 Терра
МЦРОЗА
Влад і Аліна стояли біля зіяючої темнотою чорної діри і пригадували та аналізували своїм біологічним компютером (головним мозком) інформацію, яку щойно отримали. Міжнародний центер розкриття та обгрунтування земних аномалій утворився в наслідок домовленості ряду держав Європи, щодо ефективного використання коштів для вивчення аномальних явищ. Багато шарлатанів з різних кінців Земної кулі, спираючись на багатогранність законів і користуючись безкарністю, розповсюджували плітки, підтверджуючи їх сумнівними фото та відео про існування поряд з людьми чогось незвичного. Далі псевдовчені (шарлатани) при підтримці спеціально для цього утворених громадських організацій, вимагали від уряду країн гроші на вивчення цих істот та явищ. Таким чином в багатьох державах виникали інститути, які десятиліттями смоктали з бюджетів кошти, на не існуючі проблеми. Після утворення «МЦРОЗА» майже відразу закрилися інститути по вивченню «лохнеського чудовиська», «снігової людини», «трирукого павука», «чупакабри», «електро-магнітної літаючої змії» і багато інших. А після вступу в «МЦРОЗА» Сполучених Штатів, з часом закрився всесвітньо відомий інститут по вивченню НЛО, так звана зона 51.
Головним завданням «МЦРОЗА», була фіксація виявлених аномалій, вивчення ситуації на місці та підтвердження правдивої інформації. Далі передача справи компетентним вченим. В інших випадках викриття шарлатанів і передача їх відповідним органам.
Спочатку була затверджена міжнародна комісія, яка займалася деталями створення Центру. Членами комісії не офіційно, проте беззаперечно було вирішено, що в Центрі не повинно бути громадян двох національностей. Тому що будь які починання, одні перетворять на засіб власного збагачення інші загублять ще в зародку, через своє споконвічне «авось», безвідповідальність, лінь, і пянство. Потім постало питання географічного розташування «Центру». Однозначно вирішено, що «Центр» повинен знаходитись в центрі Європи. І тут виникли непорозуміння. Так як багато країн вважали себе не те що центром Європи, але й «пупом» Землі. В решті - решт переміг здоровий глузд. І «Центр» вирішено було відкрити там де й мав він бути, в Україні. А так як український народ беззаперечно визнано найбільш інтелектуально розвиненим та працьовитим, то особовий склад набирався переважно з українців. Міжнародному Центру потрібні були молоді ерудовані працівники та хороші спеціалісти-емігматологи. І в той же час міцні, витривалі фахівці, здатні в разі чого постояти за себе. Бажано майстри з бойових мистецтв, які на професійному рівні розумілися б у військовій справі. «МЦРОЗА» було передано в підпорядкування міністерства оборони, тому в першу чергу, увагу звернули на військові «виші». В них були проведені відповідні конкурси.
Владиславу Васильовичу Феніксу, чи просто Владу, як називали його підлеглі, не те що б повезло потрапити до складу «МЦРОЗА», він ніби все своє життя готувався до цього і обставини склались на його користь. Фенікс вчасно скористався нагодою, яка дається можливо один раз в житті і то далеко не кожному. Тому успішно пройшовши конкурсний відбір, він був зарахований в штат новоствореної та перспективної організації. «Центр» надав можливість випускникам, які пройшли конкурс, закінчити свої військові заклади, і сплатив державі кошти за їхнє навчання. Через декілька років Фенікса призначили керівником групи швидкого реагування, цим само відкривши шлях до подальшого карєрного зростання.
На думку Влада артефакт який досліджувала його група, під час останнього відрядження, ставив з ніг на голову всі уявлення про Всесвіт.
У відділ збору інформації надійшло повідомлення про виявлення небезпечної печери. В Карпатських горах на території Словацької республіки, поблизу селища Hel’pa, за оперативними даними в печеру потрапили двоє туристів. Там їм відкрилося те, чого до них ніхто не бачив. Під час грози вони сховалися в печері від негоди. Гроза бушувала, дощ лив як з відра, небо раз по раз навпіл розтинали яскраві блискавки. Від удару одної з блискавок печера здригнулась і частина внутрішньої стіни обвалилась, відкривши вхід, круглої правильної форми, до абсолютно темного приміщення. Як здалося туристам, уламки від стіни ніби пилососом втягнуло у щойно утворений темний прохід. З цікавості вони спробували присвітити ліхтариком у щойно утворений отвір. «А що як там кімната повна безцінних скарбів»? Та ліхтарик нічого не висвічував за темним проходом. Здавалося що промінь натикався на якусь перепону. Один з чоловіків, здивований побаченим, підійшов до отвору, і протягнувши до нього руку з ввімкненим ліхтариком, на очах свого товариша в одну мить ніби розчинився у повітрі. Інший, наляканий побаченим, не став випробовувати долю. Деякий час, знаходячись на відстані від отвору, він кликав свого товариша. Не почувши ніякої відповіді, поспіхом залишив небезпечне місце і поспішив повідомити про страшну пригоду місцеву владу. Представники влади, після попередньо проведеного розслідування, коли в печері ще зник і поліцейський слідчий, взяли з туриста підписку про не виїзд. Як не як а зникли дві людини. І виставили навколо аномальної печери охорону, до прибуття спеціалістів.
Надчутливі, високоточні прилади виявили на вході в печеру наявність дуже високого меланітового фону. В саму ж печеру вирішили запустити механічного робота під назвою «Дроник», якого група Фенікса в даний час ретельно готувала до обстеження печери, налаштовуючи та перевіряючи на ньому різні прилади, датчики, мікро камери відео спостереження.
Меланітовий фонщоб не занурюватись у мало зрозумілі не науковцям терміни, формули і теорії, це масове скупчення елементарних частин, з яких утворюються «кварки», здатних несподівано зникати в одній і миттєво виникати в іншій частині Всесвіту. Існування меланітового фону вчені фізики теоретично довели пять років тому. Потім розробили і сконструювали прилад, який підтвердив їхню теорію про існування постійного меланітового фону в атмосфері Землі.
Те що зафіксував на вході в печеру
«мелафон», так ніжно прозвали прилад, фоном вряд чи можна було назвати. Скоріше це було сильно концентроване меланітове поле в перше виявлене і ніким ще не досліджене. На кінець «Дроник» був готовий до роботи. За традицією члени команди побажали йому успіху. Влад також приєднався до побажань і ніби до живої істоти промовив: «Давай хоп». Цей вислів він давно, ще в дитинстві, почув від батька, який іноді розповідав про свою армійську службу. Коли наряд заступав на охорону кордону, у них на заставі хлопці в слід друзям говорили цю фразу. Подорослішавши, Влад дізнався що те дивне слово «хоп» на англійській мові значить «надіятись». Згодом фраза «давай хоп» стала фразою Владової групи, проти чого ніхто не заперечував.
Андроїда запустили в печеру. Прилади ніяких аномалій окрім високого меланітового поля не фіксували, а воно збільшувалося по мірі наближення "Дроника" до отвору в стіні печери. Наблизившись до цілі, андроїда ніби магнітом втягнуло в темноту. Зображення з усіх камер на екрані перед Владом і його групою, що невідривно спостерігали за монітором в одну мить стали чорними. Лише з одної камери зображення було чорним з маленькою білою крапкою по середині, яка за лічені секунди розрослася і залила весь екран яскравим і в той же час мяким білим світлом. Біле світло одночасно заполонило інші зображення з усіх камер. На якусь мить настала повна тиша. А потім Аліна Таран, відповідальна за технічне оснащення групи, не визначено промовила:
Що це було? Ти бачив це? Воно поглинуло нашого «Дроника»! Даю сто процентів. Його в печері не має, так як і того чоловіка з поліцейським.
Але ж світло на моніторі не зникло. Значить він продовжує працювати. Його потрібно спробувати лише перелаштувати і можливо він нам покаже хоч якесь зображення, скоромовкою промовив Ірвін Левіл.
Тоді давай швидше, не гай часу. Не відомо скільки він ще проіснує у справному стані, – віддав команду шеф групи, Влад Фенікс.
Поки Ірвін чаклував з апаратурою, у Влада промайнула думка щодо ситуації: «Явно це не шарлатанство і справу прийдеться передавати вченим для детального вивчення. Тут щось дуже серйозне. Не хочеться ось так за «свиняче вухо» комусь віддавати справжні відкриття. Потрібно будь що розібратися з цією справою, а вже потім, все інше, нехай вивчають вчені мужі». Влад завжди так робив коли назрівало щось цікаве.
Як Ірвін не старався та окрім білого світла на екрані монітору нічого не зявлялося. Неймовірно, але зв'язок з «Дроником» ще існував.
Якщо зв'язок з ним не втрачено, то спробуй визначити місце знаходження «Дроника», чи його відстань до нас, – порекомендувала Аліна.
Від інформації, яку отримав Ірвін, остовпіла вся група. З отриманих даних виходило що «Дроник» знаходився за межами Всесвіту.
Потім зв'язок з ним припинився.

КАМЕТОН
На каметонській науковій нараді, з доповіддю виступив професор астрофізик Раур Габей:
Шановні члени наукової ради. Хочу доповісти вам про важливе відкриття інститутом космічних досліджень, і попросити підтримки щодо реалізації наших планів відносно даного відкриття, яке піде на користь усього суспільства. Ввірений мені інститут проводив звичайні планові спостереження за останньою фазою згасаючої зірки G65LX, яка знаходилась у секторі PR292, що за 743 парсеки від Каметону. Спочатку все відбувалося по звичайному сценарію. Зірка розширилась вибухнула. Стиснулась. І на її місці мала утворитися «чорна діра», яку ми збиралися зафіксувати та нанести на нашу зоряну мапу, як ще один новий прохід до дальніх галактик. Але прилади в тому місці не виявили ніяких ознак міжгалактичного тунелю, що утворюють «чорні діри». Натомість на місці згаслої зорі ми наштовхнулись на надзвичайно твердий однорідний предмет. З розрахунків проведених спеціалістами інституту, діаметр обєкту 3476 кілометри. Спираючись на дані вимірювальних приладів я з впевненістю в 99 відсотків можу стверджувати що обєкт являється велетенським діамантом. І один процент залишаю на те що цей обєкт може виявитись діамантом з супер властивостями. Обєкт абсолютно прозорий і тому коли він охолоне, виявити його за допомогою спектрального методу буде не можливо. Такі кульбіти вмираючі зірки нам ще не підкидали. Зазвичай після себе вони залишають «чорні діри», тунелями яких ми навчилися користуватися. Про те утворення діаманту теоретично теж можливо. Я вважаю ми повинні відправити експедицію в сектор PR292. Дослідити даний обєкт. І якщо він не несе для нас ніякої загрози, та може бути корисним, переправити його по ближче до Каметону, для детальнішого вивчення та використання в наукових цілях.
Після незначних дискусій, в засіданні зробили перерву до наступного дня, з ціллю надати членам наукової ради час, на детальніше ознайомлення з матеріалами даної справи.
По закінченні доповіді до Раура Габея підійшов його старий приятель професор біоінженерії та медицини Тераній Хорс:
Вітаю тебе друже.
Терраній міцно потиснув руку Раура.
І тобі довгих безболісних циклів, – щиро відповів Габей.
Я так розумію ти на порозі грандіозного відкриття.
Думаю без перебільшення що це так. Може пообідаємо разом і я детальніше розповім тобі про свої плани?
Згоден. Я також хочу поділитися з тобою своїми науковими розробками, – задоволено відповів Хорс.
Ресторан готелю, був на половину заповнений членами наукової ради. Приятелі пройшли до вільного столика. Вмостилися у зручні крісла і зробили замовлення. Поверхня столу додатково слугувала екраном монітору, на якому при бажанні можна візуально переглянути, відчути запах і смак будь якого з блюд ресторанного меню. Ресторан був повністю автоматизованим. І майже відразу, після підтвердження замовлення на столик приятелів зверху спустилися вибрані ними страви і напої.
Ти знаєш Раур, – звернувся Терраній Хорс до Габея. – Наш інститут також на порозі грандіозного відкриття.
Невже відкрили еліксир молодості? – мало не вигукнув Раур і автоматично прикривши рот рукою, покрутив головою в різні сторони.
Про те їх там ніхто почути не міг, так як всі столики були обладнані прозорими звуковими барєрами, які при бажанні клієнтів могли захистити їх також і від сторонніх очей, тим самим створюючи інтимну обстановку навколо столика.
Ну не зовсім еліксир, – сказав професор Хорс.
Він знав професора Габея дуже давно і довіряв йому як собі:
Ми виявили закономірність плину часу відносно конкретного живого індивідуума. Провели ряд досліджень і отримали позитивні результати. І на даний момент плануємо провести експеримент більш масштабного рівня.
Ми обидва вчені, – з усмішкою промовив Габей. – Тому попрошу висловлюватись більш конкретно.
Так, я тобі все поясню. Твоє відкриття дуже зацікавило мене ще задовго до цього засідання. І воно може бути тісно повязаним з нашими розробками.
Вельми цікаво. Та інтригуюче, – Габей перестав жувати і витер серветкою губи. Уважно слухаю.
Як ти знаєш одним з пріоритетних напрямків роботи мого інституту являється здоровя і довголіття громадян. Ми навчилися уповільнювати старіння наших клітин різними дієтами, фізичними вправами, медитаціями, хімічними препаратами, але це не те чого хотілося. А хотілося б більшого. Якось мені в голову прийшла думка: «а що як би зупинити час».
Щоб я тебе не знав, то подумав би що у вас там не інститут, а божевільня, – іронічно промовив Габей.
Не перебивай. Слухай далі. За основу своєї теорії я взяв той факт, що при сильних емоціях, особливо при страхові, навколо живого організму іноді все відбувається в уповільненому темпі. В результаті проведених експериментів підтвердилось, що живі організми дійсно виділяють емоціональний ефір, ми його назвали емонал. Цей ефір згущує час і для того хто потрапляє в зону його дії, час уповільнюється.
Тоді виходить для кого уповільнився час, той буде у ньому уповільнено рухатись ну і таке все інше? – не втримався від запитання Габей.
Це тільки так здається тому хто виділяє емонал. Насправді все відбувається по іншому. Для того хто виділяє емонал, час проходить швидше. І він швидше старіє. А для того хто потрапляє в зону дії емоналу час уповільнюється, про те він продовжує перебувати у своєму звичайно - активному стані і живе довше. Чим більше виділяється емоналу, тим більш уповільнюється час.
І більш очевидні наслідки для обох сторін, Продовжив Габей.
Так, але основна фішка в іншому. У нашій лабораторії експерименти на тваринах проводили три лаборанти. Двоє чоловіків і одна молода дівчина на імя Астрея. Згодом виявилась цікава закономірність. Коли експерименти проводила Астрея, прилади завжди фіксували більшу концентрацію емоналу відповідно і більше уповільнення часу. Ми довго не могли зрозуміти в чому причина. Спочатку думали в фізіологічних відмінностях полу. Замінили Астрею іншою лаборанткою. Прилади показали ідентичні результати з результатами чоловіків. Ми міняли лаборанток одну за одною. В Астреї продовжував бути найкращий результат. І лише в девятої лаборантки, результат експерименту виявився таким як у Астреї. Ми стали порівнювати дівчат. Шукали спільне та розбіжності. Брали у них різноманітні аналізи. І коли вже здавалося з глухого куту не має виходу, хтось жартома сказав: «У них на пальчиках однакові каблучки». Це був момент істини. У них дійсно на відміну від всіх були каблучки з справжніми невеликими діамантами. Подальші експерименти показали, що діамант здатний притягувати, концентрувати та перепускати через себе емонал з більш далеких відстаней. У нашому випадку це був емонал піддослідних тварин що знаходились в іншій кімнаті лабораторії і не були на той час задіяними в експерименті, але знаходилися в збудженому стані. Потім ми змоделювали шар. В ньому розмістили істоту, що викликає у піддослідних тварин страх. Підвісили поряд з шаром діамант і отримали несподіваний результат. Шар повністю обгорнуло емоналом і в ньому майже зупинився час. Істота що знаходилась в середині шару поводилася абсолютно адекватно без ніяких змін. Про те піддослідні в продовж експерименту швидко старіли і помирали. Після чого шар емоналу розсіювався.

«МЦРОЗА»
Ввечері, коли всі денні справи були завершені а детальний звіт про проведену роботу з загадковою печерою передано в «МЦ», Владислав дозволив собі розслабитись за чашечкою кави. Спиртного він принципово не вживав. Влад сидів у своєму номері місцевого готелю і розмірковував наступним чином: "Мікро і макро світи вражають не тільки уяву, а й науку своєю подібністю та ідентичністю. Будова атома і Сонячної системи, властивості води і темної матерії, водяна вирва і чорна діра. А температура? Якщо в організмі підніметься на 1-2 градусице хвороба. Якщо на Земліце катастрофа. Прикладів безліч. Одне не досяжне у своїй величі, інше - у своїй мініатюрі. Спираючись на властивості одного можна передбачити поведінку іншого. Якщо людину порівняти з клітиною її ж організму, то можна дійти до дуже цікавих висновків. Люди так само як і їхні клітини існують певний проміжок часу і відмирають. Натомість народжуються нові люди і відповідно нові клітини. Доречно звернути увагу, на те що клітини в організмі повністю замінюються на нові через 12 років, і люди на Землі замінюються повністю на нових тільки уже через 120 років. В певної групи клітин, так як і деякої групи людей, життя проходить дуже добре. До них, не зважаючи ні на що в першу чергу, як правило за рахунок інших, надходять всі необхідні для комфортного існування ресурси , а відповідно до клітинвітаміни та поживні речовини. Такі люди і клітини більш захищені не лише в «фінансовому» плані, але й у фізичному. Життя інших клітин як і більшості людей проходить набагато гірше. Вони все своє існування змушені виконувати тяжку фізичну працю. А такі клітини, як клітини нирок, печінки, ануса і їм подібні все своє життя перепускають через себе токсичну отруту, різні нечистоти та відходи. Покращити своє існування такі клітини не в змозі. Клітини шкіри взагалі виконують роль захисника організму. Вони частіше за інших отримують механічні пошкодження і гинуть. Серед клітин організму хоч він і досконалий є й клітини паразити, є клітини що все своє існування тяжко працюють на інших. Завдяки всім цим клітинам людина живе, творить, вважає себе розумною істотою, вершиною еволюції. Але людина ніколи не зважає на окрему свою клітину. Людині взагалі не має ніякого діла до якоїсь там окремо взятої клітини, до її проблем, бажань, потреб, чи її комфортного існування. Лише якщо захворіє або травмується якийсь орган і в кору головного мозку поступить сигнал, тоді людина можливо прийме міри звязані з його лікуванням. Але щоб поліпшити існування своєї окремо взятої клітини, людина навіть якби й захотіла, то однозначно не змогла б цього зробити. Про відмерлі клітини, які відійшли у небуття, організм взагалі не знає і ніколи не згадує, і тим більше не забере їх кудись до себе і тому ніякі ні рай ні пекло їм не загрожує. Однозначно «людина розумна» ніколи не сприймала за розумну свою окремо взяту клітину. А окремо взята «розумна клітина» ніколи не зможе осягнути всієї величі і могутності людини якій вона належитьсвого БОГА. І які б молитви клітина не присвячувала своєму організму, людина їх не почує і нічим не зможе ні покарати клітину, ні допомогти їй. На землі виникали цивілізації, розросталися, розвивалися, досягали своєї величі, занепадали, гинули. На їх місце приходили нові слабо розвинені, як немовлята, але якимось дивом виживали там де не змогли вижити сильні, і все повторювалося знову. Скільки циклів все це ще буде повторюватись? Яким органом і якого не збагненного нам організму може виявитись наша планета Земля? І чи не являється злоякісною пухлиною перенаселення нашої планети? І чи не призведе це до «хірургічного втручання» чи «трансплантації» враженого органу? Цікаво чи вдалося хоч одній клітині вирватись за межі організму. Пізнати всю велич того кому вона належить, а потім повернутися назад і розповісти все своїм "товаришам…" Його роздуми перервав дзвінок. Влад встав і відчинив двері. На порозі номеру стояли колеги, готові до обговорення робочої ситуації та дискусії навколо неї.
Ну що друзі? Проходьте, розміщуйтесь, – запросив Влад. – У нас був час на роздуми. І ми повинні як завжди поділитись своїми думками і пропозиціями щодо нашої справи. З кого сьогодні розпочнем?
Я навіть не знаю що й думати, – промовила
Юрма Колдрін. – Чортівня якась. Був «Дроник» раз і немає. Спочатку чорний екран, а потім з одної світлої крапки став білим. А те що він нам видав таку відстань, я думаю то збій у системі, перед тим як вийти з ладу.
Робота у нас така. Розбиратися з різною чортівнею, – вставив свою репліку Ірвін.
Не перебивай, Ірвін, – попросив Влад. – Продовжуй Юрма.
А що тут продовжувати? В печеру заходити небезпечно. Датчики встановлені на вході так і продовжують показувати дуже високий меланітовий фон. Можливо з за нього, меланітового поля, «Дроник» зламався. Апаратура вийшла з ладу і передала оту не правдоподібну інформацію. А все воно зламане так і залишається на дні печери.
Тому я пропоную передати справу вченим і нехай займаються тим «меланітовим полем».
А як же зниклий турист? – запитала Аліна.
На мою думку то ще не факт що до його зникнення причетна печера. Можливо там звичайний кримінальний злочин.
А поліцейський?
Не знаю. Я вважаю, спочатку вченим потрібно розібратися з «меланітовим полем».
Найближчим часом нам повинні прислати нове обладнання і ми уже більш обережно продовжимо наші дослідження, – повідомив Влад. – А до того ми не маємо сидіти склавши руки. Потрібні різноманітні версії. Завтра з ранку розпочнемо роботу з тим обладнанням що у нас є. Можливо ще хтось бажає поділитись своїми думками, припущеннями?
Потрібно детально опрацювати останню інформацію яку видав робот, – промовив Ірвін. – Я думаю вона достовірна.
Вони ще деякий час обговорювали план завтрашніх дій, а потім Юрма з Ірвіном залишили Владовий номер, відправившись відпочивати.
Щось я не чула твоєї версії, – промовила Аліна, коли за колегами закрилися двері, і пильно подивилася Владу у вічі. – Кінчиком носа чую, ти щось знаєш. Ти б так просто не мовчав.
Так, я дійсно маю деякі думки. От спробуй собі уявити «нічого», а тепер уяви, що того що ти уявила - не існує.
Тобто пустоту?
Ні, пустота - це вже щось, а то - геть нічого, навіть без пустоти.
Це уявити не можливо.
Ось дивись. Спробуй уявити коли тебе не було. Якщо відкинути все те, що тобі розповідали про період до твого народження, то виходить, що для тебе самої цього всього не існувало, так як і тебе. Не існувало часу, простору. І ось з цього абсолютного нічого, яке ми не можемо збагнути, зявляється все. Вчені говорять що спочатку був вибух. Але ми не можемо усвідомити, як так з нічого, може статися такого грандіозного масштабу вибух. Значить до вибуху щось було. Те що забезпечило цей вибух. І от коли мій розум зумів уявити абсолютне нічого, він сам мало не вибухнув, і мені стало зрозуміло як утворився Всесвіт, що було до вибуху і чому він відбувся. На словах це пояснить не можливо. Це можна зрозуміти тільки при допомозі уяви, якщо вона достатньо розвинена. Нічого, це взагалі нічого, ні простору ні часу. Ні чорного, ні білого, взагалі ніякого. Ні чогось великого, ні мікроскопічної крапочки. І одночасно з цим нічого, якого не має ні де, тому, що ні де також не існує, нічогоце абсолютно все, чого ні де не існує. В результаті такого парадоксу виник вибух. Вибух парадоксу. І знову ж таки він так само виник ні де і скрізь. І так як часу тоді не існувало вибуху не було і він був, постійно і всюди, поки в результаті вибуху зявилися навіть не «кварки», і навіть не «меланіт», а «скрени». Це так би мовити нічого з нічого. Їх не було і вони були скрізь. З «скренів» складається світла матерія. А обєднуючись з «скренів» стало виникати щось. І це щось ми можемо уже визначитице меланіт а з нього утворюються «кварки», найменші елементарні частинки, з них і виникла темна матерія, а потім і наш Всесвіт. Темна матерія продовжує утворюватися з «кварків», які виникають з «скренів», що утворюють «меланіт». «Кварки» заповнюють собою наш Всесвіт, тим само розштовхуючи в різні боки раніше утворені галактики. Між нічим, тобто світлою матерією і темною, як вирва у воді утворилися тунелі, через які у чорну матерію потрапляє меланіт з якого створені «кварки», що потім перетворюються в темну матерію. Натомість через цей тунель, якщо так можна сказати, на зовні виводиться ніщо – «скрени». А це може бути що завгодно навіть душі померлих. Причому не тільки людей, а й всього того в чому було життя. Ось чому люди під час клінічної смерті, коли їх душі ще не втратили зв'язок з помираючим тілом і поки ще не встигли перетворитися в ніщо, бачать довгий чорний тунель з світлом в кінці. Зв'язок душі з тілом ще не втрачено і вона передає йому інформацію. Я думаю один з таких тунелів ми виявили. А нашого дрона потоком «скренів» винесло за межі Всесвіту, де він розпався на ніщо.
Так, це дуже цікава теорія, але я щось її раніше не чула, – задумливо проговорила Аліна.
Ти її раніше і не могла почути, тому що це моя власна теорія, яка базується на деяких засекречених нашою організацією матеріалах.

КАМЕТОН
Місія на пошук та транспортування діаманту була затверджена майже одностайно на вищому рівні асамблеї Каметону. Для її здійснення виділено достатню кількість енергоресурсу, підібрано досвідчений екіпаж з чотирьох астронавтів на чолі з капітаном Вларом. До старту зорельоту залишалися лічені хвилини. Всі системи і прилади працювали в нормальному режимі. На кінець диспетчерська служба дала добро, космічний апарат в формі плоского диску здригнувся. На мить зависнув над поверхнею планети і зник в напрямку міжгалактичного тунелю. Зореліт подолавши більше десятка гіпертунелів і декілька сотень мільярдів кілометрів, що складала загальна відстань між тунелями, на кінець виплигнув з гіперпростору на краю сектора PR292. Тепер за справу взялися члени експедиції яку очолював професор Раур Габей. Ним ще на Каметоні був детально до найменших дрібниць опрацьований план дій. В першу чергу, просканувавши простір потрібно було виявити місце розташування діаманта. Потім провести ретельну перевірку на безпечність даного обєкту. І лише після того проводити підготовку до транспортування космічного тіла. Завдяки злагодженим діям членів експедиції, пошук та перевірка діаманта на безпечність пройшли швидко і дали позитивні результати. А от в розрахунки по транспортуванню космічного тіла прийшлось вносити корективи. Так як діамант виявився на три з половиною кілометри в діаметрі більшим від попередніх вимірів. А відповідно і набагато важчим. Тепер для енергетичної петлі «Центорвіля», яка затягне його в міжгалактичний тунель потрібно більше викачати енергії з найближчої «чорної діри». Чим точніші розрахунки, тим точнішим буде місце виходу космічного тіла з гіпертунелю. А ще потрібно діждатися коли матерія
стиснеться в хвилі. Тоді головне швидко накинути петлю на діамант і самим стрибнути в тунель, щоб не наражати себе на небезпеку. А вже з протилежного боку тунелю, сховавшись від пекла, що там відбуватиметься, чекати появи діаманта. Пульсуюча матерія вирівнюючись натягує енергетичну петлю закріплену за краї гіпертунелю. Спрацьовує принцип рогатки. І так дванадцять переходів. Останній стрибок потрібно вирахувати найточніше, адже діамант з гіпертунелю повинен чітко вийти на орбіту Каметону і стати його супутником.
Все пройшло як найкраще. Перша частина грандіозного плану втілилась в реальність. Весь науковий світ вітав професора Раура Габея з успішно проведеною операцією. А капітан Вларом з своїм екіпажем стали героями Каметону. Діамант згідно розрахунків вийшов на орбіту Каметону і залишився на безпечній відстані охолоджуватися.
Раур Габей та Терраній Хорс зустрілися щоб поділитися своїми планами на майбутнє.
Ну що друже, позаду фанфарипопереду праця, – сказав професор Терраній Хорс своєму приятелю.
Згода. Звичайно я вибираю те що по переду - працю. А що нам ще лишається, – відповів Габей. – Розповідай що ти тут намудрував поки я футболив сюди отого камінчика.
Памятаєш? Я тобі розповідав про наші експерименти. Так от, поки, як ти висловився «футболив сюди діамант», ми розробили новий двигун до наших зорельтів на основі емоналу. Тепер емональний двигун буде основним, а енергетичний так і залишається на зорельоті тільки в якості допоміжного.
Ого! Нічого собі! Ану давай з цього самого місця і по-детальніше, – з непідробною цікавістю промовив Габей.
Я тобі розповім в загальному, а детальніше ти ознайомишся з документацією, щоб не витрачати марно час. Нам вдалося винайти матеріал «емоніт» і з нього сконструювати резервуар для зберігання емоналу. З емоніту ми також зробили дозатор. В принципі це і весь двигун. – і Хорс очікуюче подивився на Габея.
Ну… - не міг стримати своєї цікавості професор Габей. І розвів руками. – І що далі?
А далі як говориться все геніальне просто. Зореліт своїм енергетичним двигуном задає напрямок руху. Дозатор випускає з резервуару порцію емоналу і ним окутує зореліт. В середині зорельоту час зупиняється. І в залежності від розрахованої густини емоналу, за рахунок швидкості яку задав енергетичний двигун, зореліт в одну мить переноситься в потрібний сектор всесвіту. Лише кінцеву зупинку, для уникнення неприємностей, потрібно вибирати в нульовій зоні тобто пустій від космічних тіл.
Нічого собі, – захоплююче вигукнув Габей. І це я в одну мить зміг би потрапити в сектор PR292 чи в якусь іншу найвіддаленішу від нас частину Всесвіту?
Так. Тільки правильно потрібно розрахувати порцію емоналу. Ну а вже на місці, безпосередньо до кінцевого пункту призначення, добиратися на енергетичних двигунах.
Виходить багато ходові затяжні гіпертунельні переходипройдений етап, вчорашній день? Це ж геніальне відкриття.
Слова про божевільню, що я сказав
минулого разу, з твого дозволу, забираю назад. І що ви вже проводили випробування? Що ти так впевнено це мені розповідаєш.
Випробування на завершальній стадії. Але з гіпертунелями поки що ми прощатися не будемо. Ми зіткнулися з одною я думаю вирішуваною але доволі затяжною проблемою. І ця проблема дефіцит емоналу. І я тобі не тільки про неї розповім, а й покажу своє бачення що до її вирішення, – Хорс увімкнув голограічний пристрій.
Тільки дивись не зазіхай на мого діаманта, – попередив Хорса Габей. – Я з діаманта планую зробити гігантського телескопа. Ми відшліфуємо на ньому потрібні місця. Установимо апаратуру і через діамант на іншому кінці всесвіту будемо бачити як комарик подружці спинку миє, – Габей розсміявся задоволений своєю дотепністю.
Я думаю одне іншому не стане на заваді. А навпаки доповнюватиме наші проекти. Для того щоб нам не виснажувати свою планету, ми повинні зробити ось що. Дивись сюди, – промовив Терраній і
протягнув вперед руку до голографону. Там, куди вказувала його рука, зявилась вогняна куля. – Нам потрібно поблизу Каметону розшукати молоду і стабільну зірку. Потім ми на її орбіту в зону комфортного проживання закинемо тверде космічне тіло, – Хорс знову протягнув вперед руку і навколо вогняної кулі стала обертатися маленька кулька.
Я так розумію, це і є моя робота відносно твого грандіозного плану, – промовив професор Габей.
Так, тут у тебе є і досвід і знання. А далі ми окутаємо планету атмосферою. Забезпечимо всім життєво необхідним і посіємо на ній життя. А потім…
А потім посіємо на ній страх, – закінчив за нього фразу Раур, здогадавшись куди клонить професор Хорс. - Терраній ти що надумав. Я ж тільки що можна сказати вибачився за божевільню.
Раур вислухай мене до кінця, – благально промовив професор Хорс. – Коли ти виступив на науковій раді з проектом переміщення діаманту на орбіту Каметону, всі вважали і тебе і твій проект
божевільлям. А я не тільки підтримав, а й схилив на твій бік майже всіх членів наукової ради.
Тепер я бачу що ти вже тоді на діамант положив своє око і старався, як я розумію, більше для себе ніж для мене.
Раур, я не збираюсь ніяким чином створювати перешкоди твоїм планам. Діамант не залежно від усього буде працювати абсолютно безпечним ретранслятором емуналів. І на ньому чи з ним можна буде робити будь що.
А як же посіяне там тобою життя? Я так розумію ти ж його з них і будеш висмоктувати.
Раур. Прошу тебе. Не перебільшуй і не накручуй себе. Там поселимо звичайних тварини, яких вживають у їжу. А коли все запрацює туди можна навіть буде літати на полювання. А головне, ти ж розумієш, для нас це майже як безсмертя. В одну мить подорожувати на любі відстані.
Добре Терраній. Ти на мене не ображайся. Я тебе чудово знаю і довіряю тобі. Але для мене у твоєму проекті, як я уже зрозумів, відводиться левова частка справи. Перш
чим я погоджусь, щоб потім не шкодувати і не змінювати на півдорозі своє рішення, я хотів би детально ознайомитись з документацією по даній справі.
Невдовзі професор Габей і професор Хорс з допомогою голографічного зображення вибудовували макет майбутньої зіркової системи, де вони мають посіяти життя. Саму зірку з чудовою гравітацією швидко відшукали не далеко від Каметону. Вона була не самою найближчою, проте чудово видною навіть не озброєним оком. А головне це була щойно утворена і уже помірно стабільна зірка, без власної планетарної системи за три гіпертунелі від Каметону. Звичайно на таку відстань на якій знаходилась зірка від Каметону, забагато і одного тунелю, але прямого сполучення з вибраною зорею нажаль не існувало.
Ми маємо не просто запустити на орбіту зірки Ра, планету, яку засіємо життям, а й побудувати для неї надійну довговічну планетарну систему захисту, – доводив свою точку зору професор Хорс.
А чому зірку ти називаєш Ра?
Як це чому? – здивовано перепитав Хорс.
В твою честь. Ра-ур. Скорочено Ра. Так як ти дуже швидкий, як говориться одна нога тут друга там, то й у назви зірки буде половина твого імені.
Ми не можемо будувати копію нашої планетарної системи, вона занадто для нас складна. І в нас для цього не вистачить ресурсу, – висловив свою думку Габей. – Каметон знаходиться в зоні подвійної зорі. Тут діють інші фізичні закони, ніж у одинарних зіркових систем і навіть час протікає по різному. Взагалі все відбувається по іншому. Звичайно це буде примітивна система. Але геть по простому також не вийде. Одна планета навколо Раце програшний не довговічний проект.
Дуже добре, – погодився Хорс.
Тому я готовий розглянути всі варіанти і вибрати найкращий.
Розглядати ні з чого. Ми повинні продумати один. Самий оптимальний. А потім прорахувати все до найменших дрібничок.
Значить так, – сказав Хорс. – Тоді почнемо з того, що в зону комфортного проживання зірки Ра, де вода може знаходитись в трьох станах, ми однозначно запускаємо тверде космічне тіло, яке засіємо життям.
Хорс простяг руку до голограми в якій обертався великий вогняний шар. Спочатку на деякій відстані навколо вогняного шару утворилося широке прозоре зелене коло у вигляді стрічки, а потім по середині стрічки покотилася невелика куля.
Що ти пропонуєш далі? – звернувся Хорс до Габея.
Я пропоную, хоча це й потягне додаткові енерговитрати, посередині між зеленою зоною і зорею установить датчик активності, а за зоною комфортного проживання чотирьохрівневий захист.
А тепер детальніше, – попросив Хорс.
Що за датчик активності?
В зоні між зорею і зеленою зоною, нам необхідно запустити ще одне тведе тіло. За структурою як та планета Терра, яку ти маєш засіяти, але я думаю разів у три менше, – сказав Габей.
Чому Терра? – на цей раз здивувався Хорс.
Тому, що ти маєш її засіяти. Ти її покровитель - Терраній. Значить вона буде Терра. Так от ця менша планета буде слугувати датчиком активності зірки Ра.
Повністю з тобою згодний. Тим більше коли на Террі буде атмосфера, нам по цій маленькій планеті, яку ти називаєш датчиком, легше буде слідкувати за активністю зорі. І в разі чого матимемо більше часу для прийняття конкретних рішень і дій. А що за чотирирівневий захист ти придумав?
Ззовні я пропоную захистити Терру, в порівнянні з її розмірами, чотирма газовими гігантами з потужною гравітацією. Які б захоплювали у своє магнітне поле не прохані космічні тіла. А газові для того, щоб в разі зіткнення з "пришельцями" вони мяко їх поглинали і від удару не летіли уламки, які
можуть пошкодити Терру. Газовий захист ми
побудуємо по зросту. Ближче до Терри більший гігант, а далі менший і ще менший.
Кожного разу Габей протягував руку до голограми і в указаному ним місці виникала кулька, розмір якої він корегував рухами пальців:
Якщо з якимось великим не проханим космічним гостем не зможе справитись крайня найменша газова планета то вона силою своєї гравітації уповільнить рух прибульця і на подальшому його шляху стане більша і масивніша планета-охоронець Терри. Ну і так далі. Такий захист буде найбільш надійним і до того ж таке їхнє розташування стабілізуватиме планетарну систему.
Я з тобою повністю погоджуюсь, але з огляду на те що ти запропонував я думаю не зайве буде підстрахуватися, – висловив свою думку Хорс. – Якщо ми сюди закинемо, - він порахував на голограмі кулі, що оберталися навколо вогняного шару, шість планет, які самі після гіперпереходів будуть неймовірно розжареними. А ще додати колосальний надлишок енергії. То можна тільки уявити яка тут підніметься температура і за який час все це охолоне. Звичайно після закінчення моделювання на голографоні, ми отримаємо всі необхідні нам дані і параметри, але передбачити на сто відсотків, як поведе себе зірка Ра, коли все охолоне, техніка не зможе. Можливо
зірка на той час стане активнішою ніж тепер, а можливо пасивнішою. Тому в модель планетарної системи пропоную включити два дублікати для Терри. Одну таку само планету розмістимо на внутрішньому краю «зони комфорту», іншу на зовнішньому. Та й в майбутньому, якщо зірка Ра змінить свою активність в ту чи іншу сторону, а ми це знатимемо завдяки планеті-датчику, то зможемо вчасно засіяти життям, чи перенести вже готовий матеріал на ту чи іншу планету-дублікат.
Це вже я бачу серйозний підхід до справи. Тоді давай ще запустимо, зважаючи на розміри, які тут вибудовуються, один, а краще декілька датчиків, що будуть контролювати стан всієї планетарної системи. Вони рухатимуться по еліптичній орбіті навколо зірки і до краю планетарної системи. Датчики можна запустити малих розмірів, що потягне не великі енерго затрати. А планетам дублікатам потрібно придумати офіційні назви.
Згода, - сказав Хорс. - І у мене здається вже для них є назви. Ми це все створюємо за ради емоналу. А любов і страх породжують най сильніші емоції. Тому внутрішній дублікат назвемо «Джа» коханка, а зовнішній – «Джесер», що означає воїн.
Після погодження професорами проекту, голографон автоматично розпочав прорахунок параметрів на стабільність штучної планетарної системи.
Як говориться, після трудів праведних, професор Хорс і професор Габей сиділи у своєму улюбленому ресторані і дружно спілкувалися.
Да, – протяжно промовив Габей. – А я губу розкотив. Не потрібні гіпертунелі. А виходить на втілення цього проекту нам життя не вистачить.
Можливо не тільки нашого, – погодився Хорс.
Результатами нашої праці зможе скористатися лише наступне покоління.
Я розумію, – з гіркотою в голосі промовив Габей. – Про те хотілося б не те що скористатися а хоч побачити як воно все це буде працювати. Слухай, я пригадую як ти минулого разу, після конференції, в цьому ресторані, щось говорив про безсмертя. Це ж виходить, те що ми з тобою впроваджуємо в життя, може забезпечити нашим правнукам безсмертя.
Раур ти ж розумієш що тягне за собою безсмертя. Це або повне безпліддя, або перенаселення Каметону. Навіть якщо за все своє безкінечне існування людина народжуватиме одну безсмертну дитину, яка згодом також колись та народить такуж безсмертну дитину. І що потім? Як безсмертні будуть позбуватися непотрібних безсмертних людей? І взагалі життя і час повністю втратять весь сенс, адже попереду вічність. Куди поспішати і навіщо щось робити.

«МЦРОЗА»
Продовжити дослідження Феніксовій групі у "Центрі" не дозволили. Натомість прийшла вказівка надійно законсервувати вхід в печеру і повертатися на базу. Влад вийшов на зв'язок з своїм безпосереднім керівником і не менше ніж пів години усамітнено спілкувався по суті даної справи, після чого разом з своєю групою прийнявся до виконання отриманого завдання, попередньо пообіцявши по закінченню роботи ввести своїх колег в курс справи. У Влада, як і у інших старших груп була спеціальна банківська картка з постійним лімітом коштів. З неї він міг витрачати в інтересах організації суму, що не перевищувала 50000 євро не обмежену кількість разів. Причому сума на картці відразу автоматично поповнювалась. Звичайно потім потрібно було відзвітуватись за кожен витрачений євроцент. Вони найняли техніку, працівників і особисто прослідкували за надійним та якісним виконанням завдання. Роботу закінчили пізно і повернення на базу відклали на наступний день.
У вечері у Владовому номері знову зібралася вся група. Вони чекали на пояснення несподіваного розпорядження керівництва.
Що ти можеш розповісти нам про це рішення центру? – запитала Аліна, сідаючи на диван.
Інформація про яку я вам розповім до кінця не вивчена і засекречена. Мене попередили що наша справа також буде засекречена. Секретність, щоб ви знали вводиться не для чиїхось корисних цілей, а для того, щоб не виникали домисли, легенди а потім і маніпуляції там де вчені ще не в змозі розкрити таємниці всесвіту науковим методом. Я як ваш керівник маю право ознайомлювати членів своєї групи, з секретними матеріалами, доступними мені по моєму рівні секретності. Звичайно, виконавши формальності про які ви знаєте. Після підписання спеціальних бланків про не розголошення секретної інформації, Ірма наповнила чашки смачною духмяною кавою, а Влад запропонував всім вмощуватись по зручніше і розпочав розповідь:
На початку створення «МЦРОЗА» було сформовано чотири робочі групи. Кожна група отримала по конкретному завданню, для підтвердження своєї професійної придатності. Нашу групу відправили в Єгипет, для вивчення пірамід. Те як були побудовані піраміди. Звідки брали матеріал для будівництва. Яким чином підіймали і так точно підганяли багатотонні блоки нас не цікавило. Наше завдання полягало в розгадці головного призначення пірамід. Казочка про усипальницю для фараонів була для простаків а не для нас. Ми перелопатили тони інформації, «замучили» десятки вчених єгиптологів, розшифровуючи невідомі письмена та вивчаючи древні легенди і перекази. Ми просканували піраміди при допомозі найновітнішого обладнання. І ось що ми вияснили. Піраміди вбирають в себе спеціальну не відомого нам походження тонку енергію і відправляють її в космос. Причому не розсіюють, а концентрованим ціленаправленим променем. Що це за енергія, яка її природа, походження, куди і для чого вона призначена, на рівні нашого науково-технічного розвиту встановити поки що не вдалося. Ми дослідили, що потік, як я уже говорив невідомої нам тонкої енергії, з піраміди Хеопса направлений в напрямку подвійної зірки Сіріус. Потім вдалося встановить, що всі древні піраміди, на різних континентах Землі, працюють як один цілий комплекс. Тільки їхні потоки такої само енергії направлені на Місяць. А від Місяця вона відбивається, при чому багаторазово прискорюючись, на піраміду Хеопса. Як самі бачите в цьому розслідуванні дуже багато невідомого і розгадка його залежить від майбутнього розвитку науки. Ми і вчені, що працювали з нами, зробили в даному напрямку все що від нас залежало, але якщо ця інформація стане загально доступною, то навколо неї розгорнуться нікому не потрібні дебати і дискусії, що заважатимуть в подальшому розкритті цієї таємниці, коли прийде на те час. Я сам тоді не втримався і висловив припущення, що з цим звязано те, що Місяць завжди повернутий до Землі одною стороною. І ось те з чим ми зіткнулися в печері мені нагадало єгипетські піраміди. Тільки воно набагато потужніше і небезпечніше. І здається зовсім іншого порядку. Під час нашої роботи з «дроником», всі показники його приладів автоматично передавалися в аналітичний центр нашої організації. Там їх обробляли порівнювали аналізували і прийшли до висновку, що займатися даною справою без спеціальної підготовки, обладнання, знань не тільки небезпечно для нашої групи, а й небезпечно в більш глобальному масштабі.
Потім розмова перейшла на філософські теми і Юрма Колдрін висловила своє бачення відносно часу:
Давайте почнемо з того, що час це не стабільна і дуже небезпечна для не підготовленої істоти субстанція. Годинники, хронометри і інші механізми до часу не мають взагалі ніякого відношення. Це прилади придумані людиною для зручності і комфортного перебування на цій планеті і вони можуть лише відраховувати певні інтервали в просторі відносно якогось космічного тіла. І не більше. Взяти б наприклад переведення годинника на одну годину вперед чи назад. Від цього ми не стаємо на годину молодші чи старіші, не потрапляємо в минуле чи майбутнє.
Вступ інтригуючий, – заохотила Юрму Аліна. – Продовжуй будь ласка.
А от з часом тут набагато складніше, – Юрма відпила кави. – У нього є певні властивості. Він може швидко пролетіти або неймовірно довго тягнутися. У ньому можна миттєво померти, а можна жити вічно. Правильніше сказати існувати дуже довго. Я взагалі думаю, і це моя власна теорія, якій я хочу знайти підтвердження, що кожній живій істоті природою відміряно однаковий проміжок життя. Просто ми живемо кожен у своєму, у різному за властивостями часі. Час як гума. Може стискатись. Може розтягуватись. Ним можна керувати як автомобілем. Правильніше сказати можна керувати собою в часі.

КАМЕТОН
Роботи по створенню штучної планетарної системи навколо молодої зірки Ра успішно проводились під керівництвом професора Раура Габея. Відносно не далеко в космічному просторі були розшукані заготовки потрібних параметрів, що мають в подальшому слугувати цеглинками майбутньої системи Ра. Через гіпертунель успішно закинули індикатор активності зірки Ра з попередньо вмонтованими на ньому приладами. На свою орбіту стала заготовка внутрішньої планети-дублікату Джа. Її єдину закидали з іншого гіпертунелю і вона закрутилася навколо своєї осі в протилежному напрямку відносно всіх інших планет. Чітко в центр зеленої комфортної зони вийшла на орбіту головна винуватиця затіяної справи, дуже прискіпливо вибрана заготовка планети Терра. Її запустили навколо зірки Ра зі швидкістю один оберт за одну Каметонську секунду. А от під час запуску заготовки зовнішньої планети- дублікату Джасер, вийшла аварія. Розрахунки по виводу її на потрібну орбіту були правильними, але частково через надлишкову енергію, яка підняла неймовірно високу температуру, а головне через резонансну дію сил тяжіння Терри і Джа - Джасер зіткнувся з Террою і вдарився об її гігантський виступ. На щастя Джасер не встиг позбутися енергетичної петлі з допомогою якої його закидали сюди через гіпертунель і він вибухнув, розлетівшись на дрібні уламки, які утворили кільце далеко поза зеленою комфортною зоною. Найбільшого уламка, Терра силою свого тяжіння не відпустила і ніби залишила на пам'ять про зіткнення з своїм дублікатом, що згодом став її супутником. Для зовнішньої планети-дублікату, щоб уникнути повторного зіткнення, Раур Габей вирішив взяти заготовку меншого розміру, залишивши для неї ту само назву - Джасер.
Набагато пізніше згадуючи цю ситуацію професор Хорс жартома сказав Габею: «От і не вір після цього в прикмети. «Як планету назвете, так вона і полетить», - і пояснив. Коханка Джа з допомогою Терри, вирішила притягти до себе та звабити воїна Джасера. А він будучи вірним військовому обовязку, щоб не зрадити своїм принципам, віддав перевагу смерті».
Подальше будування планетарної системи відбувалося за планом і без особливих інцидентів лише з кожною новою планетою все більше розігріваючи навколишній простір, до неймовірних температур. Заготовки планет починали кипіти і від обертів поволі ставали круглими. Після запуску на орбіту останньої планети-охоронця, від надлишку енергії, Терра, втім як і всі інші планети, на кінець перетворилася на круглу кулю розплавленої маси. Планетарна система набула вигляду вогняного варива, в якому все кипіло і булькало. Томущоб продовжити на ній заплановані роботи, прийшлося чекати, поки вона достатньо охолоне. На це пішло майже двадцять пять Каметонських роки, за які Терра зробила майже вісімсот міліонів обертів навколо Ра.
Поки планети холонули, Терраній Хорс успішно готував «посівний матеріал». Він запропонував всім науковим працівникам свого інституту створювати капсули з живим рослинним матеріалом, удосконалюючи і модефікуючи його на свій розсуд. Єдиною умовою була висока плодючість і життєздатність матеріалу. Все інше не бралося до уваги. Таким розпорядженням Хорс визвав цілу бурю ентузіазму у своїх підлеглих. Науковці старалися з усіх сил та застосовували всю фантазію на яку були здатні, щоб особисто їхні зразки були найбільшими і найпотужнішими. Вони називали їх своїми іменами, іменами своїх коханих і близьких. На Террі створили порожнини і заповнили їх резервними енергоресурсами. Потім «запустили» воду у вигляді крижаних брил та створили атмосферу і мимо волі під час проведення цих робіт занесли на Терру невидиме життя у вигляді мікробів і бактерій. Коли на Терру «запускали» воду, розраховуючи на те що крижані брили охолодять перегріту планету, суцільне плато, що мало слугувати за єдиний континент, від перепаду температур, тріснуло в багатьох місцях і великі шматки суші стали розповзатися в різнобіч, утворюючи окремі материки.
Ескадру зорельотів, що працювала над створенням планетарної системи, по праву очолював уже полковник Влард з соєю командою. Вони пролітали над планетою якій залишалася якась доля миті бути відносно мертвою. Сьогодні екіпажу Вларда випала честь першими засіяти Терру життям. І після того як капсули з його корабля торкнуться поверхні, інші зорельоти розлетяться по різних материках, також засівати Терру цінним рослинним матеріалом.
За час коли на Террі проростає і набирається сили флора, науковці Каметону, проводили роботи по виготовленню капсул з робочим матеріалом. На цей раз Хорс, разом з своїм приємником, молодим і перспективним вченим Атоном Осірісом, розділили спеціалістів на дві групи. Травоїдну і плотоїдну. І знову ніяких обмежень не існувало. Вимоги ті самі. Матеріал повинен бути плодючим, життєздатним і витривалим. І тут для спеціалістів відкрилося ще більше перспектив для втілення своїх фантазій.
На чолі групи «плотоїдних» лаборантів став Терраній Хорс. Створених своїх монстрів вони наділяли різноманітними розмірами як тіла, так і окремих органів. Основними робочими органами плотоїдів були зуби і кігті, які іноді виступали за межі тіла понад метр. Проекції хижаків випробовували у фонограмному залі. Вони літали, повзали, стрибали, бігали на двох і чотирьох кінцівках. Потім їх підправляли і вдосконалювали.
Групою «травоїдних» лаборантів керував Атон Осіріс. Вони проектували монстрів здатними протистояти плтоїдним. Своїх тварин творці створювали переважно на чотирьох міцних кінцівках, які одним потужним ударом могли убити ворога. Їх «забезпечували» різноманітними засобами оборони, такими як кісткова броня, роги, бивні, важкі кісткові нарости на хвості, надміцною шкірою. Одним словом політ фантазії ніхто не обмежував. Проекції цих не менш страшних монстрів також випробовували, тільки у іншому фонограмному залі і також підправляли та вдосконалювали. «МЦРОЗА»
Групу Фенікса відразу запросили до кабінету головного спеціаліста з аномальних явищ, як тільки вони зявилися на території «Центру».
Ну що, всі живі? Ніхто не постраждав? – тиснучи особисто кожному руку, радісно запитував Віктор Васильович Мошкін. – Присаджуйтесь. Чай? Каву?
Коли принесли каву і печиво, Віктор Васильвич продовжив:
Як дісталися? Надіюсь без пригод?
Дістались без пригод. Все нормально. А що з нами могло трапитись в дорозі? – за всіх відповів Ірвін Левіл. – Ви краще просвітіть чому нас з таким поспіхом відкликали з завдання?
Чому, як завжди ми не дочекалися групу науковців і не передали їм справу на місці? Як говориться з рук в руки, – приєдналась до розмови Аліна Таран.
Та зачекайте ви, – зупинив своїх підлеглих Владислав. – Надіюсь нас сюди покликали не для того щоб пригощати кавою.
По перше, – спокійно продовжив Віктор Васильович. – Я дуже радий що з вами усіма нічого поганого не трапилося. А по суті справи, тут така ситуація. Ми відразу повідомили науковців, які відкрили меланітовий фон, про вашу знахідку. Надали їм вихідні дані отриманих вами досліджень. До такого повороту подій, що там все зникає, вони поки що виявилися не готовими. Тому науковці попросили дати їм час для детальної підготовки, переконливо попросивши нас не проводити там ніяких досліджень.
І скільки триватиме ця підготовка? – запитала Юрма Колдрін, яка до цього не промовила ні єдиного слова.
Тричотири місяці. Максимум пів року. Вони в цьому напрямку на порозі важливого відкриття. І та ваша печера надзвичайно доречна для них знахідка. Коли вони підготуються, ви приєднаєтесь до них, в якості підтримки.
Що значить в якості підтримки? – запитав Влад.
Хлопчики на побігеньках, дівчатка за викликом, – іронізувала Юрма.
Зовсім не так, – заперечив Мошкін.
Значить навпаки, – хіхікнула Аліна. – Хлопчики за викликом, дівчатка на побігеньках.
Вони попросили у нас допомоги, – незворушно продовжив Віктор Васильвич. – Їм потрібна найдосвідченіша наша група в якості рівноправного практичного партнера. Безпосередньо перед відрядженням ви з ними ближче познайомитесь, поспілкуєтесь, увійдете в курс справи, розподілите ролі. Тут у нас на базі.
А що тепер? – запитав Влад.
А тепер, якщо ви не проти, - сказав Мошкін, - тільки не перебивайте, а вислухайте до кінця. І вже потім запитання та репліки. Я хочу вас відправити у
«відрядження-відпочинок» в Китай. Ми за рутинними справами упустили давню споруду - «китайську стіну». Спробуйте встановити дійсну дату початку її будівництва і істинне призначення. Самі розвієтесь і можливо розвієте деякі мої сумніви. В Пекіні найдете нашого співробітника Чан Лі. Адресу його я вам дам. Він посприяє в усій вашій законній діяльності. В отриманні доступу, від легенд до архівних документів. А також допоможе з необхідним обладнанням. Фінансово можете себе не обмежувати, в рамках розумного звичайно.
Мошкін замовк і в кабінеті запала тиша, яку він сам і порушив:
Чому мовчите?
Так ви ж самі попросили не перебивати і вислухати до кінця.
Вже можна перебивати, – посміхнувся Мошкін. – Я закінчив. Запитуйте що не зрозуміло.
Я не зрозумів. Ви нас відправляєте у відрядження чи на відпочинок? – запитав Ірвін. - Якщо на відпочинок, то я візьму з собою сімю.
Яка сімя, ви ж всі холостяки.
За ради такої події я можу швиденько одружитися.
Це відрядження, але по складності як відпочинок, – знову посміхнувся Віктор Васильович.
Який термін відрядження? – серйозно запитав Фенікс. – З якої і по яку дату?
Я вас не підганяю. Як зберетесь, так можете відразу відправлятись. А повернетесь, коли впораєтесь з справою. Або я повідомлю, коли ви мені будете потрібні. Ви люди серйозні і я вам довіряю.
Через оцю вашу довіру, ми завжди працюємо як прокляті, щоб не втратити ту довіру, – саркастично промовила Аліна.
Через декілька днів вся група прогулювалася по Пекіну. Одностайно вирішили перед тим як поринути у працю, чотири дні присвятити відпочинку. Стосунки у групі складалися більше ніж товариські. В недалекому майбутньому намічалися дві подружні пари. Влад і Аліна та Ірвін з Юрмою. Тому час, виділений самим собі на відпочинок, у дружній компанії пролетів як одна мить.
Чан Лі виявився напрочуд хорошою людиною. З ним було надзвичайно легко і приємно працювати та спілкуватися. До того ж він був компетентним у справах якими займалася група.
Всі з головою поринули в роботу. Вивчали легенди, знайомилися з архівними документами. Не одноразово виїздили на різні ділянки обєкту. Вечорами ділилися інформацією та власними висновками. З усього «перелопаченого» матеріалу вимальовувалася наступна картина. Велику китайську стіну розпочинали будувати відразу у трьох місцях. Початок будівництві розпочався набагато раніше від початку будівництва єгипетських пірамід. Про що підтвердив вуглецевий та інші аналізи взятих зразків. Потім будівництво з невідомих причин на довго припинилося, будучи не завершеним. І знову розпочалося лише в третьому столітті до нашої ери, на ділянках підготовлених раніше для будівництва. Відновлені роботи поховали під собою набагато древніші і майже зруйновані часом споруди. Отримавши такі несподівані результати досліджень, виникало логічне запитання. Хто, для чого і від кого розпочав будівництво китайської стіни?

КАМЕТОН
Раур Габей і Терраній Хорс давно відійшли від справ. Вони іноді читали лекції в інституті, давали практичні поради та консультації своїм послідовникам. Адмірал Влард також пішов на заслужений відпочинок, передавши командування міжгалактичним флотом чудовому пілоту Упуату Анубісу.
Атон Осіріс уже самостійно займався зародженням життя на Террі. Капсули з біологічним матеріалом вирішено було засіяти в три етапи. Спочатку в воді. Коли з капсул утворяться живі організми, достатньо розмножаться і пристосуються до виживання, засіяти суходіл капсулами з майбутніми травоїдами. І лише в останню чергу, коли травоїди розплодяться у великій кількості, запустити туди хижаків.
Осіріс пролітав у флагманському кораблі
Анубіса над Террою і його тривожило питання «що пішло не так?». Пройшло майже десять років. На Террі буяло життя. Про те бажаного емуналу, заради якого все це затівалося, не було. Взагалі то емунал був, але в такій мізерній кількості, що його ледве вистачало для самої Терри. І ні про який його «експорт» на Каметон не могло бути й мови. Залишалось одне. На місці вияснити причину.
Четверо науковців генетиків, на чолі з
Атоном Осірісом висадившись на Террі, з проведених там досліджень, та взятих аналізів, дійшли висновку: «Панівна раса гігантських тварин переродилася через свій малесенький мозковий центр. Потужності якого вистачало лише на координацію рухів та забезпечення примітивних інстинктів. На емоції цим гігантам не вистачало ресурсу. Навіть ген страху, у них зазнав майже повної дистрофії, через велетенські розміри тіла. Звідки ж тут взятися емуналу. Та ще й з надлишком». З спостережень науковцям стало зрозуміло, ці монстри, ніяким іншим видам добровільно не уступлять свого панівного становища на Террі, навіть не дадуть найменшого шансу. Дуже вже вони добре пристосувалися до навколишнього середовища.
На закритій науковій нараді Каметону вирішили, що чекати на позитивні зміни на Террі не має сенсу. Тому гігантів з мізерним мозковим центром, потрібно негайно замінити на матеріал менших розмірів ібільш ефективний, надавши йому форму схожу на каметонян. Питання щодо вирішення проблеми з терранійськими гігантами, після детального обговорення було затверджено вченою радою і доручено для проведення розрахунків та безпосереднього виконання, автору пропозиції, наступнику Раура Габея, професору Бастету Мау.
Бастет відразу по закінченні наради, взявся за виконання нового завдання. Із зроблених ним розрахунків виходило, що на Терру достатньо скинути через гіпертунель брилу діаметром девять кілометрів, щоб планета не зійшовши з орбіти, повністю закуталась в шар диму і пилу. А це, призведе не тільки до швидкого вимирання гігантів, а й змінить клімат, в якому вони вже не зможуть жити. Бастет усміхнувся своїм думкам: "Це не те що пропонував Аклепій, мовляв давайте переловимо їх і евакуюємо в безпечне місце. На виконання такої пропозиції - життя не вистачить». Бастет віддав розпорядження в обсерваторію, що знаходилась на діаманті-супутнику, відшукати потрібних параметрів космічне тіло? А адмірала Анубіса попросив приготувати зореліт до виконання завдання.
Коли після удару метеориту, курява і дим на Террі осіли, Атон Осіріс підсіяв капсули біологічного матеріалу нових мешканців планети до тих що вижили. І щоб вдруге не потрапити в халепу, на острові, по середині водойми, якій дав назву Атланта, збудував лабораторію. З Атоном Осірісом в лабораторію Атлантиди переселися четверо генетиків разом з своїм науковим персоналом . Упуат Анубіс, здав повноваження адмірала флоту, та з зорельотом залишився в Атлантиді, щоб разом з другом Атоном Осірісом довести до кінця над важливу для Каметону справу. Лабораторія працювала над виведенням робочого зразку, здатного виділяти максимальну кількість емоналу в умовах планети Терра. Робочий зразок назвали Хомо. За Хомо спостерігали. Їх вдосконалювали, підселяли до уже існуючих видів. Вони змішувались. Старі зразки менш придатні до виживання зникали. Сильніші залишалися, щоб потім поступитися місцем більш вдалим видам. Це була дуже кропітка селекційна робота. На кінець вдалося вивести зразок Хомо, який при певній стимуляції зміг би виділити достатню кількість емоналу. Даний зразок назвали Хомо Сапієнс. Перед Осірісом постало питання як найшвидше розвести і розселить по планеті Хомо Сапієнсів. Несподівано на допомогу прийшов Анубіс.
Послухай Атон, – звернувся до свого друга Упуат. – Пропоную з Хомо Сапієнсами поступить наступним чином. В нашій лабораторії працюють чотири головних генетики, які різними шляхами дійшли до одного результату. Давай не будемо узагальнювати їхню працю.
А що? Ось так не досконалими випустимо Сапієнсів у світ?
Я не те мав в виду, – спокійно продовжив Анубіс. – У кожного з чотирьох видів є якісь свої не значні переваги. Є й свої недоліки. І ці недоліки та переваги між ними стануть достатньо сильним стимулом для виділення емоналу.
Осіріс призадумався. А потім ляснув себе долонею по лобі і вигукнув:
А ти друже правий. На всі сто. Ось він момент істини.
Щось я тебе не зовсім зрозумів, – зніяковіло промовив Анубіс.
Ми не будемо з чотирьох різновидів виводити одного «Супер Хомо».
Я про це тобі й говорю, – щиро всміхнувся Анубіс.
Так! Але ми підемо далі. Ми розселимо їх в різних куточках Терри. Так щоб вони поки не розмножаться, і не вдосконаляться не змогли пересіктися. І тоді коли їхні шляхи перетнуться, викид емоналу буде максимальним. Вони захочуть показати свою перевагу один перед одним. А це і страх, і ненависть, і злість, і лють. І ще хто знає що. Це так потрібний нам емонал.
В такому випадку я маю пропозицію, – сказав Анубіс.
Уважно тебе слухаю друже, – відповів Осіріс. – За свою пораду ти заслужив звання не те що атлант дня, а атлант цілого тижня.
Я пропоную, – Задумливо промовив Анубіс. – Нехай генетики нададуть своїм видам різний колір. В такий спосіб ми зможемо відслідковувати розвиток кожного виду окремо.
Ге-ні-аль-но, – По складах промовив Осіріс.
Ти сьогодні просто «будинок порад».
Тим більше кожен генетик разом з лаборантами деякий час будуть кураторами своїх видів. Піклуватимуться ними, на різних етапах розвитку своїм Хомо Сапієнсам вони підкидатимуть відповідні знання та вміння, направлятимуть їх еволюцію в потрібному напрямку, що сприятиме і ще більшому виділенню емоналу.
Колеги підтримали запропоновану ідею і генетик Кронос наділив своє творіння білим кольором, Атумчорним, Пача Камакчервоно-коричневим а Шан-діжовтим. Творіння Атума і Пача Камака поселили на окремих континентах. А Хомо Сапієнсів Кроноса і Шан-ді поселили на іншому великому континенті, тільки в різних його кінцях. Хомо Сапієнси генетика Шан-ді вирізнялися з поміж інших надзвичайною плодючістю. І коли вони достатньо швидко розмножилися, Шан-ді, бажаючи повністю ізолювати свої творіння від Кроносових, зявився до них у вигляді Бога і схилив своїх Хомо Сапієнсів до будівництва великої захисної стіни. Та у Осіріса на Шан-ді, як і на інших генетиків, були другі плани і він зізвав всі команди в Атлантиду. Із-за відсутності головного натхненника Шан-ді, розпочате будівництво стіни Хомо Сапієнси невдовзі зупинили.
Коли генетики з своїми командами прибули в Атлантиду, Осіріс сказав:
Я зібрав вас, через справу, заради якої ми тут знаходимось. Свою стіну, Шан-ді, ти добудуєш пізніше якщо побажаєш. У ній не має нагальної потреби. Твої Хомо і Хомо Кроноса розділені велетенськими для них відстанями і на даному етапі розвитку не прохідними горами. Ми повинні разом вирішити на даний момент важливе актуальне питання. Побудувати головний ретранслятор емуналу на Каметон. А вже потім ви побудуєте на своїх континентах робочі ретранслятори, які будуть на місті збирати емунал і переправляти на центральний. Я зробив всі необхідні розрахунки. Головний ретранслятор ми збудуємо на Атумовому материку. Як центральний так і робочі ретранслятори ми будуватимемо з допомогою наших технологій але руками виведених нами Хомо Сапієнсів. Все це робитиметься для того, щоб їхні нащадки в майбутньому
нічого не запідозрили і не розрушили наші ретранслятори, та берегли їх як історичні памятки своїх предків. Наголошую на тому, що на кожному континентах повинні бути ретранслятори у вигляді пірамід різної форми. Це надасть їм більшої загадковості. Під час будівництва ваші вихованці бачитимуть нашу силу і могутність. Їх віра у нашу божественність укріпиться і переросте в релігії, за які вони віддаватимуть свої життя, вбиваючи іновірців. При цьому виділятимуть потрібний нам емунал. А ще при необхідності час від часу ми підкидатимемо їм уродів у вигляді великих вождів і полководців, які розвязуватимуть війни та нищитимуть собі подібних, знову ж таки даючи нам резервний емунал. Поки ви займатиметесь побудовою ретрансляторів я затоплю острів Атлантиду, поховавши докази нашого тут перебування. і тільки повністю покінчивши з терранійськими справами ми зможемо відправитись на Каметон.
А мені і тут не погано, – заявив Кронос. – Я б з задоволенням залишився.
Ви самі чудово розумієте, що це не можливо, – промовив Осіріс. – Боги не повинні жити серед створених ними людей. Ми маємо бути вище них, щоб не втратити свою божественість. Проте вам прийдеться іноді навідуватись сюди, щоб нагадувати про себе, коли їх віра слабшатиме.

«МЦРОЗА»
Через декілька днів після повернення команди Фенікса з Китаю, на базу «МЦРОЗА» прибули вчені для підготовки до плідної співпраці по вивченню загадкової печери. Перші враження від знайомства вселяли оптимізм щодо дружніх робочих відносин між двома групами різних організацій. А це відіграє неабияку важливу роль у вирішенні конкретних завдань. Після знайомства професор Володимир Чернях, детально ознайомив своїх нових колег з останніми дослідженнями звязаними з меланітом:
Після виявлення нами меланіту, а ви знаєте це половина кварка, ми з колегами, професор показав рукою на своїх товаришів, -займалися дослідженням його природи походження, та властивостей. З останніх проведених розрахунків нам теоретично вдалося довести, що ці півкварка, тобто меланіт, складаються з ще менших часток можливо найменших у всесвіті. Їх навіть часточками назвати не можна. Скоріше це ніщо, але теоретично воно існує. З нього утворюється меланіт. Ми цьому «ніщо» навіть назви не стали придумувати.
Назвіть його «скреном», – не втрималась Аліна, подивившись на Влада очима повними любові і захоплення. І потім додала. – Це для вашого нічого буде найкращою назвою. Благаю.
Ну що ж, – сказав професор Чернях.- Якщо, таке миле створіння благає назвати наше відкриття «скреном» і мої колеги не проти, то нехай так і буде. Тільки спершу дозвольте поцікавитись, звідки ви взяли це слово і чи не несе воно якогось прихованого не бажаного змісту.
Це слово придумала одна дуже дорога мені людина, – сказала Аліна і густо почервоніла. - Повірте, слово «скрен» ще взагалі не встигло набути ніякого змісту.
Колеги були не проти і Аліна полегшено видихнула повітря.
З вашого дозволу я продовжу